Сюжети відомих історичних фільмів — війну на українських землях, анексію, окупацію, депортації та переслідування, заборону рідної мови, утиски національного самовизначення — ми спостерігаємо тепер не лише на екранах. Те, що переживали минулі покоління українців, стає й нашою трагічною реальністю.
Три кінострічки — «Хайтарма» Ахтема Сеітаблаєва, «Ціна правди» Агнєшки Голланд та «Крути 1918» Олексія Шапарєва — вкотре нагадують про важливість подій минулого, водночас формуючи бачення подій та теперішнього досвіду кожного мешканця України.
Фільм «Хайтарма» став першою кінострічкою, відзнятою кримськотатарською мовою про депортацію кримських татар. Його сюжет переносить глядача у травень 1944 року, коли після вигнання нацистських окупантів із Криму радянська влада розпочала етнічну чистку. За три дні з півострова було насильно вивезено понад 190 тисяч осіб, і близько половини з них загинули у перші роки через голод, хвороби й виснаження.
Наслідком трагічної депортації стала колективна травма народу, яку кримські татари були змушені приховувати десятиліттями через те, що радянська влада карала за будь-які згадки про депортацію. Можливість повернутися на Батьківщину з’явилася лише в пострадянський період.
Тепер щороку 18 травня відзначається як День пам’яті жертв геноциду кримськотатарського народу і День боротьби за його права. Так, після окупації росією півострова за ці права знову треба боротися. І знову кримські татари й українці в Криму зазнають переслідувань, арештів, насильства за будь-які прояви національної ідентичності та проукраїнської позиції.
Фільм «Ціна правди» — про Голодомор 1932–1933 років. У 1933 році молодий журналіст з Уельсу Ґарет Джонс приїжджає в СРСР і натрапляє на замовчування правди про голод і відвертий терор. Він проводить власне розслідування, не раз ризикуючи життям. На противагу йому — американський журналіст Волтер Дюранті, Пулітцерівський лауреат, захищає радянську пропаганду і замість правди подає події як «альтернативну реальність».
Голодомор — то геноцид проти українців, організований сталінським режимом, що застосовував насильницьку колективізацію, вилучення врожаю, блокаду регіону, заборону на допомогу зовні й здійснював покарання за будь-яке згадування про голод. Ґарет Джонс став першим європейським журналістом, хто заявив про цю трагедію.
Фільми про Голодомор сьогодні — важливий інструмент у боротьбі з інформаційними війнами та спробами перекручування історії. Ми бачимо, як нині поширюються фейкові новини та нав’язуються неправдиві наративи. Тож правдиве свідчення про трагедію минулого перетворюється на спосіб захисту від брехливих ідей та нових ворожих ідеологічних спроб.
Тож кіно стає не просто відображенням історії, а нагадуванням про ціну свободи й відповідальність за збереження її кожного громадянина.
«Крути 1918» — це історія про нерівний бій із загарбниками й героїзм молоді. Сюжет охоплює дві часові лінії: бій під Крутами 29 січня 1918 року і сучасність, коли боєць АТО приходить на меморіал героїв. У далекому 1918-му кілька сотень молодих українців, студентів і гімназистів стали живим щитом проти чотиритисячної більшовицької навали. Вони були погано озброєні, не мали належної підготовки, але йшли на смерть з усвідомленням своєї місії — затримати ворога, дати шанс Києву та майбутній незалежності.
І шанс було використано. За ці чотири дні юнацького протистояння делегація УНР встигла укласти Берестейський мирний договір, що став, хоч і тимчасово, своєрідним захистом для майбутньої держави — України.
Убитих героїв було вшановано як мучеників — їх перепоховали на Аскольдовій могилі, а Павло Тичина присвятив їм вірш «Пам’яті тридцяти» — один із символів національної пам’яті. Фільм про бій під Крутами ставить непрості запитання перед наступними поколіннями громадян: на що готовий кожний з нас? Сьогодні, під час війни, ця тема звучить особливо гостро.
Минуле і сучасність зустрічаються не лише у фільмах, книжках чи на меморіалах пам’яті. Вони відлунюють у наших щоденних рішеннях — у волонтерстві, у підтримці армії, у збереженні пам’яті та в навчанні наступників. Через те, які рішення ми ухвалюємо для себе, як формуємо наші цінності, світ дізнається, якими є українці. Герої фільмів і герої, які зараз боронять Батьківщину, — представники одного народу. І пам’ять про них — справа не лише істориків.
Тетяна БАРТОЩАК, студентка Львівського національного університету імені Івана Франка