uk

ВЯЧЕСЛАВ ЗАХАРЕНКО: НАЙБІЛЬША ЦІННІСТЬ НАШОГО ІНСТИТУТУ – ЦЕ ЛЮДИ

Радіоастрономічний інститут НАН України на Харківщині — установа унікальна. Саме тут уже понад пів століття працює найбільший у світі радіотелескоп низькочастотних декаметрових хвиль УТР-2. За допомогою цього телескопа здійснено чимало відкриттів світового рівня. Наприклад, до початку роботи УТР-2 не існувало каталогу радіоджерел на декаметрових довжинах хвиль. І саме українські вчені створили найповніший низькочастотний каталог та карту, яка є основою для інших радіоастрономів світу. Дослідники інституту є однією з основних команд, які будують Модель глобального неба (Global Sky Model, GSM).Як справи у науковців сьогодні? Чи в безпеці вони? Чи продовжують дослідження? Ці та інші запитання ми поставили директору РІ НАН України, члену-кореспонденту НАН України Вячеславу ЗАХАРЕНКУ.

Вячеслав Захаренко (посередині) з колегами, довоєнне фото

— Вячеславе Володимировичу, рік тому наше видання розповідало про п’ятдесятирічний ювілей найбільшого у світі радіотелескопа низькочастотних декаметрових хвиль, про славну історію вашого інституту. Ніхто й подумати не міг, що через пів року на Харківщину увійдуть російські танки. Скажіть, будь ласка, якими стали для інституту перші дні повномасштабного вторгнення?

— У перші ж дні війни російські війська захопили частину Харківської області, почалися обстріли Харкова та інших населених пунктів. Тому ми одразу (з 24 лютого) запровадили дистанційний режим роботи.

Найбільша цінність нашого інституту — це люди. Ми дуже хвилювалися за тих, хто опинився в окупації, тих, хто був вимушений цілодобово перебувати в укриттях. І дуже раділи, коли співробітникам інституту вдавалося виїхати в інші регіони України чи за кордон.

До речі, за декілька днів до широкомасштабного вторгнення ми підготували укриття, і під час обстрілів співробітники могли швидко туди спуститися. Науковці організували чергування в будівлях інституту, а дехто майже «оселився» на роботі й чергував тижні чи й місяці.

— Радіоастрономічний інститут співпрацює з дослідниками з десятків країн Європи, Азії та США. Співпрацював, мабуть, і з російськими вченими. Скажіть, чи підтримали науковців інституту міжнародні партнери? І як зреагували колеги з рф?

— Довготривалі зв’язки з іноземними колегами стали для наших вчених по-справжньому рятівними. Науковці інституту не залишилися сам на сам з бідою, їх тепло зустріли за кордоном, допомогли отримати гранти, тимчасові посади тощо. Співробітникам та членам їхніх родин допомагали вчені, волонтери, державні інституції. Цю підтримку важко переоцінити! А щодо російських учених у нас ще з 2014 року не залишилося ілюзій. Поступово контакти та співпраця зійшли нанівець. З деякими науковцями ми спілкувалися під час виконання міжнародних грантів, але з 24 лютого цей зв’язок теж обірвався. Майже всі наукові фонди та наукові журнали відмовилися від співпраці з російськими вченими.

Звісно, жодного доброго слова після початку війни ми від російських «колег» не почули.

— Під час засідання Президії НАН України завідувач відділу радіофізики геокосмосу Радіоастрономічного інституту Андрій Залізовський розповів, що вдалося перемістити до Польщі наукове обладнання (зокрема, сервер) і сьогодні дані щодо антарктичних досліджень надходять туди. Чи продовжують роботу вчені в інших напрямах досліджень? Які перспективи співпраці з Польщею? Можливо, є (чи з’явилися) інші міжнародні проєкти?

— І в цілому для України, і зокрема для науковців Польща зробила дуже багато. Найбільше наших співробітників перебувають саме в цій країні.

Завдяки допомозі польських учених на сервері Інституту низьких температур та структурних досліджень Польської академії наук (м. Вроцлав) наприкінці березня з’явилися «дзеркала» нашого інститутського сайту та сайту наукового журналу «Радіофізика та радіоастрономія». Потім вдалося перемістити сервер збору та обробки даних радіофізичних досліджень геокосмосу до Центру космічних досліджень ПАН у Варшаві. Ці дані збираються з декількох обсерваторій Радіоастрономічного інституту, в тому числі й з антарктичної станції «Академік Вернадський».

Звісно, цим співпраця з польськими дослідниками не обмежується. Ми виконуємо спільні проєкти, маємо плани розвитку (спільні спостереження, створення лабораторії тощо). Співпрацюємо в галузі космічних досліджень та вивчення іоносфери (зокрема і для потреб цивільної авіації).

Чимало науковців прийняли також Франція й Італія. У цих країнах українцям надали гранти, робочі місця, створили належні побутові умови. Допомогли Паризька обсерваторія, Національний інститут астрофізики (Італія) та багато державних, наукових і волонтерських організацій.

І звісно, першими на допомогу прийшли українці з різних регіонів. За ці воєнні місяці і в нашого інституту загалом, і в кожного співробітника зокрема з’явилося багато нових друзів і в Україні, і у світі. Завжди пам’ятатимемо про цю допомогу!

Виїзне засідання Президії НАН України 4 червня 1971 року. Четвертий ліворуч – Семен Брауде, п’ятий – Борис Патон.

— Під час нашої розмови минулого літа ви говорили про плани на найближче майбутнє — добудувати новий телескоп ГУРТ (гігантський український радіотелескоп), який дасть змогу здійснити «наукову революцію» в дослідженнях Всесвіту. Яка ситуація на сьогодні?

— Хочу ще раз наголосити, що найважливішими для нас є люди. Наше завдання — зберегти науковців та інженерів, для яких цей телескоп є набагато більшим, ніж просто інструмент.Кожен телескоп є унікальним, на кожному «відбивається» печатка лідера, команди, що його створює, епохи в цілому. Завдяки фундаментальним й інженерним знанням, досвіду та ноу-хау (в прямому значенні «знаю як») ми можемо відтворювати технічні знахідки практично миттєво. До прикладу: радіотелескоп РТ-32 з’явився після докорінної модернізації старої зв’язкової антени. Вистачило двох років (а зазвичай такі проєкти тривають значно довше), щоб втілити напрацьовані колективами (нашого інституту, Інституту радіофізики та електроніки імені О. Я. Усикова НАН України, НВО «Сатурн» та іншими) вдалі науково-технічні рішення.

Ми не сумніваємося, що після перемоги й повоєнної відбудови країни ГУРТ (разом з УТР-2) стане набагато потужнішим і досконалішим, ніж було заплановано з самого початку. Сподіваємося також, що держава знайде кошти на розвиток науки.

— Чи вдалося інституту зберегти свій унікальний колектив? І як працюють сьогодні вчені установи?

— Яким вийде з цих випробувань колектив, ми побачимо згодом. Наші вчені працюють (чимало — за кордоном), тому «наукова кваліфікація» не зменшується. Навпаки, завдяки простішим і щирим відносинам з іноземними колегами ми швидко інтегруємося в Європейський дослідницький простір. Це правильний вектор розвитку, всі ці контакти нам знадобляться і в майбутньому для відновлення наукових установ в Україні.

На жаль, поки що ми не можемо використовувати для спостережень УТР-2. Але це також не є катастрофою: багато астрономів мають власні бази даних спостережень. Це дає змогу працювати у звичному режимі, опрацьовувати дані, готувати наукові статті.

Хочу сказати, що «порядок денний» справжнього вченого визначає не чийсь зовнішній план (і тим паче не «план» ворога). Науковець сам ставить перед собою завдання і розв’язує їх. І робить це не для показників наукометрії, а тому, що прагне пізнання та відкриття краси Всесвіту.

Спілкувалася Світлана ГАЛАТА