Від редакції: Наш автор — академік НАМН України Микола Якович Головенко — один із тих, хто безпосередньо причетний до творення Незалежності, він — народний депутат України першого скликання Верховної Ради. Того самого історичного скликання, яке 16 липня 1990 року ухвалило Декларацію про державний суверенітет України, а 24 серпня 1991 року — Акт проголошення незалежності України. Своє звернення до редакції та її читачів він так і назвав: «Від Незалежності до незламності — шлях України».
Історія України — це історія боротьби за право бути вільною, незалежною та самостійною державою. І проголошення незалежності 24 серпня 1991 року стало не завершенням, а лише початком нового складного шляху. Нині цей шлях проходить через захист територіальної цілісності, суверенітету та права України на саме існування.
Сьогодні нам неважко сприймати те, що сталося 24 серпня 1991 року, як неминучу подію, але в ті тривожні дні не було такої остаточної впевненості, що Україна стане незалежною державою. Після провалу серпневого путчу виникла ситуація політичної невизначеності. Український парламент мав ухвалити рішення, наслідки якого важко було передбачити.
І ми його ухвалили. Верховна Рада тоді ще Української РСР проголосила Україну незалежною демократичною державою. За Акт проголосували 346 депутатів, які були ідеологiчно, географiчно та професiйно рiзними, але того дня їх об’єднало одне бажання — бачити Україну вiльною.
Для когось 35-та річниця — це далека історія, яку вивчають у підручниках, а для мене — частина особистої пам’яті, частина власного життя. Я був серед тих народних депутатів, які в той історичний день зробили свій вибір.
У 1991 році ми не могли знати, якою буде Україна через 10, 20 чи 35 років, які випробування випадуть на її долю. Не могли знати, що незалежність, яку ми проголосили, доведеться захищати не лише законами, дипломатією та державними інституціями, а й ціною життя. Але ми знали головне: Україна повинна мати право сама визначати своє майбутнє.
Остаточне слово народ сказав на Всеукраїнському референдумі 1 грудня 1991 року, де було підтверджено Акт проголошення незалежності України.
Відтоді наша держава пережила чимало випробувань: економічні труднощі, політичні кризи, суспільні протистояння. Проте кожен такий виклик лише утверджував в українцях розуміння того, наскільки дорогою для них є свобода.
У грудні минулого року було ухвалено Закон «Про статус Засновника сучасної держави Україна — народного депутата». Його законодавчо встановлено для парламентаріїв, які підтримали Декларацію про державний суверенітет України та Акт проголошення незалежності України. Особисто я сприймаю свій статус як величезну відповідальність.
На жаль, минуло 35 років, а боротьба за незалежність України досі не завершилася. У 2014 році росія розпочала проти України агресію, яка 24 лютого 2022 року перейшла у повномасштабне вторгнення. Сьогодні ми захищаємо не лише свої території. Ми захищаємо право людини на свободу, право народу самому визначати своє майбутнє, право держави існувати й розвиватися.
За словами «незалежність» і «свобода» постають конкретні людські долі. Це життя тих, хто віддав себе за Україну. Це сльози матерів, біль родин, мужність військових і щоденна праця звичайних людей, які творять нову історію нашої держави. І поки українці готові захищати свою свободу, Україна житиме, бо шлях від незалежності до незламності — це шлях народу, який довів світові: його дух неможливо перемогти.
Є особлива символіка в тому, що через 35 років після парламентського голосування 1991-го питання незалежності знову вирішується щоденно, але вже не тільки в сесійній залі.
Сьогодні кожна людина у своєму житті фактично продовжує те голосування, Саме тому я не хотів би, щоб День Незалежності сприймався просто як урочисте свято. У такий день маємо особливо усвідомлювати ціну державності. Україна сьогодні платить за свою свободу надзвичайно високу ціну — передусім життями своїх найкращих синів і дочок. Тому наша вдячність Збройним Силам України має бути у ставленні держави, у відповідальності кожного громадянина, у повазі до тих, хто захищає нашу землю, і в здатності працювати на перемогу. У 1991 році депутати могли сказати: «Ми проголосили незалежність», але правильніше було б сказати: «Ми поклали початок шляху, яким пішов український народ».
Вибiр, зроблений 24 серпня 1991 року, став мiцним фундаментом не лише для сучасних, а й для майбутнiх поколiнь. Завдяки йому нашi дiти та онуки зростають у країнi, яка має свiй голос у свiтi, свою гiднiсть i свою iсторiю. Вони дістали можливість жити в демократичнiй державi, де свобода є не мрiєю, а правом.
Микола ГОЛОВЕНКО, народний депутат — засновник сучасної держави Україна