У польському місті Гданську завершилась Конференція з питань відновлення України (Ukraine Recovery Conference 2026). Участь у ній брали керівники держав і урядів, члени парламентів, міжнародні організації, представники бізнесу та місцевих органів влади, громадянського суспільства На Конференції говорили про безпеку й оборону, зокрема —про посилення української ППО, про інтеграцію нашої країни до Європейського союзу. Обговорювалось створення комплексної соціальної стратегії для відновлення людського потенціалу України, вплив і діяльність громадських організацій.
А незадовго перед цим українська мережа з понад 150 громадських організацій — Українська національна платформа Форуму громадянського суспільства Східного партнерства — у межах своєї Національної конференції провела публічну дискусію «Людський капітал як основний ключ до відновлення України».
Чимало думок та пропозицій, котрі звучали на цьому обговоренні, були співзвучні тим, що лунали потім на гданському форумі. Як сказав модератор дискусії професор доктор економічних наук Ігор Бураковський: «Чергова конференція Ukrainian Recovery Conference має один із вимірів – людський капітал. Обговорюючи проблеми, ми готуємося до URC. Це дуже важливо».
Про що ж ішлося в цій дискусії? Як Україна «зсередини», своїми громадськими організаціями, громадами активізує людський капітал для оновлення країни й наближення членства в ЄС?
Відновлення – це не тільки про енергетику чи погані дороги
Про те, як посилити адвокаційну діяльність УНП в європейських структурах, розповіла керівниця цього напряму Яна Бровдій. Секретаріат Форуму громадянського суспільства, сказала вона, розробив і презентував серед інституцій та країн-членів ЄС позиційний документ УНП щодо розвитку людського капіталу. Ініціативу підтримали дипломати Кіпру як держави, що головує нині в ЄС. У документі йшлося про те, що відновлення України — це не лише про енергетичну чи іншу інфраструктуру, про відновлення шкіл, мостів, великих лікарень, це також про розвиток людського капіталу та справи громад. Важливою темою в документі прозвучала підтримка ветеранів війни, впровадження комплексу заходів, запропонованих для допомоги й реабілітації учасників бойових дій, залучення їх до активного громадського життя.
Від чого залежить стійкість громад?
Ірина Куропась, менеджерка проєктів Агенції місцевого економічного розвитку Яворівщини (Львівська область) закликала колег вважати питання людського капіталу в країні ключовим елементом національної безпеки та конкурентоспроможності держави. Громадські організації, уточнила вона, виконують роль соціальних комунікаторів.
Під час війни, зазначила Ірина, люди стикаються не лише з фізичними втратами, але й із втратою звичних соціальних зв’язків, професійної ідентичності, втрачають навіть відчуття контролю над власним життям. І саме громадські організації через різноманітні освітні програми, проєкти, через волонтерство, участь у місцевому розвитку громад, зміцнюють горизонтальні відносини, надають допомогу, що безпосередньо впливає на стійкість громади, ефективність місцевого самоврядування. Громадські організації зберігають і розвивають таланти в громадах, нерідко стають лабораторіями інновацій, де тестуються нові моделі, де можна навчитися нових скілів, отримати нові знання. «Стійкість громад залежить не від лише від ресурсів і бюджету, а й від рівня згуртованості населення, якості місцевого лідерства та готовності громадян брати відповідальність за спільну справу», — стверджує промовиця.
«Я хотів би тільки додати, що при цьому може змінюватися й роль держави, і роль громадських організацій, і функції учасників, необхідні для розвитку суспільства, — прокоментував модератор. — Ми інколи кажемо, що держава десь недопрацьовує, але, можливо, їй і не треба скрізь влізати, навпаки, з якихось сфер вона може виходити, там буде працювати громадський сектор, буде реалізовувати державну, чи краще сказати, суспільну політику, і, може, навіть більш ефективно».
Суспільний запит на якісне довкілля
Представниця Ресурсно-аналітичного центру «Суспільство і довкілля» Наталія Андрусевич у своєму виступі звернула увагу на фактори, які можуть суттєво впливати на рішення людей, котрі виїхали за кордон під час війни, повертатися в Україну чи ні. До прикладу, екологічна якість життя, котра вища в країнах Євросоюзу.
За результатами соціологічних опитувань 78 % мешканців ЄС та 87 % мешканців України вважають, що стан довкілля безпосередньо впливає на їхнє здоров’я і повсякденне життя. Тож коли говоримо про майбутнє країни, треба розуміти, що це не лише політичний чи економічний проєкт, це й інвестиція в якість життя людей і її треба поліпшувати.
Українці, які нині живуть в країнах ЄС, отримують не лише новий досвід життя, а й набувають нових навичок і нової культури повсякденних практик: сортування відходів, енергоефективності, раціонального використання ресурсів, участі у місцевих екологічних ініціативах. І, повертаючись додому, привозять цей досвід у свої громади. Такі люди й стають важливими агентами змін. Зелена відбудова — також потужний інструмент змін у житті і навіть появи нових робочих місць. «Наше дослідження показало, що зелена відбудова має потенціал створити понад 4 млн робочих місць у різних секторах економіки», — уточнила Наталія Андрусевич. — Важливо, що значна частина таких робочих місць відкриватиметься саме в громадах, які відновлюватимуть житло, школи, лікарні.
Важлива синхронізація дій
«Людина і людський капітал – це центральний елемент відновлення й розвитку України», — сказала у своєму виступі заступниця виконавчого директора Міжнародного фонду «Відродження» Інна Підлуська. — І це, ймовірно, найбільш довгострокова й цінна інвестиція». Вона підкреслила важливість синхронізації дій між Україною, ЄС, приватним сектором і громадами, що має відбуватися не тільки через адаптацію законодавства та спільні інвестиції в людей. Європейський Союз має надзвичайно потужний досвід та інструментарій підтримки й розвитку людського капіталу (йдеться, зокрема про Європейський соціальний фонд плюс) для підготовки громад до майбутнього членства. Україна вже має доступ до окремих програм. Учасники дискусії зазначали, що конференції з відновлення України —важливий майданчик для питання про те, як можуть розвиватися ті чи інші інструменти з підтримки й розвитку людського капіталу, як Україна буде готуватися до повноцінного доступу до них, щоб мати змогу вибудовувати цілу екосистему рішень, які наблизять її до членства у Європейському Союзі.
Інна Підлуська розповіла, що до Конференції з відновлення України у Гданську вони підготували «каталог рішень» — готові до масштабування моделі розвитку у сферах освіти, соціальних послуг та підтримки ветеранів. Для громадянського суспільства тут є великий простір, щоб долучитися до роботи. Водночас важливо розширювати горизонтальні зв’язки, використовувати крос-секторальну співпрацю бізнесу, держави та громадянського суспільства, які об’єднують зусилля та можливості для розв’язання спільних проблем та досягнення соціальних й економічних результатів, щоб громади усвідомлювали, які зміни мають відбутися, щоб країна була готова до членства в Європейському Союзі.
Серйозний сигнал для влади
Ірина Іпполітова, старша дослідниця Центру економічної стратегії, продовжила тему повернення людей, які опинилися під час війни за кордоном. Їхнє дослідження показало, що близько 40 % біженців планують повернутися додому. Ще 20 % не визначилася. Однак частіше хочуть повернутися додому люди «за 50». Серед молоді до 35 років, схильних до повернення менше. Подібне опитування групи «Рейтинг» показало, що й після відкриття кордонів ще близько 10 % опитаних не проти виїхати за кордон. І знову ж серед молодих таких удвічі більше.
Це серйозний сигнал для влади і для громадських організацій. Необхідні проактивні програми, проєкти, ініціативи, які б спонукали, зокрема й молодих громадян повертатися додому. Усі ми потрібні Україні, яка вже нині конкурує за своїх людей з іншими країнами.
Фактори невизначеності
Виконавчий директор Центру громадянських свобод правозахисниця Олександра Романцова продовжила тему конкуренції за майбутнє і ролі держави. Пані Олександра назвала чотири групи населення, щодо яких Україна, як держава, має першочергове зобов’язання забезпечити права людини. Це громадяни України, які перебувають на окупованих територіях. І найбільш вразлива група — діти з цих територій. Ми не маємо, на жаль, повної картини, як живуть там наші громадяни, каже вона. Відомо, що за всі роки війни близько 80 000 їх зникло, це ті, про кого знає Національне інформаційне бюро. Насправді ця кількість може бути вдвічі чи навіть втричі більша. Сотні тисяч людей продовжують залишатися на небезпечних територіях. Промовиця має серйозні претензії до влади, яка випустила з поля зору цих громадян і закликає громадські організації підтримувати наших людей заради єдності нації.
Друга група – це люди, що мешкають на території, підконтрольній українському уряду. Тут свої проблеми. Третя група — українці за кордоном, і справді одне з найголовніших питань, як будемо їх повертати. А четверта – наші демобілізовані герої та героїні, захисники та захисниці, у багатьох з них також сім’ї за кордоном, і саме до н их вони поїдуть, коли зникнуть обмеженнями. І тут також можуть виникнути проблеми з тим, де вони захочуть залишитися, каже Романцова. І те, що Україна, схоже, поки що не задається цим питанням, створює неабиякий фактор невизначеності.
«Ми не повинні залишати без уваги й підтримки наших людей, де б вони не були», — заявляє Олександра Романцова. Якщо навіть людина реалізувала себе у Люксембургу чи Бельгії, вона все одно є частиною гуманітарного капіталу України, зокрема в побудові наукових, бізнесових, освітніх контактів.
Кардинально змінити культуру безбар’єрності
Олександра Бетлій, провідна наукова співробітниця/координаторка проєктів Інституту економічних досліджень та політичних консультацій почала з того, що коли ми говоримо про відновлення, і про її складову — відбудову, то мусимо констатувати, що ми не маємо для цього достатньо ні архітекторів, ні інженерів, проектантів, прорабів і навіть тих, хто будує. І це тільки одна з проблем.
Так, нам потрібна євроінтеграція, а для цього маємо дбати про професійні стандарти, про єдині кваліфікації в нас, і в Євросоюзі, щоб до нас, коли почнеться відбудова, змогли прийти європейські спеціалісти. Для цього треба створити умови: як для тих, хто прийде нам допомагати, так і для своїх.
Наприклад, сьогодні людям з інвалідністю надають робочі місця, гранти. А як вони добираються на ту роботу, що у нас з громадським транспортом, дорогами? Ми чуємо від роботодавців, як гарно вони приймають ветеранів на роботу. Але з уст ветеранів чуємо зовсім інші історії. У людей по-різному складаються долі: одні ветерани мали чудову роботу, але вони вже не можуть через стан здоров’я на неї повернутися. А є й такі, що не мали ще жодної роботи — це молодь, яка навіть не закінчила навчального закладу.
Нам усім необхідно кардинально змінити культуру безбар’єрності в країні: створювати не просто окремі робочі місця, а й інклюзивні маршрути, безпечні школи та дитячі садки. Як «реалізувати стратегію «Україна — держава, в якій хочеться жити»? Ми ж так говоримо. А це й екологія, про що вже говорили, й економіка, й освіта, і це реформи, які зараз досить повільно впроваджуються. Маємо створювати державу, в якій люди хочуть жити безпечно, розвиватися й не хвилюватися за своїх дітей.
Це питання довіри до держави
Ольга Піщуліна провідний експерт соціальних і гендерних програм Центру Разумкова, розповіла, що вона системно досліджує проблематику людського капіталу. «І наші дослідження,— каже вона, — показують, що сьогодні головним викликом для України стає не лише фізична втрата населення, а й формування довгострокового дефіциту людського капіталу, зокрема професійного й інтелектуального». Це питання сьогодні є не лише гуманітарним чи демографічним викликом, тут ідеться про таку фундаментальну умову, як економічне відновлення, стійкість ринку праці та збереження державної суб’єктності України у післявоєнний час.
Що стосується повернення наших громадян, які зараз мешкають у країнах Європейської спільноти, варто чесно визнати, що воно не може базуватися виключно на моральній чи патріотичній мотивації. Люди повертаються туди, де є передусім безпека, економічні перспективи, доступ до якісних послуг та стратегія майбутнього.
Україна справді вступає в глобальну конкуренцію за людей. Конкуренцію жорстку, і в ній виграють не ті країни, які красиво закликають до себе, а ті, що створюють найкращі умови безпеки, професійної реалізації та якості життя. Що стосується української державної політики щодо цих питань, вона ще досить фрагментована. Поки що відсутня цілісна модель управління людським капіталом. Натомість сучасна державна політика має переходити до створення конкурентної екосистеми життя та праці.
Ольга Піщуліна переконана, що Україні потрібна цифрова система реінтеграції громадян. Своєрідний єдиний кабінет повернення через платформу. Людина ще до приїзду повинна мати певний доступ до вакансій, до програм перекваліфікації, інформації про житло, освіту дітей, медичне, соціальні послуги.
Фактично йдеться про персоніфікований маршрут повернення, інтегрований сервісами і держави, і бізнесу. Цей аспект необхідно формувати, створювати нову модель економічної мотивації. Повернення має бути пов’язане не лише із соціальною підтримкою, а із можливостю професійної реалізації.
І на початку це може бути розвиток програм дистанційної зайнятості, підтримка малого підприємництва, грантів для повернення фахівців, а також створення спеціальних умов для висококваліфікованих кадрів. І хоч частина українців ще тривалий час може житиме за кордоном, не варто сприймати це як втрату, каже промовиця. Держава, може використовувати такі транснаціональні мережі, як ресурс для інвестицій та інновацій. Але нам потрібна синхронізація політики людського капіталу з європейськими партнерами.
І головне, наголосила Ольга Піщуліна, людський капітал —це насамперед — довіра до держави. Адже люди повертаються не тільки в країну, а насамперед — у відчуття перспективи, справедливості й можливості впливати на власне майбутнє.
***
… Як підсумував модератор дискусії Ігор Бураковський, обговорення сформувало кілька важливих висновків. Насамперед, необхідно було якомога повніше назвати проблеми. Це зроблено. Потім – визначити їх пріоритизацію: що можемо зробити сьогодні, завтра, а що післязавтра. Важливо, щоб ці проблеми розглядали в контексті європейської інтеграції і вступу України до Європейського Союзу. І ще: відновлення України і все те, що ми робимо в плані стійкості сьогодні, це довгострокова комплексна стратегія з усіма відповідними наслідками.
Лариса ОСТРОЛУЦЬКА
Захід проводився в рамках проєкту «Підтримка діяльності Української національної платформи ФГС СхП в 2025-2026», що фінансується Європейським Союзом та виконується Інститутом економічних досліджень та політичних консультацій