Лауреатами премії імені Василя Стуса — за особливий внесок в українську культуру і стійкість громадянської позиції — нинішнього року стали перекладач, письменник, науковець Андрій СОДОМОРА та історикиня, письменниця і публіцистка, докторка історичних наук Олена СТЯЖКІНА.
Сьогодні в гостях у «Світу» відомий в Україні й далеко за її межами письменник, перекладач, дослідник глибинного таїнства українського античного слова Андрій Олександрович Содомора.
Шлях Андрія Олександровича до таких глибин був аж ніяк не легким. На церемонії вручення відзнаки лауреата премії імені Василя Стуса «За внесок в українську культуру і стійкість громадянської позиції», його попросили розповісти про себе.
«Я народився у 1937 році, —почав коротко, — наприкінці того року, коли жертвою нелюдської системи став Микола Зеров.
Випадок скерував мене до класичних студій Франкового університету. І вийшло так, що я вів у перекладанні дві борозни — римську Миколи Зерова і грецьку Бориса Тена. Як у Луція Аннея Сенеки: «Поспішай до мене, але до себе наодинці». Я поспішав до них, античників. У своїй перекладацькій праці зважав передусім на те, що єднає нас з античною культурою — волелюбність, людяність, гуманітас, найвища повага до слова. Від них навчався».
Дослідник-науковець, мислитель, людина з енциклопедичними знаннями — такий наш лауреат премії імені Василя Стуса. Весь світ знає його як автора перекладів з давньогрецьких творів Менандра, Арістотеля, Софокла, Есхіла, Еврипіда. З давньоримської — Лукреція, Вергілія, Горація, Овідія, Сенеки. Він створив солідну бібліотеку світової культури. Завдяки глибоким знанням мов світу — зібрав по крупинці і доніс українцям кращі зразки світового письменства. Бери в руки, читай, насолоджуйся словом-мудрістю і навчайся.
Крім латинської й давньогрецької, Андрій Олександрович володіє німецькою, французькою, італійською. Його переклади творів античності можна розбирати (і їх давно вже розібрали) на цитати. Мудрі, лаконічні, повчальні, вони дихають сивою давниною і водночас на диво сучасні.
Ось тільки деякі з цитат.
Сенека: «Краще мати щось у минулому, ніж у теперішньому: цього останнього може нас позбавити будь-хто і будь-коли, а того — ніхто й ніколи».
Есхіл: «Уві сні в серце скрапує з пітьми біль гіркий, каяття й мимохіть уві сні мудріємо».
Еврипід: «Чим люд живе простий, що схвалив він, — тим радив би керуватись».
Сенека, «Моральні листи»: «Не тільки тіло є посудом душі, а й сама душа — то наче посуд, який мусить бути чистим, без жодної пляминки. Інакше й світ бачитиметься тьмяним, нецікавим. Іншими словами: як не підкручуй гнота, а коли брудне скельце — то й ясності не буде».
Менандр вважає, що «міське життя псує людей і що справжнє благородство і прямота притаманні тільки селянину, який живе працею рук».
Цензура навіть не підозрювала, як ці твори давніх авторів працювали проти неї самої. «Бо ж греки — волелюбні», — розповідає Андрій Содомора і додає: «Античні поети, письменники — це були великі й надзвичайно глибокі психологи. Античних авторів я й полюбив, мабуть, саме тому, що вони були глибокими психологами. Передати на папері душевний стан людини — це моє найбільше задоволення».
Але про що б не писав Андрій Олександрович, про що б не розповідав на лекціях і зустрічах своїх, думкою щоразу повертається у Вирів, до колиски свого дитинства й скарбниці натхнення. Знову й знову.
«Українська давня мова — це мова мого дитинства: прислів’я, перекази, байки, які розказувались образно й ритмічно. Все залежить від того, як ці слова будуть пов’язані. Це — як вінок для ока, так само сув’язь слів — для вуха», — каже він. Рідна мова для нього— як даність, як дар Божий, як абсолютна краса… Як його мала батьківщина, його родина.
Батьки і діти
Батько пана Андрія — отець Олександр, був парохом місцевої церкви Преображення Господнього у селі Вирів, нині Жовтанецької ОТГ на Львівщині. Понад сорок років він вірою і правдою служив людям.
Його мама — пані Софія — освічена жінка, також із сім’ї священника.
Подружжя народило й виховало чотирьох дітей. Трьох доньок — Лукію, Марту, Юстину та сина Андрія.
Їхній тато, отець Олександр, був ще й активним організатором усіляких світських заходів, фестивалів. А мама, котра закінчила Бережанську гімназію, а ще — мала добру музичну підготовку, допомагала сільській читальні, організовувала вистави, переважно на історичні теми. Свою любов до мови, музики, української історії подружжя Содоморів прищепило й дітям.
Андрій Олександрович не раз згадував, що історія, якої навчали дітей у сім’ї, часто була конкретною, прожитою й пережитою старшим поколінням. Адже у Першу світову війну Олександр Содомора служив на італійському фронті, з якого повернувся в кінці 1918 року. Брав участь у боях Української Галицької Армії та армії Української Народної Республіки (1918–1919 роки), деякий час був під командуванням Олени Степанів (1892–1963 роки) — однієї з перших у світі жінок, яка офіційно була зарахована на військову службу у званні офіцера — хорунжого Українських січових стрільців. Чотарка УГА, національна героїня Галичини доби визвольних змагань.
«Війна — це найбільше зло, яке може бути, — ділиться Андрій Содомора. — Більшого зла не буває. Але є глибокий філософський вислів: „Нема зла, щоб на добре не вийшло“.
Війна — це такий стрес, який нас спонукає глибше подивитися на дуже важливі речі, над якими в будні ми не задумуємося: наприклад, що таке любов до землі, до Вітчизни.
Ми живемо в урбаністичному, глобалізованому, споживацькому світі, в якому між правильною мовою і живою мовою — велика різниця. Поєднати правильність із живим — це вже завдання українців після перемоги… Мова — це одна з найголовніших тем для мене».
Наша мова надзвичайно багата, і в ній є такі форми, такі складові, яких не знайдеш в інших мовах, каже Андрій Олександрович. І уточнює: «Їду, наприклад, Львовом і читаю на великих щитах: «Захищаймо Україну разом!» — це, заклик до усіх нас, це голос громади». В якій із мов є такий прямий, заклик, наказовий спосіб, суто українська дієслівна форма. А в ній, каже він, віддзеркалена українська історія. Адже в Україні ніколи не було потуги на імперію, а була громада, козацька республіка, віче, звучав голос громади, її заклик: гуртуймося, єднаймося… Ось як звучать слова видатного українського поета Миколи Вороного:
«Кріпім, кріпім, кріпім серце,
Роздуймо, браття, вогонь завзяття!»
«Це ж ми, українці, і це — українська пісня!», – каже Андрій Содомора.
Лінія життя, лінії людських доль
Вони дуже схожі, а часто й перетинаються. Священник Олександр Содомора зі зброєю в руках захищав соборність і цілісність України.
А його послідовник, отець Андрій Верес, настоятель храму Преображення Господнє у селі Вирів — боронить Україну як військовий капелан 10-ої окремої гірсько-штурмової бригади «Едельвейс» у складі Сухопутних військ ЗСУ. Ось уже десять років сумлінно й самовіддано виконує свій військовий і громадянський обов’язок.
А Андрій Содомора — письменник, перекладач і вчений — захищає Україну словом правди, сповна даруючи нам весь світ слова.
«Античні митці вважають, що поетом та воїном-бійцем народжуються, — каже на завершення Андрій Олександрович. — Василь Стус подав зразок того, як за коротке життя, розвинувши вроджені задатки, можна стати саме такою прекрасною людиною. Людиною, яка зуміла поєднати сталеву волю з тонкістю душевних структур».
Анатолій ОЧКОЛАС, журналіст, Львів