Євген Хлобистов — декан факультету природничих наук Національного університету «Києво-Могилянська Академія», доктор економічних наук, професор, лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки, координатор робочої групи «Екологія та економіка» експертної мережі міжнародної «Кримської платформи». Розмовляємо про проблему, яка нині часто на слуху: чому сучасні випускники нечасто обирають природничі професії
— Пане Євгене, ми постійно чуємо, що серед абітурієнтів особливо популярні програмування, штучний інтелект, фінанси. Чи залишився ще у молоді інтерес до природничих наук, природничих професій?
— На щастя, залишився. Хоча, ми бачимо, як знижується рівень природничої освіти в школах. Окрім того, існує певна невідповідність між програмами першого курсу навчання у вишах та базовими знаннями, з якими випускники приходять до університету. Але ми намагаємося підтягувати їх до необхідного рівня. Та головне — хотіти.
Сьогодні природничі науки справді потребують піклування держави. Собівартість навчання на природничому факультеті найвища серед інших факультетів — через лабораторну складову. Природничий факультет Києво-Могилянської академії має цілий корпус із лабораторіями з хімії, фізики, біології, дослідження стану елементів довкілля, оптики та багато чого іншого.
Без лабораторних досліджень неможливо здобути якісну природничу освіту. А все це дорого — обладнання, його обслуговування. А нині — блекаути. У нас є, наприклад, холодильники, де зберігаються особливо цінні штами мікроорганізмів. Їх не можна вимикати, бо інакше ці штами загинуть, а дорогі реактиви зіпсуються.
— Розкажіть детальніше про залучення студентів до наукової роботи.
— Студенти долучаються до наукових досліджень, які проводять кафедри, вже з другого-третього курсу. Знайомляться з теорією, навчаються практики. Але все це сьогодні достатньо дороге задоволення.
Тому, коли ми говоримо про фінансування або про те, що університет має повною мірою бути економічно самодостатньою установою, я завжди хочу уточнити: але це не має бути тоді класичний університет. Модель економічно прибуткового (або самоокупного) університету, можливо, годиться для економістів, правників, навіть гуманітаріїв певною мірою. Але точно не для природничників, яких неможливо навчати без лабораторної компоненти.
Природничник, який ніколи не бачив, як виглядає біологічна система, не намагався в лабораторії розгледіти через мікроскоп клітину, а через взаємодію з реактивами— як змінюється біологічна тканина, ніколи не стане справжнім фахівцем. Тому лабораторії мають бути устатковані сучасними приладами, сучасними мають бути й методи, яким навчають студентів на практичних заняттях.
— Якби вам довелося відстоювати важливість природничих спеціальностей, які б аргументи ви знайшли для цього?
— Дуже просто. Якщо вам цікаво продовження життя на Землі, ви маєте зрозуміти, що на ній мають бути люди, які розуміють, як побудована структура довкілля, з чого складається біосфера взагалі і людина, зокрема.
Для того, щоб ми зрозуміли, як нам рухатися далі, ми маємо співіснувати з природою, але бути при тому адекватними, розумними і вдумливими стосовно того, як вона функціонує. Без цього розуміння ми не зможемо побудувати суспільство майбутнього. А це — суспільство людей, які розуміються на побудові світу, що нас оточує. І дають їм це розуміння саме природничі науки.
— Традиційне запитання: чи є попит на випускників цих спеціальностей?
— Є. Я із задоволенням хочу відзначити, що серед випускників природничого факультету Києво-Могилянської академії немає таких, котрі не можуть знайти собі роботу..
Наші студенти ще на останніх курсах навчання нерідко заробляють більше, ніж викладачі, зокрема, коли пробують сили, підшукуючи собі роботу. Ба більше, коли вони виходять на ринок праці, то ще й не на всяку зарплату погоджуються, шукають таку, яка б відповідала рівню його (її) знань, а це може відбуватися через певний часовий лаг між завершенням університету і остаточним працевлаштуванням.
Інший момент — у нас величезна кількість студентів знаходить собі роботу за кордоном. Вони користуються міжнародними поїздками, академічним обміном, стажуванням для того, щоб закріпитися в провідних наукових, виробничих і впроваджувальних центрах Західної Європи, Сполучених Штатів Америки, Канади, щоб там далі працювати вже після завершення навчання в Києво-Могилянській академії. До речі, випускники Могилянки-фізики працюють у НАСА в США.
Так, ми втрачаємо якусь кількість майбутніх фахівців, але без цього неможливо розвиватися. Світ відкритий. Якщо ж будемо штучно замикати наших студентів у межах певної реальності, то не матимем якісної майбутньої освіти в нашій країні.
Стосовно екологів, то майже по всьому світу можна знайти випускників Могилянки, котрі працюють у тих чи інших установах: міжнародних організаціях, природоохоронних організаціях, консалтингових фірмах. Екологічний консалтинг, міжнародний екологічний консалтинг — це традиційне місце роботи випускників-екологів, які не бачать себе в науці чи у сфері вищої освіти.
Біологи знаходять роботу як в академічній сфері так і в біотехнологічних компаніях, які функціонують на розумінні складних процесів, що відбуваються у живих системах.
— Де в Україні знаходять себе ваші випускники?
— Окрім освітніх і наукових установ, у компаніях, які сьогодні працюють у галузі промислового рослинництва, фармацевтичної хімії, лабораторної діагностики, в державному управлінні. Дуже висока варіативність працевлаштування. Єдине — у нас досить високий відсоток людей, які, на жаль, не можуть успішно завершити навчання.
— Чому так?
— Високий рівень вимог, а якщо студент не може опанувати освітню програму – ми вимушені з ним попрощатися. Відрахування – важке рішення, але що поробиш. Ми намагаємося зберегти кожного, адже набори в нас невеликі, але не за рахунок зниження вимог до навчання. Тримаємо планку, щоби людина, яка отримала диплом бакалавра або магістра, мала справді надійні знання, а не просто диплом про освіту.
— У чому сильна сторона випускників Могилянки?
— В універсальності. Студенти отримують широкі компетенції в межах своєї спеціальності, тому потім легко знаходять бажане на ринку праці.
— Якщо говорити про інші заклади вищої освіти України — з ким доводиться конкурувати за абітурієнта, а потім за місце для випускників?
— Ми конкуруємо з Національним університетом імені Тараса Шевченка, з НУБіПом, з Львівським університетом імені Івана Франка. З Львівською політехнікою, якщо ми про хімію говоримо, — там потужна хімічна школа. Крім того, для біологів, зокрема, фахівців з лабораторної діагностики біологічних систем, конкурентом є й Національний медичний університет ім. О.О. Богомольця.
— Через те, що в країні війна, обстріли, відключення — наскільки складно конкурувати з закордонними навчальними закладами? А з іншого боку й студенти мають змогу поїхати за академічним обміном у провідні навчальні заклади Європи й Америки. Можуть і не повернутися.
— Та ні, це все не просто: студенти мають пройти певну освітню програму, здати екзамени, привезти довідку про те, що вони їх здали, повернутися і продовжити навчання. Таку нагоду – поїхати за обміном до того чи іншого з наших партнерських університетів — мають 20-30 відсотків наших кращих студентів. Якщо ж узагалі говорити про те, що молодий випускник школи, українець, може поїхати відразу в Польщу, наприклад, чи ще куди-інде… Так, така можливість існує.
— Але ж вам вдається набирати студентів попри те, що у молоді є можливість навчатися по всій Європі…
— Можливість є, але одна справа, коли студент Могилянки приїжджає в партнерський університет — а це дуже потужні університети Західної Європи, — а інша, коли до цього університету вступатиме український хлопчик чи дівчинка з нуля…
Звичайно, будь-який університет зацікавлений у гарних студентах. І коли наші студенти навчаються в польських, німецьких чи англійських закладах вищої освіти, якщо вони гарні студенти — вони отримують, звісно, пропозиції стосовно продовження співпраці з цими навчальними закладами.
Але ми все одно свідомо йдемо на те, щоб наші хлопці й дівчата там навчалися, залишалися чи повертатися туди після завершення навчання в Києві. Це одна з умов Могилянки. Ми вільний університет у вільному світі. Абсолютна більшість наших студентів, які скористалися можливостями мобільності, повертаються і продовжують освіту на своїх програмах у НАУКМА
І багато хто справді — отримує диплом у Могилянці, а потім продовжує працювати з університетом, де були на стажуванні.
— Зрозуміло, що у кожного студента, а також і викладача,
науковця є «його» університет, його науковий заклад. Він найкращий, найпрогресивніший, і звичайно, ви маєте рацію: Могилянка має особливий шарм, свої столітні традиції і водночас новітні напрацювання. Що б ви назвали головним у підтриманні і розвитку її успіху?
— Звичайно, це не одна причина. Одна з них – наші викладачі. «Зіркові викладачі є на кожній кафедрі, вони як магніт притягують до себе студентів, і студенти багато доброго про них кажуть.
Друга — це загальна атмосфера в університеті. Це нульова толерантність до корупції, нульова толерантність до будь-яких неформальних стосунків щодо навчального процесу. Високий рівень студентського самоврядування, присутність студентів на всіх рівнях управління університетом.
Назву й високий рівень самоорганізації внутрішнього студентського життя з багатьма варіантами гуртків, секцій тощо, а це допомагає не тільки навчанню, а взагалі створює відповідну атмосферу. А також — це найвищий в Україні, або один з найвищих в Україні, рівень демократизму стосовно внутрішнього університетського життя.
Кожного літа я з нетерпінням очікую на випускників, які, попри складний час і складні умови навчання, обирають для себе природничі професії. Це справді наше майбутнє, і ми зі свого боку намагаємося розробляти нові сучасні освітні програми, вдосконалювати чинні.
Сьогодні ми намагаємося створювати програми, які будуть формувати експертів у біологічній сфері, фахівців з оцінки впливу війни на довкілля, зокрема, для майбутньої реінтеграції тимчасово окупованих територій, фахівців для сучасних хіміко-фармацевтичних сфер діяльності. Розвиваємо космічну фізику й фізику літальних апаратів, що, в перспективі, може бути пов’язано з безпілотними літальними системами.
Думаю, це те, що сьогодні потребує наше суспільство.
Спілкувався Олег ЛИСТОПАД