хто і як захищає довкілля України від наслідків російської агресії.
Щодня – 80 мільйонів доларів збитків. На таку суму Україна щодня втрачає ґрунту, води, повітря, лісів, морів і річок. Живих організмів, екосистем, що формувалися тисячоліттями. Причина – російська агресія. Дванадцять років, у тому числі чотири повномасштабної війни, спричинили безпрецедентну екологічну катастрофу. Загальна сума задокументованих збитків довкіллю вже перевищила 150 мільярдів доларів. Зруйнована Каховська ГЕС, отруєні чорноземи і підземні води. Лісові пожежі зжерли мільйони гектарів. Мертві дельфіни в Чорному та Азовському морях, зникнення цілих популяцій птахів – усе це рани на тілі природи, на заживлення яких підуть десятиліття. А є й такі, що не будуть відновлені ніколи.
Обрахунком цих чисел та документуванням фактів займаються небайдужі люди – вчені, юристи, екоінспектори, волонтери, активісти. Чи вдасться їм та державі домогтися справедливості, змусити агресора відповісти за злочини, заплатити за збитки? Деякі відповіді на ці питання можна знайти в аналітичному дослідження Мережі захисту національних інтересів АНТС.
Держава: між волею і безсиллям
Головним координатором роботи з фіксації та відшкодування екологічних збитків від російської агресії було Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів. Міндовкілля створило публічний дашборд ЕкоЗагроза зі статистикою збитків, організовувало потужні профільні міжнародні конференції. Так у 2023 році було організовано форум «United for Justice. United for Nature» у Києві. Саме це відомство зверталося до міжнародних інстанцій з вимогою вжити заходів після катастрофічного нафторозливу в Керченській протоці після аварії танкерів з тіньового флоту рф.
Але у липні 2025 року Кабмін ліквідував Міндовкілля, зливши його із міністерствами економіки та аграрної політики. Наслідки виявилися руйнівними. Частка посадовців екологічного напряму в новому відомстві – лише 10% штату. Питання про відшкодування збитків випали з урядової програми. Цифрові бази даних опинилися під загрозою знищення – лише після тиску громадськості їх частково відновили. Влітку 2025 року, коли з порту Новоросійськ у Чорне море витекло щонайменше 10 тонн нафти, нове відомство фактично проігнорувало подію й відреагувало лише після публічного тиску.
Стабільніше працює Державна екологічна інспекція (ДЕІ). Саме вона ще з весни 2022 року фіксує збитки. Для цього ДЕІ використовує розроблені тоді ж спеціальні методики. Проте базуються ці документи на радянських нормативах гранично допустимих концентрацій, не відповідають міжнародним стандартам, а лабораторії ДЕІ не мають міжнародної сертифікації. Виникає парадокс: Україна зібрала величезну доказову базу, але її юридична сила на міжнародному рівні вразлива.
Офіс Генерального прокурора (ОГП) у перші роки вторгнення відкрив 16 кримінальних проваджень за статтею 441 Кримінального Кодексу України («Екоцид»). Розслідувалися знищення нафтобаз, загибель 4,4 мільйона курей на птахофабриці «Чорнобаївська» у Херсонській області, обстріли ядерної установки «Джерело нейтронів» у Харкові. Проте новий генпрокурор, призначений у червні 2025 року, закрив більшість цих проваджень без жодних публічних пояснень. У лютому 2026 року цей вектор роботи знову активізувався: ОГП скерував до суду обвинувальний акт щодо двох російських генералів – Олега Маковецького і Олега Цокова – за знищення греблі Оскільського водосховища. Як буде далі працювати ОГП щодо розслідування фактів екоциду, поліпшення практики застосування та удосконалення, посилення формулювання ст. 441 ККУ тощо – наразі неясно.
Наука готова, але…
Аргументація чиновників потребує посилення, підкріплення авторитетом науки. Наскільки наукові установи можуть і готові працювати за цим напрямком?
Після підриву росіянами Каховської ГЕС Національна академія наук сформувала спеціальну групу для оцінки екологічних наслідків катастрофи. Інститут гідробіології НАНУ провів масштабні дослідження наслідків для гідробіонтів, а Інститут ботаніки – для рослинності. Фахівці Українського гідрометеорологічного інституту (УГІ) разом із Інститутом проблем математичних машин і систем науково довели: гребля зруйнована підривом зсередини, а не зовнішніми обстрілами – і це принципово важливо для майбутніх судових процесів. Інститут морської біології НАНУ досліджує зміни в Чорному морі: солоність, температуру, стан популяцій дельфінів і донних екосистем після Каховської катастрофи.
Тематика робіт вчених не обмежується лише Каховською катастрофою. Той самий УГІ підготував перше у світі комплексне дослідження впливу повномасштабної війни на якість атмосферного повітря по всій країні. Регіональний центр моніторингу пожеж (REEFMC) веде облік лісових пожеж – у 2025 році пожежі через бойові дії охопили 1,39 мільйона гектарів і дали 23 % від загальних викидів парникових газів через повномасштабну війну. Понад 20 заповідників і національних парків, що зазнали шкоди, самостійно фіксують збитки наявними засобами – від національного природного парку «Кам’янська Січ», який розташований на правому, підконтрольному Україні березі колишнього Каховського водосховища, до «Асканії-Нова», співробітники якої відстежують ситуацію навіть після окупації території заповідника.
На жаль можливості вчених обмежені через брак фінансування. Якісь кошти потрапляють з бюджету НАНУ. На конкурсних засадах працює Національний фонд досліджень України, який цілеспрямовано фінансує дослідження екологічних наслідків російської агресії: стан чорноземів, деградацію ґрунтів, розробку геоінформаційних систем для просторового оцінювання збитків. Але про системність не йдеться. І ні старе Міндовкілля, ні нове Мінекономіки, довкілля та сільського господарства цільових замовлень не давали і не дають.
Міжнародний вимір: союзники і прогалини
Зроблено, начебто, чимало. Щорічні «Швидкі оцінки завданої шкоди та потреб на відновлення» (RDNA), які готують Група Світового банку, Єврокомісія та ООН, станом на кінець 2025 року оцінили загальну вартість відбудови усього поруйнованого війною у 588 мільярдів доларів. Проте в екологічному розділі пряма шкода довкіллю оцінюється лише у 2 мільярди. Тоді як ДЕІ нарахувала понад 150 мільярдів збитків довкіллю. Ця розбіжність методологічна: міжнародні автори рахують пошкоджену фізичну інфраструктуру, Україна враховує збитки екосистемам. Без гармонізації підходів ефективне міжнародне відшкодування залишатиметься недосяжним.
У грудні 2024 року Офіс прокурора Міжнародного кримінального суду прийняв першу спеціалізовану Політику щодо екологічної шкоди в межах Римського статуту: серйозне руйнування довкілля відтепер може кваліфікуватися як міжнародний злочин. Це важливий прецедент, хоча поняття «екоцид» досі відсутнє у Римському статуті як окремий склад злочину.
Міжнародна ініціатива з обліку викидів парникових газів під час війни (The Initiative on GHG Accounting of War) підрахувала: з лютого 2022 року бойові дії спричинили 311 мільйонів тонн викидів СО₂. На цій підставі Україна готує позов до Росії на понад 37 мільярдів євро лише за кліматичну шкоду.
ОБСЄ підтримала створення цифрової платформи «Екодозор» для збирання та візуалізації даних про екологічні інциденти.
ПРООН підтримує Координаційний центр з оцінки екологічної шкоди (КЦЕШ) — постійно діючий консультативно-дорадчий орган при Державній екологічній інспекції України. До його створення також долучилася Швеція. Центр, зокрема, має розробляти методики (так, ті самі, які мусять замінити пострадянські, використовувані Україною просто зараз) та залучає міжнародних експертів для довгострокового екологічного моніторингу.
З одного боку складається враження, що міжнародна спільнота поступово усвідомлює масштаби проблеми. З іншого очевидно, що геть не так швидко, як хотілося б Україні і як того вимагає екологічна ситуація. Немає спільної позиції цих та інших міжнародних організацій, немає проактивності, немає чіткої і послідовної політики, тиску на росію як агресора.
Громадянське суспільство: острівці відповідальності
В умовах, коли держава слабшає, а міжнародний процес рухається повільно, громадянське суспільство перетворилося на реальну рушійну силу.
Організація «Екологія. Право. Людина» (ЕПЛ) розробляє піонерні критерії екоциду для різних типів екосистем, організовує польові експедиції, готує юридичний аналіз і залучає науковців. Список їхніх публікацій на теми відшкодування збитків і кримінальної відповідальності займає понад три сторінки.
Українська природоохоронна група (УПГ) запропонувала принципово новий підхід до оцінки збитків – через концепцію «втрати екологічних послуг» екосистем, що відповідає міжнародним стандартам і різко контрастує з радянськими методиками ДЕІ. Голова УПГ Олексій Василюк висунув оригінальну ідею: оголосити заповідними ті ділянки на тимчасово окупованих територіях, для яких ще до окупації підготовлено наукові обґрунтування для заповідного статусу. Проте Мінекономіки наразі ніяк не реагує на цю пропозицію.
SaveDnipro спеціалізується на цифрових інструментах: ЕкоБот щодня фіксує екологічні інциденти від бойових дій і доступний кожному охочому. Організація розбудовує громадську мережу радіаційного моніторингу й активно допомагає державі у поліпшенні роботи тематичних цифрових ресурсів. «Зелений лист» (Одеса) та Національний екологічний центр України досліджують стан Чорного моря і лиманів – наслідки розливів нафти з танкерів у Керченській протоці та резервуарів з олією, які знищили російські бомби і ракети в українських портах. Грінпіс-Україна картографує екологічні воєнні злочини і стежить за радіаційною безпекою. АНТС адвокатує впровадження міжнародних методик і підготувала відкритий освітній курс про державні методики розрахунку шкоди. Список можна продовжити. Але проблема в тому, що за всіх своїх чеснот і енергії неурядові організації не можуть замінити державу.
Що далі?
Дванадцять років війни — і лічильник продовжує цокати. Ліси горять. Дельфіни гинуть. Чорноземи отруєні. Водойми задихаються. Вчені, чиновники, юристи, активісти – продовжують збирати докази, фіксувати збитки, шукати правові інструменти, аби колись пред’явити рахунок агресору. Але чи достатньо робить для цього сама держава? Днями профільного заступника Міністерства економіки, довкілля та сільського господарства Ігоря Зубовича «перекинули» на інший напрямок — рятувати ситуацію у Державному підприємстві «Ліси України». Хто буде займатися цим тепер у міністерстві — наразі невідомо. Ослабило роботу Офісу Президента України на цьому напрямку й звільнення Андрія Єрмака з посади керівника ОПУ.
Спільно з ексвіцепрем’єр-міністром Швеції Маргот Вальстрем Єрмак очолював групу, що працювала над оцінкою екологічних наслідків війни. Результатом діяльності створеної робочої групи став Екологічний договір для України, який був представлений у лютому 2024 року. Документ передбачає три ключові аспекти.
Перше — фіксацію злочинів, які зробила і робить Росія на території України. Друге — кожний факт має обов’язково стати основою для майбутніх судових процесів. І зрештою, основою та доказовою базою для компенсацій та репарацій. І третє — відновлення. Не просто відновити, як було раніше, а зробити ще краще. Як бачить проблему новий очільник ОПУ і чи буде він займатися нею – невідомо.
Притягнення Росії до відповідальності за екологічні злочини – не тільки питання справедливості. Це умова виживання. Без якісної оцінки збитків неможливе повноцінне відновлення країни. А без повернення державі спроможності системно вести ці питання усі зусилля науковців і громадськості ризикують залишитися цінним архівом, але не реальним інструментом правосуддя.
Олег ЛИСТОПАД
Фото автора