Триває обстріл Харкова, який у всьому світі називають містом університетів.
З перших днів російського вторгнення Харків бомбардували війська РФ, а в новинах щоразу з’являлися звістки про страшні руйнування та людські жертви серед жителів міста.
Візитна картка міста
Університет Каразіна – одна з візитних карток міста, ЗВО, що перебуває на найвищих щаблях українських рейтингів, в якому навчаються 23 тисячі студентів і працюють біля 5 тисяч викладачів, особливо сильно постраждав від російських ракет та снарядів. Уже на другий день війни агресор влучив у Фізико-технічний факультет, який розташований у П’ятихатках, там, де й славнозвісний ННЦ «Харківський фізико-технічний інститут». Саме цей район почали люто обстрілювати у перші ж дні війни.
Неподалік розташовано й гуртожиток фізико-технічного факультету університету імені Каразіна. Частина його корпусів – теж сильно пошкоджена.
Потім було влучення в облдержадміністрацію, ударною хвилею зачепило ще два каразінських корпуси. Прямим влучанням зруйновано корпус економічного факультету. Постраждали також університетська бібліотека і Музей природи. Практично знищено спорткомплекс «Каразінський», його доведеться відбудовувати. Постраждав також Інститут державного управління. (У понищених ворогом корпусах працювали чотири з двадцяти трьох інститутів та факультетів університету). Під обстріли потрапили і два гуртожитки з дев’яти. Чимало викладачів університету теж залишилась без житла.
На жаль, були й непоправні втрати: під час інтенсивних обстрілів міста та захищаючи Харків загинули п’ятеро викладачів університету, а також студент, член тероборони.
Як підраховано, на відбудову університету необхідно буде витратити близько 3,5 мільярда гривень. Але це тільки стіни й комунікації, а ще ж лабораторії і навчальні комплекси, які треба наповнити обладнанням…
Останнім часом не раз виникало питання, чи не варто Харківському університету імені В.Н. Каразіна переїхати кудись, у більш безпечне місце. Тим більше, що місто продовжують закидати ракетами й артилерійськими снарядами.
Але дискусія закінчилася однозначною відповіддю: університет залишається у Харкові. Каразінці вірять у наші Збройні Сили, вірять у себе і своє місто.
Навчальний процес в університеті триває. Він відбувається дистанційно. І викладати, і навчатися за нинішніх умов – це виклик. У виші розповідають, що не раз бували випадки, коли викладач вів свою лекцію зі сховища (ворог не попереджує, коли готує наліт), та й студентам доводилося підключатися до мережі з різних місць.
Заняття нині відбуваються не тільки суто за розкладом, а й переважно в асинхронному режимі, тобто тоді, коли це зручно викладачу та студентам. Така ж система і з завданнями: студенти виконують їх та здають за індивідуальним графіком. Цікаво, що 80% іноземних студентів, навіть попри війну, продовжують навчатися в університеті, і навіть, якщо перебувають сьогодні за кордоном, просять, щоб їх не відраховували: вони обов’язково повернуться і продовжать навчання.
Турботи Каразінського університету нині, як і в інших ЗВО: як видати дипломи тим, хто завершує навчання. Як провести вступну кампанію. Як вдосконалити навчальні плани, щоб навіть у ці складні часи студенти одержали гарну підготовку і авторитет університету залишався на високому рівні.
Пам’ятник архітектури відновимо
Потерпають від обстрілів й інші харкіські виші.
З перших днів війни було знищено один з корпусів Державного біотехнологічного університету, який розташований за адресою: Московський проспект, 45. Будівля є пам’яткою архітектури місцевого значення, охоронний номер – 357.
Будинок у стилі класицизму споруджено у 1875-1877 роках, над ламаним карнизом розташований парапет зі стовпами, що підкреслюють устремління вгору. В середині приміщення збереглися унікальні ковані сходи, які також є пам’яткою історії.
Свого часу тут розміщувались: Перше реальне училище (до 1920), Харківський інститут механізації сільського господарства (з 1930), згодом Харківський національний технічний університет сільського господарства імені Петра Василенка.
Війна не вперше вривається в аудиторії будівлі. Під час другої світової Харківський інститут механізації та електрифікації сільського господарства було евакуйовано до Ташкента. Після звільнення міста від фашистів інститут повернувся додому і продовжив роботу.
Сьогодні викладачі та студенти ДБУ також упевнені, що після перемоги над російськими загарбниками будівля університету буде відбудована.
Іноземні студенти виїхали додому, але хочуть повернутися на навчання
Ще один за багатьма рейтингами провідний університет України – Сумський. Виконувач обов’язків декана факультету електроніки та інформаційних технологій Тарас Лютий у перші дня війни оприлюднив звернення до університетської спільноти:
«Сумський державний університет в мирний час був першим платником податків в області. Ми частина серця економіки регіону, іміджевий та економічний драйвер. Ми приваблюємо іноземних студентів, які не лише платять за навчання, але й підтримують економіку міста. Студенти іноземці для міста – як напруга в дротах, а СумДУ – це критична інфраструктура, як заводи та підстанції.
Ворог це знає і веде загарбницьку війну не обираючи способів. Тактика тисячі порізів: б’ють туди, куди можуть. Розуміють, що вони вимотують наш ресурс, змушують займатися захисників Сум тисячею проблем. Бо мета захисників – зберегти, а орків – знищити. Звісно, останнє простіше.
Наразі під прицілом інформаційної війни – студенти іноземці СумДУ. Не шкодуючи ресурсів запускаються фейки про відрахування їх зі складу студентів; виселення з гуртожитків; «розправи», нібито, націоналістів над іноземцями.
Все це – відверта брехня…
Паралельно, з іншої сторони підігріваються розмови про зелені коридори та примарну евакуацію, яку не може в хаосі війни організувати навіть Господь Бог. Так, комусь вдалося приватно та несанкціоновано прорватися через Терни – Недригайлів – Липову Долину, потрапити до Полтавщини, потім – на Черкаси і через Дніпро на правий берег. Але це авантюра і лотерея. Година-дві – вільна дорога. Потім – ворожа колона і артналіт, аварії з погано керованою на асфальті гусеничною технікою, банально віджата орками цивільна автівка для власних розвідувальних дій. Список нудний та довгий.
А тепер уявіть, що це буде бус… з іноземцями! Як не скористатися ним як живим щитом? І не увійти в умовний Миргород колоною? Перетворивши умовний Миргород на реальний Тростянець? Це ж просто знахідка для ворога!..»
В.о. декана каже, що цих юнаків і дівчат можна зрозуміти, вони б хотіли вибратися з війни, але не розуміють, що список їхніх рятівників досить короткий: це, зокрема, «ЗСУ та мужні оборонці нашого міста та адміністрація СумДУ»…
… Проблему з іноземними студентами, які застрягли у містах особливо прицільної уваги російських агресорів, таких як Харків, Суми, Чернігів, вирішити було справді непросто.
Наприклад, індійські студенти із СумДУ записали відеозвернення до влади своєї країни із закликом до негайної евакуації. Цей запис опублікувала низка відомих медіа. Про проблему дізналися, але до її розв’язання було далеко.
Записали своє звернення й студенти з Нігерії.
Посольство Індії в Україні заявило, що в «Полтаві дислокується команда Посольства Індії для координації безпечного проходження індійських студентів, які застрягли в Сумах, до західних кордонів». Студентам порадили бути готовим до виїзду в найкоротші терміни. І справді на початку березня іноземці розмістилися в автобусах, але виїзд довелося відкласти через обстріли гуманітарного коридору. Після тривалих переговорів перший гуманітарний коридор було відкрито. 12 автобусів з індійськими прапорами очолив автомобіль товариства «Червоного Хреста». Студенти дісталися до Полтави, а звідти почали довгий шлях за кордон. Автобуси вивезли понад 600 іноземців.
Як повідомляє видання «Новини» Сумського держуніверситету, «після зустрічей в аеропорту студенти та їх батьки ділилися з кореспондентами своїми емоціями, а також говорили про плани на майбутнє. Евакуйовані громадяни, однак, прагнуть швидше повернутися до навчання в Україні: «Якщо я зможу повернутися в Україну вчитися, я це зроблю. Я там живу три роки. Це мій другий дім», – розповіла одна за студенток».
Як розповідають «Новини», подібний шлях додому випав і 26 кенійським студентам, які перебували в гуртожитках СумДУ, коли розпочалася війна.. Ситуацію ускладнювало те, що в Україні немає посольства Кенії, є лише консульство. Тож студенти виїхали з міста в гуманітарних коридорах і станом на 15 березня все ще перебували в Угорщині. Деяким поталанило більше, вони вже повернулася додому й готуються до продовження навчання в дистанційному форматі. Більшість бажає швидше повернутися в Україну та продовжити навчання.
А декому й не дуже хотілося виїжджати
У гуртожитках Сумського національного аграрного університету залишалися близько 500 студентів. 170 з них – іноземні. Як повідомив проректор з наукової роботи СНАУ Юрій Данько, це громадяни Китаю, Намібії, Гани, Туркменистану. І повертатися додому вони не поспішають. Університет виходив на зв’язок із посольствами. Домовлялися про безпечні коридори, але їх усе не було. І робили все, щоб у молоді були їжа і вода.
Підключилися випускники, а оскільки університет аграрний, то це значною мірою фермери. Вони швидко налагодили доставку продуктів. Привозили картоплю, макарони, м’ясо. Два десятки корів забезпечували молоком.
І студенти – свої й іноземні – «проходили практику»: патрали курей, робили заготовки тушонку. Викладачі теж постійно допомагали. Ночували зі студентами в укриттях, готували вдома їжу і приносили в гуртожитки.
… І нарешті, як розповідав потім «Світу» Юрій Данько, усі разом дочекалися, що російські війська відступили, а в університеті відновилося дистанційне навчання.
Інформацію про будні університетів і наукових установ у час війни збирають і готують до друку журналісти «Світу»