У День української писемності й мови 9 листопада тисячі людей писали всеукраїнський диктант єдності: красивий елегійний текст про осінній парк, читав дуже чітко і виразно, хоч і зашвидко, його автор – Юрій Андрухович.
У читальному залі Національної бібліотеки імені В.І. Вернадського поряд з школярами і студентами перевіряли свої знання народні депутати, артисти, дипломатичні представники тощо. Запам’яталось, як гарною українською Надзвичайний і Повноважний посол Федеративної Республіки Німеччина Анка Фельдгузен сказала, що мова справді єднає людей і країну.
А ще – в цей день, також уже традиційно, стартував Міжнародний конкурс з української мови ім. Петра Яцика.
НЕЗВИЧАЙНИЙ МЕЦЕНАТ
Це ім’я знають мільйони українців. Після другої світової юнак з Прикарпаття, не ризикуючи залишатись на радянській території, добрався до Канади з сімома доларами в кишені, зумів зіп’ястися на ноги, утвердитися в канадському діловому світі, заслужити авторитет і суспільне визнання. І при цьому він завжди пам’ятав про Україну: фінансово підтримував діяльність Інституту українських студій Гарвардського університету (США), Центр досліджень історії України при Альбертському університеті (Канада), Український лекторій у Школі славістики та східноєвропейських студій при Лондонському університеті, видання Енциклопедії українознавства…
У розмові з відомим українським письменником, публіцистом і видавцем, а потім багатолітнім виконавчим директором Ліги українських меценатів Михайлом Слабошпицьким Петро Яцик висловив пропозицію започаткувати конкурс на знання української мови.
«Навіщо витрачати стільки часу і сил на нарікання…- згадував Михайло Слабошпицький слова Петра Яцика в своїй книзі «Українець, який відмовився бути бідним». – Залишмо це нарешті історії… Нас же історія судитиме по тому, що ми робимо чи не робимо сьогодні».
Конкурс стартував 2000-го року, і з тих пір відбувається щороку, залучаючи дедалі більше учасників, і для нього не є перепоною кордони.
МІЖНАРОДНИЙ, А НЕ ВСЕУКРАЇНСЬКИЙ
Михайло Слабошпицький якось розповідав, що від початку конкурс пропонувався як Всеукраїнський, але коли він знайомив з проєктом тодішнього заступника міністра освіти і науки України академіка Ярослава Яцківа, той виправив: «Міжнародний», а на здивоване запитання відповів: «А ви прагніть вище – залучайте діаспору».
Рішення про Міжнародний конкурс підписав і тодішній міністр освіти і науки Василь Кремень.
У докоронавірусні роки, на сцені Українського драматичного театру імені Івана Франка, де зазвичай відбувалося заключне підбиття підсумків, на сцені майоріло до 30 прапорів країн, громадяни яких брали участь у конкурсі.
Як сказав на відкритті цьогорічного ХХІІ Міжнародного конкурсу імені Петра Яцика директор Інституту української мови НАН України і постійний голова журі доктор філологічних наук Павло Гриценко, за минулі роки понад 5 мільйонів осіб в усьому світі були охоплені цим конкурсом.
Головним «мотором й ініціатором», людиною, яка віддавала усю свою душу й організаторський талант їх проведенню був Михайло Слабошпицький. Тож недаремно, оцінюючи його вклад, Павло Гриценко заявив, що було б справедливо, аби поряд з іменем Петра Яцика називалось й ім’я Михайла Слабошпицького, якого, на превеликий жаль, 30 травня цього року не стало.
ВДРУГЕ ОНЛАЙН
Ось уже другий рік поспіль через коронавірус Міжнародний конкурс проводиться в онлайн-форматі. ХХІ конкурс, підсумки якого було підбито навесні, пройшов у формі дистанційного марафону з допомогою освітньої компанії HUMAN. Як розгортатимуться події цього року, покаже час.
Церемонія офіційного відкриття ХХІІ Міжнародного конкурсу відбулася за посиленого карантину в Митрополичих палатах Софії Київської. З привітаннями до організаторів та учасників звернулися голова організаційного комітету, заступниця міністра освіти і науки України Віра Рогова.
Як і в минулі роки, до участі в конкурсі активно долучилося Міністерство оборони України, яке представляла заступниця міністра Ганна Маляр. Ліцеїсти і курсанти військових навчальних закладів щороку беруть участь у змаганнях, і досить часто перемагають. Як, наприклад, ліцеїстка Київського ліцею імені Івана Богуна Карина Каракай, яка звернулася до майбутніх учасників конкурсу.
Переможницею одного з минулих конкурсів була й нинішня стипендіатка Президента України Андріана Біла.
У церемонії відкриття взяли участь і директор Інституту української мови Павло Гриценко, меценат конкурсу, генеральний директор ПАТ «Ексімед» Олександр Огороднійчук, уповноважений із захисту державної мови Тарас Кремінь. Усі вони привітали майбутніх учасників і переможців.
Письменниця Світлана Короненко – нинішня виконавча директорка Міжнародного благодійного фонду «Ліга українських меценатів», дружина світлої пам’яті Михайла Слабошпицького, яка і в попередні роки працювала у фонді, розповіла, що головним меценатом від першого конкурсу до сьогодні була фармацевтична фірма «Дарниця», понад два десятиріччя підтримує конкурс Союз українок Австралії, меценатом є також фундація імені Івана Багряного (США) і, звичайно, – Освітня фундація Петра Яцика.
ПОВЕРНЕННЯ
Петро Яцик – не тільки «Українець, який відмовився бути бідним», а й українець, котрий мав за щастя робити багатими, насамперед духовно, й інших. «Світові пора дізнатися про минуле і теперішнє України, – говорив він. – Потрібно вивищувати себе через науку».
Книжку про своє життя Петро Яцик почав писати й сам. Він встиг створити біля ста сторінок. Продовжити її донька Яцика Надія попросила Джона Лоуренса Рейнольдса, лауреата престижних у Канаді літературних премій.
Його книга «Leaving Home: The Remarkable Life of Peter Jacyk» вийшла друком у Ванкувері. (Тодішній прем’єр-міністр Канади Стівен Гарпер назвав її «надихаючою хронікою благодійної діяльності»).
Але пані Надія розуміла, що батько хотів би, аби його книгу прочитали в Україні. Рідною мовою. Тож український переклад сім’я запропонувала зробити не професійному перекладачеві, а журналісту і редактору Михайлу Сороці, який не раз зустрічався з Петром Яциком, писав про нього.
І в 2018 році в Інституті філології КНУ імені Тараса Шевченка відбулася презентація українського перекладу книги «Залишаючи рідний дім. Надзвичайне життя Петра Яцика». На презентацію з Канади прибули донька видатного українця Надія та внучка Андрійка. Схвально відгукуючись про книгу українською, Надія Яцик сказала, що із виданням «Залишаючи рідний дім» Петро Яцик, по-справжньому повернувся додому.
Лариса ОСТРОЛУЦЬКА
Газета “Світ”, № 43 – 44, листопад, 2021 р.