На жаль, наука скрізь стрімко бюрократизується. Процес написання заявок на європейські гранти (і звітування за цими грантами) давно перетворився на громіздку процедуру, яка забирає в дослідників багато годин і днів їх дорогоцінного робочого часу. Це є зворотною стороною привабливої медалі: фінансування досліджень збільшується, і за більші гроші політики вимагають дедалі суворішої звітності.
Фінансування науки в Україні дуже далеке від європейського. Але, на жаль, і українські вчені дедалі більше сил повинні класти не на творчий пошук, а на заповнення різних таблиць та анкет, які покликані розкрити їхню кваліфікацію перед якимись черговими експертами, що уповноважені оцінити: чи гідні ці вчені далі викладати у виші чи отримувати гранти НФД. Причому кількість інформації, яка при цьому вимагається від науковця (що працює зараз під загрозою ракетних ударів і в умовах постійних вимикань світла) часто переходить будь-які межі здорового глузду, – реальні експерти в кращому разі використають лише невелику її частину.
Не так давно я (разом з колегами по кафедрі, яка готується до акредитації навчальної програми) заповнював т.зв. «Додаток 1 до Таблиці 2», до якого НАЗЯВО включило 14 пунктів, що мають розкрити мою кваліфікацію як науковця і викладача. Каюся, на деякі з цих пунктів я вичерпно відповісти так і не зміг. Так, у п.6 я, звісно, вказав назви дисертацій та роки захисту своїх аспірантів. А от номери й дати видачі дипломів зумів вказати не для всіх – раніше ця бюрократична інформація мене якось не обходила, а сьогодні, в умовах воєнного часу, не з усіма в мене зберігся надійний зв’язок.
Але, за винятком кількох таких дрібниць, я (всього за три чи чотири години роботи, коли, на щастя, світло й інтернет не зникали) таки зумів більш-менш вичерпно заповнити «Додаток 1 до Таблиці 2» з усіма переліками робіт, проєктів, аспірантів, спецрад та редколегій фахових журналів. А ще за кілька днів зрозумів, якими високофаховими, толерантними, а, головне, дружніми до науковців були посадовці НАЗЯВО, які затверджували форму цього документу.
Адже в зв’язку з двома новими оголошеними НФД конкурсами сотні українських учених постали перед завданням значно вищої складності: завантаженням свого нового CV на сторінку Фонду. Нового – бо CV передбачалося там і раніше. Але то було ще звичайне CV – біографічно-наукова інформація в довільній формі, на додачу до формалізованого профілю дослідника, що містив обов’язкові дані про наукові ступені й звання, місце роботи й посаду, публікації тощо.
І зараз того профілю дослідника з його інформацією на сайті НФД ніхто не скасував. Але, на додачу до нього, кожному українському вченому запропоновано заповнити супердокладну таблицю, що містить на двадцять позицій більше, аніж згаданий вище «Додаток 1 до Таблиці 2» НАЗЯВО. Причому пропонується це зробити з позицій презумпції винуватості кожного апліканта.
Адже вимагається не лише навести інформацію про захищених аспірантів, але й дати лінки на оголошення про кожний захист. Потрібно не лише навести дані про доповіді на конфереціях, але й на підтвердження дати лінки на програми всіх конференцій. Слід не лише перелічити членство в громадських наукових організаціях, але й надати копії документів про сплату членських внесків на підтвердження цього членства!
Взагалі форма CV від НФД майже в трьох десятках випадків вимагає такого підтвердження лінками або сканами. Хоч цілком очевидно: коли аплікант покладе кілька десятків робочих годин на заповнення цієї форми, і врешті викладе її на сайт фонду, скоріш за все, більшість цієї інформації ніхто ніколи не перевірить і не використає. Отже, маємо черговий приклад вбивчого бюрократичного безглуздя. І, що найприкріше, в структурі, де вже нічого не можна списати на «злу волю міністерських бюрократів».
Років п’ять тому люди, які робили перші кроки для створення НФД, любили помріяти про те, наскільки кращою буде ця установа від Державного фонду фундаментальних досліджень, який працював починаючи з 1992 року. Зараз хотів би принагідно сказати кілька слів в обороні «світлої пам’яті спочилого во Бозі ДФФД»: рада Фонду, хоч і затверджувана Кабміном, складалася з авторитетних учених, а очолювали її впродовж останніх десятиліть один по одному такі «зірки» нашої науки, як Платон Костюк і Валерій Кухар (мені важко уявити, щоб хтось із них міг би піти на порушення процедури чи піддатися сторонньому тиску при розгляді проєктів).
Але найголовніше: співпраця з ДФФД не лишала на серці апліканта чи грантоотримувача тяжкого осаду. Наведу приклад з власного досвіду: я виграв два проєкти ДФФД на графенову тематику в 2011 і 2013 роках, коли я не лише не посідав жодної адміністративної посади, але й лишався постаттю, відверто небажаною для тодішнього керівництво Міносвіти. Але, попри це, мої заявки було підтримано радою ДФФД, а бюрократична процедура, яку я мусив тоді пройти, не була надмірною (щоправда, обсяг самих грантів був мізерний, – але то вже інша історія). Нічого подібного до сьогоднішнього CV НФД у ДФФД не вимагали і близько.
Не знаю, що спонукало членів Наукової ради НФД (що самі є чинними ученими) підтримати саме таку форму анкети, але для мене незаперечно одне: цю помилку слід якнайшвидше виправити. CV й повинне бути CV, а не нагадувати формалізований протокол допиту з боку якоїсь наукової спецслужби. Та й деякі інші занадто вже формалізовані процедури НФД варто було б радикально спростити.
І від презумпції винуватості (підозри, що хтось припише собі зайвих аспірантів, доповіді, чи членство в наукових громадських організаціях) в спілкуванні з загалом учених НФД варто перейти до нормального доброзичливого партнерства. Адже українські вчені, які, попри всі надзвичайні випробування, далі працюють в себе на Батьківщині на науковій ниві, їй Богу варті, аби їх хоч трохи любили. І не вимагали від них громіздкої, принизливої, а, головне, безглуздої бюрократичної роботи.
Максим СТРІХА,
доктор фізико-математичних наук, професор