Не «заочка», не «дистанційка», не виробнича практика, а окрема самобутня форма, яка поєднує навчання в університеті чи коледжі і на робочому місці, – дуальна освіта останнім часом попри критику (часто справедливу) стає в Україні дедалі популярнішою. Про це свідчать проміжні результати пілотного проєкту з впровадження такої форми підготовки фахівців в закладах фахової передвищої та вищої освіти.
Нещодавно за підсумками другого року проєкту було підготовлено й оприлюднено аналітичний звіт, а також проведено конференцію, яку організував Науково-методичний центр вищої та фахової передвищої освіти у партнерстві із Фондом Фрідріха Еберта та Міністерством освіти і науки України.
НАГОЛОСИ ВІД МОН
Сьогодні в законодавстві України, а саме в законах України «Про освіту», «Про вищу освіту», «Про фахову передвищу освіту», дуальну освіту «легалізовано». Завдяки цьому створено відповідні умови для впровадження такої форми здобуття освіти в діяльність університетів і ЗФПО. Восени 2019 року МОН відповідним наказом запровадило проведення широкомасштабного пілотного проєкту щодо дуальної освіти.
Але зауважимо, що й не беручи участь у проєкті, заклади в межах своєї автономії можуть впроваджувати дуальну освіту (і деякі з них уже набули чималого досвіду). Завдання експерименту, як зауважують у міністерстві, полягає у відпрацюванні різних моделей дуальної освіти в Україні впродовж чотирьох років та розбудови ДФЗО, яка буде корисною і для освіти, і для бізнесу, надаватиме кращі перспективи й можливості здобувачам освіти.
Як нагадав під час конференції генеральний директор директорату вищої, фахової передвищої освіти МОН Олег Шаров, від початку в експерименті брали участь 44 заклади фахової передвищої та вищої освіти, а станом на кінець 2021 року – 79 коледжів та університетів. Також долучились близько 300 роботодавців, серед яких представники великого, середнього та малого бізнесу.
Як зауважують у МОН, національний контекст вимагає адаптації зарубіжного досвіду до реалій української економіки й унеможливлює створення єдиного підходу до організації навчання за дуальною формою здобуття освіти за всіма спеціальностями. «Міністерство не вважає за доцільне перетворення всієї вищої та фахової передвищої освіти на дуальну, адже ДФЗО – це поглиблена, інтегрована форма освіти для тих, хто готовий поєднувати навчання в закладі освіти і набуття досвіду в умовах реального виробництва», – йдеться у звіті.
Також у МОН наголошують, що організація підготовки фахівців за дуальною формою в системі вищої та фахової передвищої освіти є більш складним, трудомістким процесом, аніж організація на рівні професійно-технічної освіти, оскільки вимагає більш ретельного балансування інтересів сторін.
РОБОТА НАД ПОЛОЖЕННЯМ
За результатами минулорічної конференції МОН разом з представниками закладів освіти і роботодавців підготували проєкт Положення про дуальну форму здобуття вищої та фахової передвищої освіти, яке нині проходить складну процедуру погодження.
– Ми мали складні дискусії, насамперед з представниками роботодавців і профспілками, – розповів Олег Шаров. – Поступово вдається знайти компроміси. Зокрема є певний тиск ІТ-бізнесу, який хоче, щоб за дуальної форми не було трудових угод. Якщо їх не буде, то можуть виникати будь-які форми «трудового рабства». Тому МОН наполягає на їхній обов’язковій наявності.
Нині трудовий договір, який з одного боку, задумувався як інструмент захисту прав здобувача на підприємстві, на жаль, створює й інші проблеми. Про це розповіла координаторка проєктів Представництва Фонду ім. Фрідріха Еберта в Україні Олена Давліканова.
«Не всі роботодавці розуміють, що дуальна форм здобуття освіти не передбачає, що здобувач 40 годин на тиждень повноцінно працює, – зауважує експерт. – Коли ж йому навчатись за такого навантаження?
Олег Шаров акцентував увагу на тому, що саме заклад освіти несе повну відповідальність за підготовку здобувача, виконання освітньої програми, якість освітнього процесу, а не роботодавець. Адже у нього інші функції і завдання, тому інтегрувати працедавців в освітній процес є завданням закладу освіти.
АСПЕКТИ СПІВПРАЦІ
Як неодноразово наголошували доповідачі, на результати експерименту вплинули карантинні обмеження, запроваджені через пандемію COVID-19, що призвели до відчутних змін у звичному режимі освітнього процесу та роботи підприємств. Особливо це вплинуло на підприємства сфери обслуговування. У результаті деякі підприємства-партнери, затверджені наказом МОН України для участі у пілотному проєкті за дуальною формою здобуття освіти, взагалі не мали можливості продовжити експеримент.
Однак, як ідеться у звіті, дуальна форма здобуття освіти не втратила своєї актуальності, а роботодавці намагаються відновити співпрацю із закладами освіти та здобувачами освіти за першої нагоди.
Ще одна проблема, яка подекуди виникає, – щойно працедавець вирішує свої кадрові проблеми і насичує штат за рахунок випускників, то одразу починає втрачати інтерес до співпраці із закладами освіти. В цьому контексті інколи лунають пропозиції запровадити певні пільги для підприємств, що долучаються до підготовки добувачів, наприклад, податкові. На жаль, як розповіла Олена Давліканова, вже другий рік поспіль трапляються випадки, коли, наприклад, здобувач навчається на спеціальності «гірництво», а працює продавцем.
– Це не дуальна освіта, а поєднання навчання і роботи, які не мають між собою зв’язку – зауважує пані Олена. – За дуальної форми спеціальність, за якою навчається здобувач, і завдання, які він виконує на підприємстві, мають бути пов’язані.
Трапляються також випадки, коли здобувачі виконують «чорнові» функції «піди-принеси», які зовсім не пов’язані з тим, що вони повинні вивчати. Тобто за рахунок здобувачів роботодавець вирішує проблему нестачі дешевої робочої сили. Звісно, констатацією проблем на конференції не обмежились, було запропоновано й шляхи їх вирішення. Представники закладів освіти були єдині в думці, що дуальна форма здобуття освіти потребує відповідного організаційного супроводу.
– Регулювати відповідні питання варто з допомогою системи угод, – вважає професор Київського національного університету імені Тараса Шевченка Лариса Шаульська. – Вони повинні бути укладені коректно і передбачати можливі відхилення і заходи реагування на них. Також потрібен постійний зворотній зв’язок між усіма учасниками процесу – компанією-партнером, закладом освіти і студентом. Але в будь-якому разі роль закладу провідна, а моделі взаємодії можуть бути різними.
– Коли проєктуємо освітню програму, то починаємо з аналізу кадрових потреб підприємства, – розповів начальник навчально-методичного відділу Національного аерокосмічного університету ім. М.Є. Жуковського «Харківський авіаційний інститут» Максим Романов. – Якщо такі є, то проєктуємо програму таким чином, щоб вона корелювала з потребами підприємства, трудовими завданнями. Тому ми спокійні, коли направляємо здобувача на підприємство. Там працює відповідний координатор, наставники, маємо постійний зворотній зв’язок, тому повністю впевнені, що здобувачі займаються саме тією роботою, яка дозволить їм поглибити компетентності, які прописано в освітній програмі.
У Таврійському державному агротехнологічному університеті імені Дмитра Моторного врегулювання питань, яку посаду обійматиме здобувач, чи відповідає вона змісту навчання у конкретному семестрі, чи вивчаються дисципліни, що пов’язані з цією посадою, здійснюють ще на етапі конкурсного відбору здобувачів. Про це розповів проректор університету з науково-педагогічної роботи Олександр Ломейко. «Якщо посада не відповідає цим вимогам, то ми просто не відправляємо здобувача на дуальну форму», – додає пан Олександр.
У Поліському національному університеті також прискіпливо підходять до вибору роботодавців-партнерів. Також у виші створено координаційний центр, який відповідає за дуальну форму здобуття освіти.
– Ми безпосередньо виїжджаємо на підприємства, дивимось на матеріально-технічне забезпечення, чи дійсно підприємство розвивається, чи має воно можливості практично навчати наших здобувачів, – розповіла керівник Навчально-наукового центру дуальної освіти Поліського національного університету Віта Бугайчук. – Також спілкуємось з майбутніми наставниками. Неодноразово траплялись випадки, коли підприємство саме зверталось до нас або наші здобувачі «приводили» підприємства, де вони хотіли б навчатись за дуальною формою. Працедавці висловлювали бажання взяти на підприємство по 20 здобувачів одразу. Проте, коли ми розповідаємо, що таке дуальна форма, як вона повинна бути організована, то підприємство погоджується максимум на чотирьох здобувачів.
РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕННЯ
У звіті за результатами другого року пілотного проєкту подано результати дослідження серед його учасників – закладів фахової передвищої та вищої освіти, зазначених ними роботодавців-партнерів, а також здобувачів освіти, які перейшли на навчання за ДФЗО.
Моніторинг засвідчив – якщо впродовж першого року пілотного проєкту переважна більшість підприємств (77%) діяли на основі двосторонніх договорів, укладених між підприємством та закладом, то у 2020/2021 навчальному році майже всі вони (94%) працювали за тристоронніми договорами – між підприємством, університетом чи коледжем і здобувачем освіти. Наявність таких угод підтвердили і 92% здобувачів.
У 2020/2021 навчальному році втричі більше ЗВО зазначили, що процедуру відбору здобувачів освіти на навчання за ДФЗО було розроблено спільно з роботодавцем (64% порівняно з 20% у 2019/2020 н. р.). Дві третини опитаних коледжів теж співпрацюють із партнерами-роботодавцями з цього питання.
39% роботодавців зазначили, що вони впливають нині та в подальшому зацікавлені в можливості впливати на навчальні програми. Зазвичай це великі підприємства, де навчаються групи здобувачів.
Важливий момент, на якому наголосила доцент кафедри маркетингу Київського національного економічного університету імені Вадима Гетьмана Олена Бучинська – дві третини здобувачів освіти, які навчалися за дуальною формою здобуття освіти, порадили б її іншим здобувачам, що свідчить про привабливість такої форми здобуття освіти.
Підготував Дмитро ШУЛІКІН
Газета “Світ”, № 1-2, січень 2022 р.