Сьогодні Україна перебуває у ситуації, коли ключовим ресурсом стають не лише фінанси чи інфраструктура, а й люди — насамперед інженери, здатні створювати складні технологічні продукти й забезпечувати роботу критично важливих галузей. Саме на цю стратегічну потребу покликаний дати відповідь всеукраїнський проєкт «Інженерне майбутнє України» (Future of Ukraine: Engineering Renaissance, FUER) — інтегрована національна ініціатива, яка пропонує системну модель пошуку, підготовки та професійного розвитку талановитої молоді з подальшою інтеграцією у високотехнологічний бізнес. Організатором є Благодійний фонд імені Святого Володимира, генеральним партнером — компанія «Прогрестех-Україна», а науково-методичним партнером — Мала академія наук України. Днями під час зустрічі з міністром освіти і науки Оксеном Лісовим сторони підписали угоду про стратегічну співпрацю в межах реалізації проєкту.
Логіка проєкту базується на принципі: країна має не лише імпортувати технології, а й відновлювати власний інженерний корпус, здатний працювати за міжнародними стандартами. Як ішлося під час зустрічі, FUER пропонує побудову стійкого освітньо-кадрового контуру за моделлю «школа — університет — інженерний центр (лабораторія) — індустрія», у якому освіта працює як механізм підготовки кадрів для реального виробництва.
Як зазначив президент НЦ «Мала академія наук» академік НАНУ Станіслав Довгий, ідея інтеграції інженерної підготовки у середню та вищу освіту обговорюється вже давно, тож нинішні ініціативи щодо створення інженерних кластерів у закладах вищої освіти є практичною реалізацією цієї концепції.
Архітектура проєкту «Інженерне майбутнє України» побудована як трирівнева система. Перший рівень — конкурси, олімпіади та STEM-заходи, які виконують функцію виявлення здібної молоді. Вони охоплюють як шкільні формати для 5–11 класів, так і університетські олімпіади та кейс-чемпіонати з реальними виробничими завданнями.
Другий рівень — цільова підготовка у мережі інженерних центрів і лабораторій, створених партнерами з індустрії при провідних технічних університетах. Тут реалізується дуальна модель: 50–60 % фундаментальної підготовки і 40–50 % практики через стажування, реальні проєкти та менторство. Обов’язковою умовою є сертифікація за інженерними стандартами.
Третій рівень — інтеграція у високотехнологічний бізнес через стажування, конкурсні відбори, доступ до міжнародних проєктів і подальше працевлаштування в компаніях.
Практичним інструментом реалізації проєкту є всеукраїнський конкурс Future of Ukraine, який працює у двох треках. Перший трек — «Юний інженер» — орієнтований на школярів 9–11 класів і вихованців МАН. Він спрямований на раннє виявлення інженерного потенціалу та мотивацію до професії. На відміну від класичних предметних олімпіад, конкурс оцінює системне мислення, здатність формувати технічні концепти та застосовувати STEM-знання для розв’язання реальних задач. Напрями охоплюють машинобудування, авіаційну й транспортну інженерію, енергетику, кібернетику та штучний інтелект, робототехніку, інженерію для безпеки та відбудови. Переможці отримують можливість долучитися до інженерних центрів компаній і спільних з університетами дуальних програм, а також інтегруватися в міжнародні STEM-ініціативи МАН.
Другий трек — «High-Tech інженер» — призначений для студентів провідних університетів і перевіряє їхню готовність працювати в реальному секторі: з CAD/PLM-системами, документацією, стандартами та виробничими регламентами. Оцінювання проводиться експертами бізнесу й університетів. Для найкращих учасників це стає «точкою входу» в кар’єру: вони отримують можливість стажування, доступ до міжнародних проєктів, сертифікаційні програми та персональне менторство.
Голова БО «Фонд імені Святого Володимира» академік НАНУ Михайло Згуровський наголосив, що проблема підготовки інженерів в Україні перетворюється на один із ключових національних викликів, а також застеріг, що збереження нинішніх тенденцій може призвести до технологічного відставання й зниження обороноздатності країни.
Окреливши концепцію цілісного ланцюжка підготовки: «школа — університет — інженерні центри високотехнологічних компаній — працевлаштування в бізнесі», академік Згуровський підкреслив, що «локомотивом» цієї системи має стати саме високотехнологічний бізнес, який задаватиме стандарти та вимоги до знань і компетентностей студентів, а також забезпечуватиме донавчання випускників ЗНО до практичного рівня, якого нині не дає жоден університет.
Пілотним напрямом проєкту FUER недарма було обрано авіаційну інженерію, адже в Україні вже сформована високотехнологічна екосистема світового рівня за участі Прогрестех-Україна та Boeing Україна. Це дозволяє будувати модель підготовки не теоретично, а на основі реального виробничого ланцюга.
Директор «Прогрестех-Україна» Олег Уруський розповів про системну взаємодію з українськими університетами. Зокрема, компанія створює на базі НУ «Київський авіаційний інститут» міжуніверситетську лабораторію, яка буде доступною для студентів інших ЗВО, а в межах плідної і давньої співпраці з КПІ ім. Ігоря Сікорського, національним аерокосмічним університетом «Харківський авіаційний інститут» та низкою інших технічних університетів України розвиває дуальну освіту та спільну магістратуру.
Водночас керівник компанії звернув увагу на гострий кадровий дефіцит. Щороку, компанія, в якій зараз працює понад 1100 інженерів, потребує нового поповнення на рівні 150-200 молодих фахівців. Але відбір проходить близько 40 кандидатів через високі професійні вимоги та багаторівневу систему перевірки, включно з тестуванням у Boeing. Низький інтерес школярів до фізики та слабка базова інженерна підготовка студентів в ЗВО України створюють загрозу для галузі. Саме тому компанія вже працює із закладами загальної середньої освіти та Малою академією наук, аби формувати майбутніх інженерів ще зі шкільної лави.
Міністр освіти і науки України Оксен Лісовий окреслив бачення кластерної моделі розвитку інженерної освіти, де ключовим ядром виступає університет. Навколо нього має формуватися мережа профільних закладів середньої освіти (академічних ліцеїв) та партнерських бізнесів-замовників. За його словами, кафедри університету повинні працювати одночасно і з підприємствами, які потребують кадрів, і з ліцеями, формуючи безперервний ланцюг підготовки майбутніх фахівців.
У контексті розвитку інженерної освіти Оксен Лісовий підтримав ідею створення університетсько-ліцейно-бізнесових кластерів, навівши приклади осередків такої співпраці в Дніпрі, Києві та Львові. Він назвав проєкт «Інженерне майбутнє України» своєчасним пілотом і висловив думку про доцільність надання йому статусу державного експерименту, який може бути реалізовано через протокольне доручення Кабінету Міністрів. Це, на його думку, дозволить подолати нормативні бар’єри та запустити модель на базі низки університетів як приклад для масштабування по всій країні.
Дмитро ШУЛІКІН
Фото автора