Про те, як дощова вода, сніг та навіть туман і роса з незадіяного ресурсу можуть стати повноцінним джерелом водопостачання для домогосподарства, «Світ» поговорив з Богданом ПОПОВИМ – керівником Екологічної дослідницької станції «Глибокі Балики», пермакультуристом та ковалем.
– Пане Богдане, ось людина каже: «Рік посушливий, усе в’яне. Хочу зберегти воду на ділянці. Що мені робити?»
– Умови ж на кожній ділянці різні, тому універсальних рішень немає. Потрібно найперше визначити, для чого ми це робимо і врахувати доступні ресурси та умови.
Воду можна зберігати шляхом ландшафтних рішень, наприклад створення ставків. Але це вимагає багато земляних робіт і всього іншого. Хоча спосіб чудовий, безумовно.
Головна задача – вловлювати воду і не давати їй стікати з того місця, куди вона потрапила, щоб залишалася там якомога довше, ставала частиною ґрунту (це найкраще) або зберігалася в якійсь посудині і вже потім використовувалася.
– От у людини є будинок, сарай, присадибна ділянка десь у селі. Ростуть кілька дерев, є невеликий садок і городик. Клімат змінився, і поливати не завжди є чим. Людина думає: як зробити, щоб усе це не висихало миттєво, особливо в такий посушливий рік?
– Рішення може бути й кардинальним: перейти на іншу модель господарювання, не вирощувати те, що вирощувалося раніше, а шукати щось інше. Це буває доцільно.
–Але ж люди традиційно вирощують якусь городину, зелень, і навіть невеликій родині цього вистачає – моркви, буряків, картоплі, петрушки. То що їм робити?
– Так, важливо зберегти особисте селянське господарство, коли те, що вирощується на малих присадибних ділянках, там же й споживається, без довгих ланцюгів постачання, які вже зараз виявляються дуже вразливими.
Найдешевший і найефективніший спосіб зберігати воду – це в ґрунті. Ми не бачимо цього напряму, але відчуваємо опосередковано: коли все добре росте – або, навпаки, не росте і не вистачає води. Ґрунт може зберігати в собі величезну кількість води, і цю здатність можна збільшити – насамперед через збільшення вмісту органіки — до оптимального рівня. Раніше для цього традиційно вносили гноївку, але зараз ферм немає, худобу не тримають, купити нема де. Натомість можна робити компост.
І друге – вносити біовугілля, так званий біочар. У нас він ще не дуже поширений, але це деревне вугілля певного типу, яке можна виготовляти самому на ділянці в невеликій кількості з відходів гілок і потім вносити в ґрунт. Один грам вуглецю здатен утримувати десять грамів води.
– А що означає «вносити»? Насипати зверху, перекопати, чи щось інше?
– Краще перекопати. Але ще краще – мульчувати. Так ми одночасно створюємо вологий ґрунт з органікою і запобігаємо випаровуванню. Біочар розсипають шаром певної товщини – у сантиметр, півсантиметра. Орієнтовно 50–60 кг на одну сотку. І зверху наносять шар мульчі.
– А що таке мульча, поясніть для нефахівців.
– Серед екологічно свідомих городників це органічний шар з біомаси. На практиці найкраще підходить солома. Бо якщо брати сіно, то там може бути насіння диких рослин, які нам не потрібні. Тирса теж підходить, але її краще з чимось змішувати.
Зазвичай ці роботи здійснюють восени або навесні. Головний принцип: земля не повинна бути голою. Можна ще застосувати так звану живу мульчу – покривну культуру. Тобто посіяти багаторічники на кшталт люцерни.
Взимку солома залишається на городі, вона захищає ґрунт від промерзання. А навесні її краще розгребти, коли починаються городні роботи і сонце починає пригрівати. Розгрібаємо, щоб земля швидше прогрілася – інакше суцільна мульча починає працювати як теплоізолятор і навпаки уповільнює прогрівання. Коли земля прогрілася, можна додати біочар, розсипавши його по ґрунту, а зверху знову покласти мульчу. Так ми поступово нарощуємо шар доброго ґрунту – фактично це компостування, тільки розподілене по поверхні, а не в купах. Я вважаю це найкращим способом городництва в сучасних умовах.
Механічно обробляти ґрунт узагалі не треба. Насипали біочар, зверху солому – і все. Навесні розгребли солому, зробили ямки і садять помідори, картоплю чи що там потрібно для конкретної культури. Перекопувати й перемішувати ґрунт з біочаром спеціально не потрібно – це зайва робота.
Але у Карпатах, у горах, де випадає до 1000 мм опадів на рік або й більше, я б цього не радив – там такої проблеми з водою не було. Принаймні досі.
Зміна клімату впливає не стільки на температуру, скільки на воду. І важлива не так кількість опадів за рік, як їх розподіл впродовж року. Опади й далі випадають приблизно в тій самій сумарній кількості, але нерівномірно: сильний залповий дощ – і потім тривала посуха. Вода не встигає всмоктатися, і ґрунт пересихає. Тож пристосовуватися треба так само, як ми діємо під час дощу – підставляємо все, що є, щоб створити запас на той час, коли води немає. І досягти цього найпростіше, зберігаючи воду безпосередньо в ґрунті.
– Запитання про агроволокно – люди, в яких великі городи, накривають ним ґрунт від сонця.
– Воно, безумовно, працює. Але я його не люблю: це пластиковий матеріал, його виготовляють з нафти з великими енергетичними витратами, і з часом він розпадається на шматки, які потім незрозуміло куди подіти. Найкраща мульча – солома.
– Гаразд, повернімося до біочару. Є норми, які регулюють використання вогню на ділянці – сусіди можуть поскаржитися, якщо поруч.
– По-перше, виготовляти біочар можна в невеликій кількості – це виглядатиме приблизно як маленьке багаття для шашликів, скажімо, відро біочару за раз. Але краще купувати біочар у тих, хто його виготовляє, – у нас такі виробники є, зокрема наша екостанція його виготовляє і реалізує.
Ми робимо його з відходів – гілок, обрізків, зокрема з тих, які утворюються, коли комунальне господарство обрізає дерева біля доріг. Цю деревину можна перемелювати на щепу – теж добра мульча, – а частину переробляти в біочар.
– А вугілля для мангалів, що продається, – теж можна купити й використати?
– Його довелося б додатково подрібнювати. Немає сенсу купувати дороге вугілля для мангалів і потім дрібнити його, коли можна одразу придбати біочар у виробників, які вже є.
– Ви багато говорите про структуру ґрунту. А що скажете про кротів? Одні кажуть, що вони шкідники, інші – що вони роблять велике добро.
– Я думаю, що кроти – це добре. Вони роблять свою роботу ще з часів до появи людей. Розпушують ґрунт, затягують туди органіку, сприяють появі дощових черв’яків. Цікаво, що чим більше кротів, тим більше черв’яків.
– Ви згадували ставки. Наскільки це законно? Чи можна створювати водойми на ділянці?
– Створення великого ставка вимагає дозволів, хоча їх можна отримати. Ставок чи копанка можуть бути невеликими – до прикладу, можна зробити пермакультурний ставок, приблизно 2 на 2 метри і 1,5 метра завглибшки, використавши велику стару покришку від техніки і плівку. Це створюватиме навколо мікроклімат і біорізноманіття, а будь-яке біорізноманіття є носієм подальшого збільшення доступної води.
Але головне – повторюся: мульчування, мульчування і ще раз мульчування. Якщо немає соломи – підійде сіно, опале листя, гілки, навіть каміння: воно теж запобігає втраті вологи.
Я бачив це на острові Майорка: там дуже посушливий клімат. В одного хлопця дачна ділянка приблизно 600 кв м. Всі навколо поливають, а в нього дерева й кущі обкладені камінням – прямо гірками навколо стовбура. Каміння працює як конденсатор, запобігає випаровуванню. Це стосується й городу, і окремих дерев – навколо них теж варто мульчувати.
– А обкопувати дерево навколо стовбура?
– Якщо хочеться – можна копати, це мало що дасть насправді. Після перекопування й наступного дощу ґрунт утворює тверду кірку. Перекопати можна, але потім обов’язково нанести мульчу – ґрунт має бути неущільненим, а зверху вкритий мульчею.
– Ми говоримо про невеликі ділянки. А що робити фермеру? Чи агрохолдингам?
– Вирощувати багаторічники. Відходити від сої, соняшника та інших однорічних культур, які роками вирощують без ротації, без сівозміни. Урожай вивозиться за кордон, а нам лишається знищений ґрунт.
– Але ж вони шукають, як більше заробити.
– Заробляти можна різними способами. І я за те, щоб максимально розвивати фермерство, щоб були відносно невеликі господарства. Відходити від монокультури, створювати багатопрофільне господарство, вирощувати багаторічники й кормові культури, відроджувати тваринництво. Це важливо, бо найкращий і найдешевший спосіб зберігати ґрунт і воду в ньому – мати трав’яний покрив, а не мульчу, яку треба десь виростити й принести. Це покрив з багаторічних трав – фактично лучно-степова ділянка, той природний ландшафт, на використанні якого багато в чому сформувався український етнос.
Багаторічні трави, по суті, історично існували тільки в симбіозі з пасовищними тваринами. Тому єдиний спосіб довготривало жити тут, в Україні, – повертатися до цих принципів: лучні ділянки і пасовищні тварини, тваринництво загалом, навіть на невеликій ділянці – хоча б кури або, ще краще, корови чи коні, як було раніше.
– Але люди хочуть виростити полуницю по 200 грн за кілограм і продати її. Для цього потрібна вода, треба поливати, треба перегородити річку й забрати воду собі, а інші – як хочуть.
– У мене погані новини для цих людей. Модель України як аграрної країни, що вирощує сою на експорт, скоріше за все – уже накрилася, і не через зміну клімату, а через логістику й війну. Не факт, що все повернеться до того, як було. Україні потрібна інша модель сільського господарства – дрібні ферми й господарства, пристосовані до нинішніх умов, які працюють на місцевий ринок або намагаються виходити на європейський, у міру інтеграції в Євросоюз.
– Але ж третина валютної виручки сьогодні – аграрний сектор.
– У той же час очевидно, що аграрний бізнес у сучасному варіанті, по суті, забирає ресурс у вигляді ґрунту й експортує його у вигляді сої чи там ріпаку – тобто ґрунт і воду, нашу сонячну енергію.
– Що ще з практичних порад?
– Валоканави. Якщо на ділянці є схили, можна робити виїмки – плавні рівчаки, розташовані чітко по горизонталі, – які вловлюють поверхневий стік на схилі. (Валоканави – один з найважливіших елементів пермакультури: це канава, викопана по горизонталі, з насипом із піднятого ґрунту на нижньому боці схилу – авт.). Вони також запобігають ерозії, перетворюють поверхневий стік, що зазвичай вимиває корисні речовини, на підземне джерело вологи для рослин.
Дно канави повинно бути ідеально рівним, без нахилу – інакше вода стече в один бік і може прорвати насип, спричинивши руйнування схилу. Викопаний ґрунт, укладений на нижній бік схилу, засаджують рослинами, щоб зміцнити його корінням.
Дерева й кущі саджають безпосередньо на насип або трохи нижче за схилом. Ґрунтопокривні рослини висаджують на самому насипі одразу після створення – щоб захистити землю від розмивання дощами. Дно засипають мульчею, це зменшує випаровування і затримує мул. На випадок потужних злив у валоканаві роблять спеціальний злив.
Не варто робити валоканави на надто крутих схилах (понад 15–18 градусів) – може спровокувати зсув ґрунту. Тут краще робити невеликі тераси. Не доцільні валоканави на постійно вологих, болотистих ділянках або глинистих ґрунтах із високим рівнем ґрунтових вод (там воду потрібно відводити, а не затримувати). І на абсолютно пласкій рівнині (там вода не стікає, тож ефективніші – крапельний полив або мульчування). Перш ніж щось робити, варто визначити, який у вас тип ґрунту (пісок, глина, чорнозем), наскільки крутий схил на ділянці і які рослини ви плануєте там вирощувати.
А для зовсім маленької ділянки дуже раджу – грядки-«промокалки». Робляться вони, наприклад, із половини розрізаного єврокуба. Внизу такого півкуба наливається вода. Зверху засипається родючий ґрунтовий субстрат. Між ними – щільна, але водопроникна тканина, плівка. Вода підіймається до коріння рослин через капіляри, тож рослинам не потрібен частий ручний полив.
Коло такої грядки навіть людина на візочку може поратися – не треба нагинатися, і потрібна дуже невелика кількість води, фактично це автополив. У ґрунт можна теж додати біочар.
І, звісно, варто збирати якомога більше дощової води звідусіль, робити дощові садки – а якщо немає можливості щось зібрати, то бодай виїмку в ґрунті, куди вода буде вбиратися і де приживеться щось вологолюбиве. І наголошую: ґрунт має бути закритий, не голий. Водночас менше накритих бетонних чи асфальтованих поверхонь. А якщо вони вже є, використовувати їх для збирання вологи: наприклад, зробити з краю бетонної доріжки жолобок, спрямований у якусь вкопану місткість.
Спілкувався Олег ЛИСТОПАД
На фото Богдана ПОПОВА: валоканави та принцип їхньої роботи, грядки-промокалки, траншейні грядки, виготовлення біочару