Виступ голови Української Ради Миру Михайла Згуровського. на Міжнародному форумі «Освіта, наука, інновації: людський капітал у повоєнному відродженні України»
Вельмишановні учасники Форуму!
Ми зустрічаємося в час безпрецедентних випробувань для України. Уроки, які ми отримуємо, спонукають нас замислитися над новою моделлю післявоєнної, успішної та захищеної держави. Визначальним чинником такого відновлення є людський капітал, від ключових якісних характеристик якого залежить можливість досягнення цієї мети.
Аналізуючи трансформацію людського капіталу в Україні за роки незалежності, слід пам’ятати, що на початку 1990-х Україна з населенням у 52 мільйони входила до переліку регіонів світу з одним із найвищих рівнів освіченості та потужним науково-дослідним потенціалом — у математиці, кібернетиці, механіці, ядерній фізиці, інженерії, космічних технологіях та інших стратегічних напрямах, що визначали технічний прогрес.
Проте, уже з перших років незалежності в Україні почали формуватися негативні демографічні тенденції: скорочення населення, зростання еміграції та від’ємного природного приросту. За даними Світового банку та департаменту з економічних і соціальних питань ООН, чисельність населення зменшилася з 52 млн у 1991 році до 37,9 млн у 2024-му.
Падіння відбувалося хвилями. У 1990-х економічна криза спричинила втрату 3,5–4,5 млн людей через надвисоку смертність, різке падіння народжуваності та сплеск трудової еміграції. На початку 2000-х деіндустріалізація і перехід до сировинної економіки призвели до втрати 1,2–1,6 млн висококваліфікованих робочих місць і додаткової еміграції 2,5–3,5 млн осіб. Після 2014 року, особливо після початку повномасштабної агресії 2022 року, відтік населення різко прискорився: за оцінками Єврокомісії, зараз за кордоном перебуває 6,5–8,5 млн громадян України.
Природний приріст упродовж 1991–2025 років залишався стійко від’ємним, а під час війни природне скорочення досягло 400–450 тис. осіб на рік — найгіршого показника за час незалежності.
У сукупності економічні потрясіння 1990-х, деіндустріалізація 2000-х та війна 2014–2025 років сформували гостру демографічну кризу, що становить довгострокову загрозу для розвитку та безпеки держави.
Однак найбільшою проблемою стала втрата якісних характеристик людського капіталу України. За даними Інституту статистики ЮНЕСКО, у 1991–2024 роках країна пережила найбільше в Європі скорочення кількості дослідників на 1 млн населення. Їх питома кількість зменшилася більш ніж удвічі, від 1200 на 1 мільйон населення у 1991 році до 520 у 2024-му. За оцінками Національної академії наук України та провідних аналітичних центрів, за цей період припинили діяльність від 60 до 80 наукових шкіл у стратегічно важливих напрямах науки й техніки. Йдеться не лише про втрату фахівців, а про розпад накопичених десятиліттями знань, методологій, технологічних традицій та інституційної пам’яті — тобто самої здатності країни генерувати й відтворювати інновації. Це один із найбільш критичних викликів для майбутнього розвитку держави.
Динаміка фінансування науки в Україні у 1991–2024 роках демонструє найглибше падіння серед пострадянських країн: з приблизно 2% ВВП у 1991 році до 0.25–0.3% у 2023–2025 роках. Це восьмикратне зменшення суттєво ослабило дослідницьку інфраструктуру, спричинило масштабний відтік кадрів і послабило конкурентоспроможність держави.
Одночасно відбувалося стрімке погіршення якості шкільної та вищої освіти в Україні. За результатами міжнародного дослідження PISA (Programme for International Student Assessment), уже у 2018 році українські 15-річні учні суттєво відставали від середніх показників країн організації економічного співробітництва та розвитку у читанні, математиці й природничих науках (Україна посіла 39-те місце з 79 країн). У 2022 році відставання від розвинених країн досягло 30–50 балів — що відповідає втраті приблизно одного року навчання. Це свідчить про системне ослаблення стартових можливостей шкільної молоді та зростаючий ризик втрати їх конкурентних компетентностей у майбутньому.
У вищій освіті України, за оцінками Міжнародної організації праці, стрімко поглиблюється розрив між компетентностями випускників і вимогами ринку праці. Роботодавці фіксують брак не лише сучасних технічних компетентностей, а й критичних когнітивних навичок — уміння розв’язувати складні задачі, системно мислити, працювати в команді, комунікувати англійською мовою, адаптуватися.
Кадровий дефіцит у високотехнологічних і оборонних секторах переростає у структурну кризу: диплом перестає бути індикатором готовності до роботи, тому бізнес вимушений все більше брати на себе значну частину додаткового навчання запрошених фахівців.
Погіршення якості підготовки людського капіталу в Україні безпосередньо пов’язане з деградацією стратегічних високотехнологічних галузей, що відбувалося протягом 1991–2025 років. За даними Укрстату, ЮНІДО та Світового банку, 11 ключових секторів — від космічного ракетобудування, авіабудування, кораблебудування до мікроелектроніки, приладобудування та інших високотехнологічних галузей — втратили 60–100% виробничих циклів, наукових шкіл та інженерних компетентностей. У цих секторах руйнування багатьох технологічних ланцюгів є незворотним.
У результаті країна втратила щонайменше 400–500 тис. інженерів, технологів та дослідників; понад 25 тис. науковців емігрували до 2014 року і ще 30–35 тис. — після початку українсько-російської війни. Сукупні втрати експортного потенціалу цих галузей оцінюються більш ніж у 150 млрд дол. США.
Разом з тим, війна різко прискорила розвиток нішевих технологічних компетентностей, що стали новими точками зростання українського ВПК та високотехнологічної економіки. Найпотужніший прорив відбувся у сфері БПЛА: кількість виробників зросла з кількох десятків у 2021 році до понад 200 у 2024–2025 роках, а річний випуск зріс у 50 разів, до декількох млн дронів, включно з ударними, дальністю від 300 до понад 1000 км. Паралельно посилилися компетентності в ракетній електроніці, сенсориці та навігаційних модулях. Створені в Україні технологічні вузли вже зменшили імпортну залежність на 30–40%.
ІТ-сектор зберігає експорт 7–8 млрд дол. США на рік і формує понад 55% високотехнологічного експорту, водночас розвиваючи одну з найсильніших у Європі шкіл кібербезпеки. Динамічно зростає і галузь РЕБ: лише у 2023–2025 роках створено понад 30 нових типів тактичних систем.
За оцінками ЮНІДО, капіталізація цих нішевих секторів у 2024–2025 роках становить $32–48 млрд, або 15–20% довоєнного ВВП, що робить їх одним із найдинамічніших оборонно-технологічних кластерів Європи. Виникає ключове питання: як масштабувати ці осередки інновацій та перетворити їх на сталі напрямки розвитку економіки повоєнної України? На наш погляд має бути втілена сукупність наступних принципів:
1. Формування далекоглядної державної політики, спрямованої на збалансований розвиток гуманітарної та високотехнологічної сфер як основи національного поступу й безпеки України. Ключовими пріоритетами мають стати людський розвиток, наука, інженерія, інновації та цифрова трансформація. На цій основі формування критичної маси висококваліфікованих фахівців і умов для повернення українців з усього світу.
2. Повоєнна Україна потребує нової гуманітарної архітектури — оновленого суспільного договору, заснованого на верховенстві права, європейській демократії, гідності, свободі, відповідальності та стійкості. Така трансформація має відновити соціальний капітал, подолати корупцію, консолідувати суспільство й сформувати культуру особистої та інституційної відповідальності.
3. Освіта має бути переосмислена як частина єдиної інноваційної екосистеми разом із наукою та високотехнологічною індустрією. Сьогодні ці сфери розділені неузгодженими відомчими бар’єрами й застарілими регуляціями, що обмежує рух кадрів, технологій і знань у спільному інноваційному просторі. Спираючись на передову науку та потреби високотехнологічної економіки, оновлена освіта повинна забезпечити країну критичною масою фахівців для інноваційного розвитку й глобальної конкурентоспроможності.
4. У повоєнній Україні розвиток професійних компетентностей фахівців виходить за межі можливостей однієї освітньої системи. Це має відбуватися безпосередньо в індустрії, на виробництві, у науково-технологічних середовищах, де формуються сучасні навички. Тому вирішального значення набуває модель «освіти впродовж життя», що забезпечує постійне оновлення компетентностей відповідно до потреб високотехнологічного ринку й викликів суспільства.
Наведені принципи зводяться до головного: За умов руйнування ялтинсько-потсдамського світового порядку і наступу «права сили», суверенітет і незалежність можуть зберегти лише технологічно, безпеково та гуманітарно розвинені держави. За наявності мудрої державної політики — як це демонструють Ізраїль, Південна Корея та деякі інші країни, що десятиліттями живуть в недружньому сусідстві — освіта, наука та інновації перетворюються на стратегічні активи; нова гуманітарна модель стає основою стійкості; робота з молоддю — інвестицією в майбутнє; а повернення українців і збереження талантів — ключовою передумовою конкурентної, високотехнологічної та безпечної держави. Дякую за увагу!