15-16 грудня у Брюсселі відбудеться 6-ий саміт країн Східного партнерства. П’ятий відбувався теж у Брюсселі, ще в 2017 році, хоча саміти за участю глав держав та урядів держав-членів ЄС та країн-партнерів – мають проводитися раз на два роки. Але був ковід, та й взагалі в останні роки у країнах східного партнерства відбувалися непрості події і нелегкі випробування.
Азербайджан і Вірменія, Білорусь, Молдова, Грузія і Україна… У кожної з країн були серйозні виклики, які, зокрема, віддаляли чи наближали їх до Східного партнерства і до європейської перспективи. У підсумку – Білорусь влітку офіційно призупинила участь, фактично вийшла із Східного партнерства. А Молдова, Грузія й Україна оформили свій спільний погляд на місце і роль своїх країн у стратегічній перспективі і сформували «Асоціативне тріо».
Роль України у Східному партнерстві, її ключові цілі, співпраця та взаємодія з країнами-партнерами у розв’язанні проблем та одержанні відповідей на виклики, з якими стикаються країни регіону і їх громадянські суспільства, обговорювали на публічній дискусії «Україна напередодні саміту Східного партнерства: досягнення і виклики», що відбувалася у рамках щорічної конференції Української національної платформи Форуму громадянського суспільства Східного партнерства. Участь у дискусії взяли представники Верховної Ради та Міністерства закордонних справ України, Урядового офісу координації європейської та євроатлантичної інтеграції, громадських організацій та робочих груп…
Задаючи лейтмотив дискусії, національний координатор УНП Юрій Вдовенко, сказав так: «Звичайно, ми сподівалися, що після тривалих консультацій, які проходили під час підготовки до саміту, будуть заявлені більш амбітні цілі щодо Східного партнерства, але маємо розуміти, що Східне партнерство – це політика Євросоюзу, і Євросоюз пропонує рівно стільки, скільки він здатний запропонувати… Він пропонує багато можливостей, але все-таки сьогодні це не ті речі, які відповідають амбіціям України».
Головні спікери та учасники дискусії, розповідаючи про очікування та виклики, спиралися на спільний робочий документ, який у липні цього року було ухвалено Європейською комісією, і який став дорожньою картою для обговорення та аналізу напередодні саміту.
ЄВРОСОЮЗ ЯК ОСНОВНИЙ ТОРГОВИЙ ПАРТНЕР
– Торговельно-економічна інтеграція – перше, на що ми розраховуємо, – відзначив перший заступник голови парламентського Комітету з питань інтеграції України з Європейським Союзом Вадим Галайчук. – Для нас це важливо як для країни, основним торговим партнером якої є Євросоюз.
Він розповів, що більшість з того, що було запропоновано Україною, у документі враховано. Але, наприклад, найважливіша стратегічна ціль – підписання договору про промисловий безвіз відсутня, і ми не бачимо реальної перспективи того, що це питання буде найближчим часом вирішене. Хоча в багатьох інших, що стосується, наприклад, скасування тарифних квот, зрушення є і, сподіваємося, буде ще більше.
Важливий фактор – доступ до фінансових інструментів, до інвестицій, який готовий запропонувати ЄС. Наприклад, по відношенню до України було запропоновано додаткові інвестиції більш ніж на мільярд євро, зокрема, на розвиток малих фермерських господарств.
Щодо розвитку транспортного сполучення – підписано угоду про відкрите небо. Чи не вперше особлива увага приділятиметься розвитку транспорту і безпеці на морі. Передбачено розбудову й модернізацію більш як 3 тис. кілометрів доріг із мережі Транс’європейської транспортної мережі (TEN-T). Водночас, зауважив спікер, ми не побачили включення наших внутрішніх водних шляхів до TEN-T, на що сподівалися. Не відображено наші пропозиції щодо розвитку залізничного сполучення, який об’єднав би європейські та азійські країни транспортними коридорами. І, як зазначив Вадим Галайчук, «болючим для України залишається питання автомобільних перевезень, відповідних ліцензій, квот. Поки що бачимо дуже невеликий прогрес у готовності обговорювати це чутливе для країн ЄС питання».
(Цю проблему ще не раз згадували в обговореннях інші учасники дискусії, пригадуючи затори на кордонах, коли нашим перевізникам не вистачає дозволів на курсування європейськими дорогами).
«Непогане просування в безпекових питаннях, але немає того, на що ми розраховували – приєднання України до агентства ЄС з кібербезпеки», -продовжив Вадим Галайчук. Назвав також значним прогрес України у сфері цифрової економіки та урядування.
А також величезний пласт питань, які стосуються екології та зміни клімату. «Дедалі більше ми отримуємо інформації про те, як може виглядати нова Європа, орієнтована на «озеленення» економіки, – зазначив Вадим Галайчук. – І в даному випадку для України та інших країн-партнерів дуже важливо, аби Європа розглядала наші країни як частину європейського простору, а не аутсайдерів».
А ДЕ Ж СТРАТЕГІЧНА МЕТА?
– Так, у новому порядку денному, який представила нам Єврокомісія, враховано багато пропозицій, що мають практичний характер, – вступила в дискусію Марина Михайленко, директор Департаменту ЄС і НАТО МЗС України. – Але там немає стратегічної мети: ми хотіли б, щоб декларація, документи саміту містили визначення стратегічної мети країн Східного партнерства. Для країн «тріо», звичайно, – надання європейської перспективи. Це задача-максимум. Якщо ж не вдасться досягти її, ми хотіли б підтвердження наших європейських прагнень і європейського вибору.
Представниця МЗС підкреслила важливість продовження міністерських діалогів ЄС- Східне партнерство чи ЄС-«тріо» на інші сфери, які охоплено реформами в рамках угод про асоціацію. Це й поглиблення співробітництва у сферах зеленої та цифрової трансформації, кібер-інформаційної взаємодії, енергетичної безпеки, у програмах постійного структурованого співробітництва.
Про сподівання на визнання в заключній декларації саміту стратегічної важливості зміцнення партнерства на основі принципу диференціації та європейських прагнень партнерів говорив і керівник експертної групи з питань юстиції та соціально-гуманітарних питань Урядового офісу координації європейської та євроатлантичної інтеграції Секретаріату Кабінету Міністрів України Віктор Стеблиненко. «ЄС беззаперечно має продемонструвати більшу відкритість для країн Східного партнерства», – вважає він. – особливо України – Грузії – Молдови. Важливо, аби складовими політики ЄС по відношенню до країн «тріо» стало надання європейських перспектив, інтеграція до внутрішнього ринку ЄС, безпека й оборона, економіка, зокрема, цифрова економіка, охорона здоров’я.
«ЦЕМЕНТ» ДЛЯ ПОЛІТИКИ СУСІДСТВА?
Досить неочікувано після загалом переважно оптимістично настроєних спікерів, виступив представнник громадськості член правління Групи стратегічних та безпекових студій Сергій Герасимчук:
– Якщо говорити про Східне партнерство як про ініціативу ЄС, політичний, а не суто технократичний механізм роботи з державами-сусідами, у мене особисто він викликає асоціацію з неформальним девізом одного з великих домів «Гри престолів», який звучав: «Що померло, померти не може, – заявив він. – Тобто, політичний проєкт помер, можливо, ще не народившись. Остаточно його поховали події в Білорусі, військові дії між Вірменією й Азербайджаном. Справді, останнім часом з’явився спільний робочий документ про відновлення стійкості та реформи і пріоритети після 2020 року на користь усім. Однак він не є настільки амбітним, як на це сподівалися в Україні, Грузії і Молдові. Сьогодні вже згадували про пріоритети – інвестиційна підтримка, цифровий перехід, ефективність водню тощо, але, як бачимо з цих документів, із поведінки ЄС, по суті цементується один з інструментів політики сусідства, який не містить у собі стратегічних цілей майбутнього Східного партнерства. У документах немає відповідей на запитання, як реформувати Східне партнерство, а переродитися йому потрібно, інакше ми закриваємо очі на те, що ініціатива змінилася де-факто. Цей час став часом побудови кар’єр, освоєння колосальних бюджетів, але без стратегічної мети не може бути бажаних результатів.
Сергій Герасимчук розповів, що дослідження, яке проводилося близько року тому, показало, що в ЄС нема бажання долучатися до безпекових питань, які турбують усі країни Східного партнерства. Країнам-партнерам бракує політичних донорів: якщо на етапі формування альянсу це були Польща, Швеція, певною мірою Німеччина, то зараз, з огляду на внутрішню ситуацію, мало хто має бажання лобіювати інтереси країн Східного партнерства на європейському рівні, а ті, хто лобіює, мають недостатню вагу для цього.
Зачепив він і взаємини між країнами «тріо»: мовляв, якщо на європейському рівні вони говорять одним голосом, то між собою мають «питання, проблеми й ускладнення». (У ході дискусії на цей закид відповіла Марина Михайленко: двосторонні відносини, звісно, не лінійні, але окреслено сфери, де наші інтереси збігаються, і це визначально).
Представник громадськості розповів також, що, готуючи документ до саміту, вони розглянули три ймовірних сценарії для України в контексті Східного партнерства. Перший, – якщо ЄС підтримає «тріо». Другий – «радикальна відмова України від роботи у СхП і зосередження на угоді про асоціацію і її імплементації». І третій – поєднання: залишаємося в СхП і вимагаємо диференціації для «тріо». Перший – найбільш позитивний, третій – найбільш оптимальний.
Розроблено сценарії і для самого Східного партнерства. Їх виявилось аж чотири. Перший- прагматичний (і саме такий закладено в обговорюваному робочому документі): інтегруємось, де можемо, але про перспективу членства не йдеться. Другий – «емансипація громадянського суспільства»: воно вже інтегроване, і саме воно могло б «прояснити» стратегічне бачення Східного партнерства. Але не можна виключати третього й четвертого варіантів, а саме – «повороту ЄС до Росії» чи зростання тиску з боку РФ і подій, що можуть статися за цим. Тому, на думку громадськості, слід працювати з «тріо», розвивати двосторонні відносини та громадянське суспільство, оскільки саме воно здатне привести до найкращого результату. Продовжувати «лупати сю скалу»!
ДИСКУСІЯ ЯК ТАКА
Дискусія торкнулася багатьох питань, які були і не були озвучені спікерами. Суть їх зводилася до того, що від саміту важко очікувати проривних результатів, однак те, що у своїх заявах під час недавнього саміту «Україна – ЄС» європейські очільники позитивно оцінювали роль «Асоціативного тріо», є сподівання на просування до стратегічної мети. Більшого прогресу варто очікувати від «прагматичних цілей»: амбітного інвестиційного плану ЄС – у розвитку ділової ініціативи, «зеленої» економіки, підтримці малих і середніх підприємств, цифровізації, скасуванні тарифних обмежень, оновленні додатків до статей основного документу про асоціацію. На передній план виходять питання безпеки. А також проблеми довкілля.
Руслан Гаврилюк, член керівного комітету УНП, пригадав, як на червневій міністерській зустрічі з питань довкілля і зміни клімату Франс Тіммерманс, віцепрезидент Єврокомісії, сказав: не варто зациклюватися на Східному партнерстві чи асоціації, розвивайте «зелену» економіку і матимете шанс на повну інтеграцію. Але зелений курс – джерело не тільки можливостей, але й викликів. Не працюючи над його впровадженням, прірву між нами і ЄС можна ще більше поглибити.
НАУКА ПЕРЕБУВАЄ ЗБОКУ?
А де ж наука, яка у всіх вище названих проблемах мала б бути головним рушієм прогресивних змін? Тим більше, якщо йдеться про «зелений курс» в економіці? На жаль, про науку під час цієї тривалої і серйозної дискусії не говорили зовсім, якщо не згадати участь в дискутивній частині наприкінці обговорення президента ГО «Агенція Європейських інновацій», учасника переговорної процедури щодо участі України у програмі «Горизонт Європа» Івана Кульчицького, який наголосив на необхідності поєднання глобальних цілей з секторальними політиками та фінансуванні дослідницьких центрів.
Вочевидь, наука не звучала не тільки тому, що спікери були зосереджені на інших темах чи були фахівцями з інших проблем. Скоріше спрацювала звичка «обходитися» без науки там, де вважається, що можна «розрулити» іншими методами. Воно й раніше було не сильно ефективно. Але тепер, коли стоїмо на порозі таких глобальних викликів, взагалі неможливо. Інакше доведеться бігти за Європою надто довго.
Лариса ОСТРОЛУЦЬКА