Під час Загальних зборів НАН України член-кореспондент НАН України, завідувач відділу Інституту гідробіології Дмитро Гудков присвятив свій виступ дослідженням Чорнобильської зони відчуження.
За словами науковця за післяаварійний період ця територія стала не лише місцем ліквідації наслідків аварії, а й унікальною природною лабораторією для міждисциплінарних досліджень. Тут вивчають довготривалий вплив іонізуючого випромінювання на природні екосистеми, механізми міграції та накопичення радіонуклідів, процеси біохімічної трансформації радіоактивних ізотопів у водному середовищі, а також природне відновлення біоти після техногенного впливу.
Особливу увагу науковці приділяють адаптації живих організмів до хронічного радіаційного навантаження, еволюційним відповідям на постійне опромінення та ризикам для біорізноманіття.
Інститут гідробіології НАН України досліджує водні екосистеми Чорнобильської зони відчуження ще з перших місяців після аварії. Основними об’єктами спостереження стали найбільш забруднені водойми в межах 10-кілометрової зони навколо зруйнованого реактора, а також так звані «гарячі точки» — зокрема Красненська заплава, розташована у межах зони відчуження на лівому березі р. При п’ять, з надзвичайно високою щільністю радіоактивного забруднення.
Окрему увагу вчений приділив водоймі-охолоджувачу Чорнобильської АЕС, рівень води в якій останніми роками знизився на 6,5–7 метрів. Це спричинило масштабний перерозподіл радіонуклідів на прилеглих територіях та суттєве зростання питомої активності радіоактивних речовин як у воді, так і в живих організмах.
Особливо небезпечним залишається стронцій-90, вміст якого в деяких водоймах у сотні разів перевищує допустимі норми для питної води. У рибі концентрація цього радіонукліда може перевищувати безпечні рівні у сотні й навіть тисячі разів. Т
Такі рівні забруднення безпосередньо впливають на фізіологічний стан водних організмів. Дослідження крові риб показали: зі зростанням дози опромінення збільшується кількість лейкоцитів — однак лише до певного порогу. Після рівня приблизно 30–40 мікрогрей на годину процеси кровотворення починають пригнічуватися, і кількість лейкоцитів зменшується.
Надзвичайно чутливим маркером хронічного радіаційного впливу є також еритроцити риб. На відміну від еритроцитів людини, вони містять ядро, яке дуже чутливе до іонізуючого випромінювання. У риб із забруднених водойм спостерігається значне зростання кількості клітин зі структурними порушеннями, а також порушеннями поділу клітин, яких у контрольних водоймах практично не виявляють.
Виявлено також морфологічні відмінності між популяціями риб із забруднених та чистих водойм: зростає мінливість ознак, що свідчить про тривалий вплив радіаційного чинника на популяційному рівні.
Біохімічні дослідження підтверджують ці висновки: у риб зростає вміст кортизолу — гормону стресу. Фіксується також збільшення частоти цитогенетичних порушень, зокрема хромосомних аберацій у водних рослин, що свідчить про глибокий вплив хронічного опромінення на генетичному рівні.
Особливе занепокоєння викликає подальша мобілізація радіонуклідів після зниження рівня води у водоймі-охолоджувачі. Зокрема, активність стронцію у воді зросла більш ніж утричі, а рівень його накопичення в біоті — до восьми разів порівняно з попередніми показниками.
Підсумовуючи, Дмитро Гудков наголосив на важливості розробки сучасних методологічних підходів до оцінки впливу об’єктів ядерної спадщини та підприємств атомної енергетики на довкілля. Отримані результати мають стати основою для вдосконалення науково-методичної бази та регуляторних документів у сфері радіаційної безпеки відповідно до українського законодавства, міжнародних норм та стандартів Європейського Союзу.