Два з половиною роки тому Національне агентство із забезпечення якості вищої освіти очолив Сергій Квіт. Що команда агентства встигла зробити за цей час? Які зміни відбулися в освітньому просторі? Ці та інші запитання газета «Світ» поставила керівнику НАЗЯВО.
– Сергію Мироновичу, історія створення агентства була непростою. Спочатку, у 2015-2016 рр., відбувся фальстарт, після чого змінилася практично вся команда. Скажіть, чому ви погодилися на посаду голови?
– Свого часу в Законі «Про вищу освіту» (2014) не було передбачено процедуру виборів (відбору) членів агентства та вимоги до них. З цієї та інших причин воно почало роботу лише на початку 2019 року, після внесення відповідних змін до законодавства.
Я погодився очолити агентство, бо вважаю забезпечення якості вищої освіти надзвичайно важливою справою. До того ж діяльність агентства, як складова сучасної європейської системи забезпечення якості вищої освіти, є частиною угоди про асоціацію з ЄС. Для мене важливо, щоб Україна рухалась у цьому напрямку.
Багато хто не вірив, що ми зможемо почати процес акредитації вже у 2019 році. Але ми змогли: створили необхідну нормативну базу, підготували експертне середовище (зараз це понад 4000 осіб), запустили унікальну онлайн систему з публічним інтерфейсом й відкритим доступом до акредитаційних справ (https://public.naqa.gov.ua/). Раніше така інформація була недоступною. До речі, на цю систему ми залучили понад чотири мільйони гривень через фандрейзинг.
Ми імплементували в Україні норми й підходи, які діють в Єдиному європейському просторі вищої освіти (ЕНЕА). І нині працюємо за спільними для цього простору стандартами та настановами стосовно забезпечення якості вищої освіти (ESG 2015). Як наслідок – нас визнали на міжнародному рівні.
Зокрема за останні два роки Національне агентство стало асоційованим членом Європейської мережі із забезпечення якості вищої освіти (ENQA) та повноправним членом ще трьох міжнародних організацій у сфері забезпечення якості та академічної доброчесності, а саме: Міжнародної мережі агентств із забезпечення якості вищої освіти (INQAAHE), Центрально-Європейської мережі агентств з якості (CEENQA) та Міжнародного центру з академічної доброчесності (ICAI).
Вже сьогодні українські університети можуть звернутися за акредитацією освітніх програм не тільки до нас, а й до будь-якого агентства, яке входить до Європейського реєстру агенцій із забезпечення якості вищої освіти (EQAR), перелік яких також затверджений рішенням Кабміну. Всі акредитаційні процедури, запитання й вимоги будуть однаковими. Єдина відмінність – українська акредитація обійдеться дешевше.
Якщо й наступного року робота Нацагентства буде такою ж успішною і політика держави у цьому напрямі залишиться без змін, то його приймуть до Європейської мережі із забезпечення якості вищої освіти та включать до Європейського реєстру забезпечення якості вищої освіти. А значить, наші рішення визнаватимуть і в країнах ЄС. Це важливо для міжнародного визнання українських дипломів про вищу освіту: згідно з домовленістю ENQA та Асоціації європейських університетів (EUA), починаючи з 2024 року, у додатках до дипломів ЗВО Єдиного європейського простору вищої освіти зазначатиметься, яке саме агентство акредитувало той чи інший заклад вищої освіти.
– Як європейські стандарти «приживалися» на українському ґрунті? Чи вдалося унеможливити корупційні ризики?
– В європейських стандартах забезпечення якості немає нічого страшного. Закон «Про вищу освіту» (2014) узгоджує український та західноєвропейський освітні простори. Всі поняття, процеси й процедури, які застосовуються в Україні, сьогодні корелюють із західноєвропейськими.
Ми брали до уваги також і досвід США та Канади, а також національні особливості окремих європейських країн, наприклад, Великої Британії та Німеччини. Мені особисто дуже імпонує канадська система, яка є найбільш децентралізованою. Звідти ми запозичили такий інструмент, як незалежне рецензування. Тепер намагаємося його поширити через власний приклад: ми неодноразово замовляли незалежну міжнародну експертизу підготовлених нами окремих нормативних документів.
До Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти України ніколи не було претензій щодо корупції чи намагань створити якісь тіньові схеми. Сьогоднішній процес є відкритим, прозорим, якісним. Тобто головне – не збір різноманітних довідок і папірців, а робота із самооцінюванням ЗВО, спілкування із внутрішніми й зовнішніми стейкголдерами освітніх програм.
– Але з початком пандемії та карантинних обмежень акредитація освітніх програм опинилася під загрозою…
– Навесні 2020 року ми, одними з перших у Європі, розпочали масову акредитацію онлайн. У нас просто не було іншого виходу, адже в системі вищої освіти діє понад 1200 закладів вищої освіти і близько сорока тисяч освітніх програм! Наш досвід було помічено. До нас навіть зверталися Саудівська Аравія та Велика Британія з проханням порадити, як їм краще налагодити процес дистанційної акредитації.
На сьогодні наші вимоги щодо онлайн акредитацій навіть більш суворі, ніж у багатьох західноєвропейських країнах. Наприклад, ми записуємо усі онлайн зустрічі (не всі агентства в ЄС так роблять).
– А як можна опитати онлайн, наприклад, групу студентів, якщо на моніторі не видно, чи їхні відповіді не контролює викладач?
– Справді, бувають випадки, коли на зустрічі експертів зі студентами присутній хтось з викладачів, який намагається підказувати відповіді. Можна намовити студентів говорити «правильні речі», але, якщо університет несерйозно підходить до питання якості освіти, то це все одно стане зрозумілим через порівняння зустрічей з іншими стейкголдерами: викладачами, працедавцями.
– Одне з найпопулярніших запитань у гугл-пошуку за останні два роки: «Як пройти акредитацію?» Що найважливіше під час цього процесу?
– Однієї універсальної відповіді на це запитання немає. Важливо все: розуміння процесів, процедур, знання нормативних документів, наявність внутрішньої культури якості й доброчесності, репутація закладу та його випускників. Наше агентство намагається постійно оновлювати нормативні документи, надавати необхідні роз’яснення, включно з відповідями на актуальні питання.
Проводимо вебінари, семінари, онлайн-школи, відповідаємо на запитання. Ці події на фейсбуці збирають тисячі учасників. Також виїжджаємо в регіони й спілкуємося з університетською спільнотою. Це величезна робота. До речі, це теж унікальний український досвід, ніде у світі агентства не надають так багато безоплатної консалтингової допомоги закладам вищої освіти.Тут ми виходимо з презумпції довіри до ЗВО, намагаємося вибудувати партнерські стосунки на основі принципів університетської автономії.
– Українське законодавство за останні роки суттєво просунулося у питанні визначення плагіату. Але в переліку порушень немає, наприклад, написання наукових робіт на замовлення (Ghostwriting). Чи можна сподіватися, що в законодавстві з’явиться стаття, яка дозволить притягнути до відповідальності за це порушення?
– Це проблема не тільки України. Написання наукових робіт на замовлення – одна з найбільших проблем і для наукової спільноти Західної Європи. Студенти престижних західних університетів також інколи замовляють роботи, в тому числі і в Україні.
Коли я працював у Києво-Могилянській академії, потім у МОН і нині в Національному агентстві, ми з колегами не раз зверталися до правоохоронних органів щодо випадків написання наукових робіт на замовлення, надавали прямі телефони та посилання на сайти. Поки що це не дало результатів. Потрібні суттєві зміни в українському законодавстві.
– Під час комітетських слухань, присвячених річниці діяльності агентства, лунали пропозиції перейти від акредитації програм до інституційної акредитації. У цьому справді є сенс? Чи можуть ці форми акредитації існувати поруч?
– Так, можуть. Інституційна акредитація – це передусім оцінювання внутрішньої системи якості закладу, визнання того, що ЗВО сам може дати собі раду і забезпечити якість власної освіти. Акредитація кожної освітньої програми в Україні має певні інституційні елементи. Інституційна акредитація реалізує багато прав університетів, спростить життя, наблизить нас до кращих міжнародних практик. Сподіваюся, що інституційна акредитація запрацює в Україні вже наступного навчального року. Для цього ми вже підготували необхідні законодавчі зміни, в тому числі щодо вилучення із Закону «Про вищу освіту» тези про самоакредитацію. Адже акредитація – певна зовнішня дія. Хтось має прийти ззовні й підтвердити, чи ви працюєте якісно, чи ні.
– Закон «Про вищу освіту» передбачає створення незалежних установ оцінювання та забезпечення якості вищої освіти. Як швидко вони можуть бути створені?
– Ми підготували необхідну нормативну базу для створення таких агенцій, нині ці норми перебувають на обговоренні. Втім, поки що не дуже зрозуміло, хто саме створюватиме ці установи чи незалежні агенції. Можливо, це зроблять асоціації працедавців, які могли б компенсувати частину витрат ЗВО на акредитацію. Потенційно таке агентство могла б створити й Національна академія наук України. Чи – члени галузевих експертних рад, які пройшли через нашу систему й мають належний досвід роботи.
– ЗВО скаржаться на надто велику ціну акредитації. Чи можливо її знизити?
– В усьому світі акредитація коштує недешево. Інша справа, що в ЄС частину цих витрат університетам компенсує держава. У Хорватії, наприклад, держава оплачує роботу агентства, а університети за акредитацію не платять. В Україні маємо ініціативу Комітету ВР з питань освіти, науки та інновацій щодо створення спеціальної бюджетної програми, яка б компенсувала університетам витрати на акредитацію. Я хотів би закликати заклади вищої освіти проявити активність і лобіювати цей процес.
– Чимало «списів» все ще ламається навколо незалежності агентства. Що каже закон і що дає агентству незалежність?
– Ми дуже відкрита організація (найбільш відкрита з усіх, що використовують публічні фінанси), публікуємо всі фінансові звіти, пояснюємо, куди і як витрачаємо кошти. Але агентство обов’язково повинне мати професійну незалежність. Ми не маємо виконувати нічиїх вказівок – кого акредитувати, а кого ні. Ми навіть відмовилися від статусу держслужбовців (для цього внесли відповідні зміни до законодавства). Згідно з законом, Національне агентство – незалежний колегіальний орган, який не має статусу центрального органу виконавчої влади та не належить до сфери підпорядкування органів виконавчої влади.
– Ви очолили агентство майже три роки тому. Чи задоволені своєю роботою?
– Так. Вважаю наш проєкт зі створення агентства надзвичайно успішним. Я б навіть сказав, що він більш успішний, ніж ми могли сподіватися. Три роки тому ніхто не вірив, що ми встигнемо так багато. За цей час були спроби ліквідувати агентство, дискредитувати, але інституція вистояла, і я сподіваюся, що вона й далі успішно працюватиме.
– Чому ж вирішили обмежитися одним терміном на посту голови Нацагентства?
– Для мене дуже важлива доля Києво-Могилянської академії, де вже два роки немає президента. Для закладу це велика проблема. Тому й вирішив балотуватися на посаду президента Могилянки.
– В одному з інтерв’ю ви говорили, що для кожного ЗВО головне – знайти власну нішу (дослідницьку, педагогічну тощо). Чи досить тієї ніші, яку вже має Могилянка?
– Ніша Могилянки – лідерська. Всі новації в українській вищій освіті почалися саме в Києво-Могилянській академії. Це перші бакалаврські, магістерські та PhD програми, дві робочі мови, студентський job-центр, центр забезпечення якості освіти, політика стосовно доброчесності тощо.
Упевнений, що Могилянка й далі має бути лідером та експериментальним майданчиком для інновацій. Маємо дуже багато ідей та проєктів, які потрібно реалізувати.
Спілкувалася Світлана ГАЛАТА Газета “Світ”, №29 – 30, серпень 2021 р.