З давніх давен Україна виконувала функції транзитної території, Але ні в часи СРСР, ні в часи незалежності в пріоритетах розвитку країни не поставало питання перетворити Україну в логістично-транзитний центр Європи, хоча ця пропозиція аж напрошується. Водночас наявний експортно-імпортний потенціал України та поточне економічне становище не надають достатніх переваг для безконфліктного входження в зону ЄС.
Розвиток України як сільськогосподарської країни завжди буде створювати конфліктні та напружені стосунки з сусідами з аналогічною продукцією. Експорт української зернової та сільськогосподарської продукції в ЄС уже призводить до блокування її аграріями Польщі й Словаччини на кордонах з Україною, а також протестів аграріїв інших країн ЄС. Експорт українських товарів гірничо-металургійного комплексу в ЄС теж збільшує конкуренцію на внутрішньому ринку Євросоюзу.
Низка країн ЄС обережно ставляться до вступу України ще й тому, що вкладення фінансових коштів для відновлення та розвитку української економіки, зменшить фінансування національних програм країн ЄС.
Натомість перетворення України в транзитний центр Європи може спонукати країни ЄС розглядати Україну як необхідного партнера для підвищення їх конкурентоспроможності на світових ринках. І експорт сільгосппродукції та металу може бути спрямований не до ЄС, а в інші країни, що зніме нинішню напруженість. Наприклад, Угорщина та Словаччина зрозумівши транзитну роль України, зможуть швидко перетворитись із противників нашого вступу до ЄС в партнерів, які отримають через море дешевий шлях на світові ринки.
І справді, Україна займає вигідне географічне положення в Євроазійському просторі, що забезпечує їй високий рівень транзитного потенціалу та дозволяє стати «золотими воротами» для східних країн ЄС. За даними Світового банку територія Україна посідає перше місце в Європі за коефіцієнтом транзитності, який відображає рівень розвиненості транспортної інфраструктури та її здатність забезпечувати транзитні перевезення. До речі, англійський інститут «Рендел» вважає Україну надзвичайно зручним транзитним майданчиком для забезпечення ефективного товарообміну між країнами ЄС та Азії. Чорне море має найвищі індекси ефективності логістики (дані Єврокомісії) для оптимізації товарообміну між східними країнами ЄС та країнами Азії.
Через територію України проходять чотири основні міжнародні транспортні коридори, зокрема VII-ий Дунайський (панєвропейський) транспортний коридор. І Україна вже реалізувала основну частину проєкту, який забезпечує судноплавство у сполученні р. Дунай — Чорне море по трасі VII-ого Дунайського коридору. Через територію України проходять дві найбільші судноплавні річки Європи: Дунай та Дніпро, які Єврокомісією віднесено до переліку найважливіших судноплавних шляхів Європи.
Австрія, Угорщина, Болгарія, Німеччина, Молдова, Румунія, Словаччина, Сербія, Хорватія (як Придунайські країни) і Чехія завжди тяжіли до басейну Чорного моря і можуть використовувати можливості української портової та наземної транспортної інфраструктури для ефективного товарообміну з країнами Індокитаю за допомогою морських маршрутів.
ЄС для підвищення своєї конкурентоспроможності проводить активну роботу для зменшення залежності від постачання енергоносіїв із рф та зменшення залежності від США в багатьох сферах торгівлі, також готує нові стратегічні напрямки глобального товарообміну.
Нещодавно в Парагваї була підписана стратегічна угода про зону вільної торгівлі між ЄС та економічно-політичним союзом країн Південної Америки МЕРКОСУР («Mercado Común del Sur», аналог ЄС). Це найбільша угода в історії ЄС, що охоплює значні ринки виробництва й споживання та близько 700 мільйонів громадян.
Також ЄС та Індія оголосили про укладення торговельної угоди, яка охоплює стабільно зростаючі ринки виробництва й споживання та території, на яких проживають близько 2 млрд громадян. Цю торговельну угоду президентка Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн назвала «матір’ю всіх угод».
Активно реалізує свій трансконтинентальний проєкт «Нового «шовкового шляху» й Китай. Росія прагнула використати цей проєкт для зміцнення стратегічного партнерства з Китаєм та впливу на країни ЄС. Однак своїми діями звели нанівець можливості торгівлі Китаю з ЄС, використовуючи територію рф.
Найкоротшим та найбільш оптимальним логістичним маршрутом із Індокитаю до ЄС є: Індійський океан – Червоне море – Суецький канал – Середземне море – Чорне море. Цей маршрут має очевидні переваги у порівнянні з наземними шляхами (одне судно може за один раз перевезти партію вантажів у 250-320 тис. тонн), для перевезення такої кількості вантажів знадобилося б більш як 30 залізничних потягів. Ба, більше, вартість морських перевезень судами на 30-40% дешевша ніж залізницею.
У цих умовах, Україна, як транзитна та морська держава, може справді стати логістичними «золотими воротами» для сходу ЄС, що дасть змогу партнерам у найкоротший час сприйняти нашу державу як важливого партнера ЄС.
Україна має більш як десяток морських портів в Чорному морі та доволі розвинену систему наземних шляхів до ЄС, які оминають Карпати. Румунія теж має морські порти Констанца та Медія, але шляхи на захід від них перекриваються гірськими хребтами Карпат та Динарських Альп.
Можливості українських портів (навіть без їхньої реконструкції) дають змогу обробляти не менш як 250 млн. тонн товарів на рік, а з врахуванням транзиту через територію України – 450 млн. тонн. А зі щорічним доходом від послуг з обробки цього транзиту в портах та перевезення наземним транспортом це не менш як 14 млрд. доларів США. Тобто Україна може (з користю для себе) ефективно забезпечити схід ЄС логістикою для системного товарообміну із країнами Індокитаю.
Чи є проблеми з перетворенням України в транзитну державу? Звичайно, є. Це:
• Відсутність Логістичної стратегії України, як держави з високим рівнем індексу ефективності логістики та транзитного потенціалу, що має розгалужену наземну транспортну систему й портову інфраструктуру, але потребує запровадження оптимальних логістичних схем для практичної інтеграції національних мереж в міжнародну транспортну систему.
• Відсутність компетентного державного органу, що займатиметься логістичними питаннями на глобальному рівні, інтеграцією національних наземних і водних шляхів з європейськими та іншими міжнародними шляхами для створення умов проходження транзитних вантажів через територію України до ринків ЄС та країн Сходу і Південного Сходу. На жаль, в Україні, котра має найвищий у світі транзитний потенціал та є морською державою, функціонує центральний державний орган влади в особі Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України для якого питання транспорту та глобальної логістики є неважливими.
• Відсутність структурних реформ для відходу від радянської системи управління транспортом з окремими відомствами (залізничним, морським, автомобільним, авіаційним), між якими досі існують бар’єри.
• Незалученість органів регіональної влади, через територію яких проходять транспортні системи і в яких є транспортно-інфраструктурні об’єкти, до розвитку національної логістичної системи. Що створює неабиякі перешкоди для її розвитку.
Для розв’язання цих проблем вважаємо за необхідне:
1.Створити Міністерство національної логістики на базі транспортних департаментів відповідного центрального органу виконавчої влади.
2. Провести структурну реформу транспортної сфери, залучивши як загальнодержавні акціонерні, так і регіональні компанії. Перейти від відомчого до функціонального управління.
а) Об’єднати логістичні лінійні системи за основними національними залізничними та автомобільними шляхами, що інтегруються з міжнародними. До прикладу: «Чоп-Київ», «Чоп-Одеса», «Чоп-Миколаїв», «Київ-Одеса (Миколаїв)» тощо;
б) Відкрити логістичні центри – на перетині залізничних, автомобільних та водних шляхів, такі як «Чоп-Захід», «Київ-центр», «Придунайський (Ізмаїл, Рені, Кілія)», Дніпро-Бузький (Миколаїв), тощо.
3.Підготувати проєкти, що з’єднують національні та міжнародні шляхи, а також збільшують пропускні спроможності портових та наземних інфраструктурних об’єктів.
Віктор БЕЗДОЛЬНИЙ, заслужений працівник транспорту України,
Володимир ХАУСТОВ, заслужений економіст України, вчений секретар Державної установи «Інститут економіки та прогнозування Національної академії наук України»
Фото: Суспільне.медіа