«Сьогодні для України немає нічого важливішого, ніж людський капітал. Будуть люди — буде Україна. Буде людський капітал — буде відбудова економіки», — саме з цієї тези почала свій виступ на сесії Загальних зборів НАН України директорка Інституту демографії та проблем якості життя імені Михайла Птухи НАНУ академік Елла ЛІБАНОВА.
Скорочення населення почалося задовго до 2022 року: депопуляція триває з 1990-х, а війна лише зробила її різкішою. Як нагадала Елла Лібанова, перший сильний удар припав на 2014 рік — анексія Криму та окупація частини Донбасу призвели до того, що значна кількість людей опинилася за межами українського контролю. Це, за її словами, не можна трактувати як міграцію в класичному розумінні — це був наслідок окупації. Другий, ще масштабніший обвал стався у 2022 році. І падіння триває.
Сьогодні, за оцінкою демографів, населення України становить близько 29 мільйонів осіб. Паралельно за межами країни перебувають мільйони українців, і це створює стратегічний ризик для майбутньої відбудови.
За даними Євростату, станом на 28 лютого 2026 року під дією механізму тимчасового захисту в країнах ЄС (а також у Норвегії та Швейцарії) перебуває 4,4 млн громадян України. Проблема не лише в кількості, а й у структурі цієї хвилі.
«30 % цієї чисельності — це діти до 18 років», — наголосила Лібанова. Ще 30–40 % — жінки працездатного віку. Тобто йдеться про категорії населення, які визначають майбутнє країни: демографічне, освітнє і трудове.
Найболючіше питання, яке порушила науковиця, — повернення мігрантів. Вона не приховувала песимізму: кожен місяць війни зменшує ймовірність повернення, бо люди адаптуються за кордоном, а в Україні руйнуються економіка й житлова інфраструктура.
«Я мрію про 30 %. Якщо 30 % повернуться, я буду щаслива», — каже Елла Лібанова, визнаючи, що реальні масштаби повернення можуть бути ще нижчими.
Окремий фактор — працевлаштування: 70 % працездатних жінок за кордоном уже працюють. Це означає фінансову незалежність, стабільність і поступове вкорінення в нових суспільствах. До того ж понад 70 % жінок віком 25+ мають вищу освіту, що робить їх конкурентними на європейському ринку праці.
Водночас академік Лібанова звернула увагу на парадокс: найкваліфікованіші люди часто найбільше незадоволені своїм становищем, бо втрачають соціальний статус і можливість працювати за фахом. Саме це може стати шансом для України — якщо держава й суспільство підтримуватимуть постійний зв’язок із громадянами за кордоном.
Елла Лібанова попередила, що загроза не обмежується нинішнім відтоком. Після завершення воєнного стану можлива нова хвиля — коли чоловіки виїдуть до дружин і дітей. Сім’ї можуть об’єднатися, але не в Україні.
Ще один виклик — імміграція. Вчена переконана: без залучення іноземних працівників країна не зможе компенсувати втрати. Вона наголошує, що Україні потрібна виважена міграційна політика: з одного боку — уникнути ізоляції та дефіциту робочої сили, з іншого — не повторити помилок Європи.
Говорячи про якість людського капіталу, Лібанова закликала не зводити проблему лише до чисельності населення. Важливо розвивати освіту, але правильно розуміти її роль.
«Є education і є skills, і це абсолютно різні речі», — наголосила вона. — Освіта — це про людський розвиток, критичне мислення і здатність відрізняти правду від фейків. Натомість навички (skills) — це те, що напряму працює на ринок праці».
Серед ключових складових відновлення людського потенціалу доповідачка назвала здоров’я населення. Вона підкреслила: проблема не лише в смертності, а й у якості життя. Хвора людина не може реалізувати свої здібності так, як здорова. Україна ж, за її словами, майже не має системної політики стимулювання здорового способу життя.
Ще одна проблема — недостатня економічна активність тих, хто вже перебуває в Україні. Елла Лібанова навела приклад: держава фінансує програму підтримки сімей з дітьми («муніципальна няня»), але попит на послугу є, а пропозиції фактично немає. Це означає, що жінки, які могли б працювати, залишаються поза ринком праці.
Окремо академік Лібанова звернула увагу на низьку мобільність українців, яка ускладнює перерозподіл трудових ресурсів між регіонами. Вона переконана: це прямо пов’язано з житловою політикою. Молоді, на її думку, потрібне не обов’язково власне житло, а захищене орендоване — з чіткими правилами й гарантіями від необґрунтованого виселення чи підвищення плати. Саме це створить умови для пошуку роботи в інших містах і регіонах.
Елла Лібанова переконана: якщо частину громадян повернути не вдасться, їх потрібно перетворити на союзників України у світі — лобістів і партнерів, які підтримуватимуть державу політично, економічно й інформаційно.
На завершення виступу академік Лібанова наголосила, що критично важливо зберегти соціальну згуртованість, здобуту під час війни. Агресор, за її словами, робить усе, щоб розколоти суспільство, і держава має протидіяти цьому через узгоджені дії центральної та місцевої влади, самоврядування, громадянського суспільства і професійних спільнот.
Фото Дмитра ШУЛІКІНА