uk

Неологізми спротиву: як нас і нашу мову змінила війна

Слово – зброя. Війна примусила переосмислити цю знайому зі школи метафору. Мова – це фактор нашої державної й особистої безпеки, наш дім і наш кордон, який намагається посунути агресор. 27 жовтня, коли в Україні відзначатимуть День української писемності та мови, ми знову згадуватимемо про те, як нас змінила війна і як пережитий людський досвід закарбовується в граматиці та словотворі.

«Українці виявилися справжніми мовними винахідниками, — констатує доктор філологічних наук, професор кафедри стилістики та мовної комунікації КНУ імені Тараса Шевченка Дмитро Сизонов. – Ми вигадуємо нові слова та фразеологізми, переосмислюємо вже наявні, надаємо звичним словам нових значень, часто вдаючись до іронії, метафоризації, мовної гри».
«Пекельні борошна» та інші недолугі переклади від російських ботоферм давно стали інтернет-мемами, а слово-шиболет «паляниця» побило всі рекорди популярності й перетворилося на впізнаваний у світі символ нашого спротиву.

Мілітарна тематика породила цілий пласт неологізмів, які не просто називають нові явища, а й допомагають зберігати здоровий глузд за цих обставин: макронити, бандеромобіль, чорнобаїти, “русоріз”, дронаріум. Відбулося переосмислення певних слів, які стали «мовними» ілюстраторами чи символами війни: бавовна, град, «їжак», орк, тривога, піксель. «Так працює колективне лінгвальне відображення воєнної дійсності», — пояснює науковець.

Наше повсякденне мовлення помітно мілітаризувалася: навіть діти знають, що таке РЕБ, БПЛА та обговорюють «прильоти». Медіапростір в цьому процесі залишається найбільшим «донором» неології війни.

Та найважливіше, що війна змінила наш мовинй ландшафт і пришвидшила національно-мовну самоідентифікацію. «Українська мова стала своєрідним маркером «свій – чужий», способом утвердження власної самобутності та інструментом культурного спротиву, — каже Дмитро Сизонов. — Посилився інтерес до питомої української лексики, до слів і висловів, які раніше перебували на периферії активного вжитку».

Вражаючих змін під впливом війни зазнала фразеологія: після чергового «прильоту» важко стриматися, щоб не послати ворога за «русскім» кораблем чи не купити йому квитки на концерт Кобзона. «Це яскрава ілюстрація нашої історичної епохи, — додає мовознавець. — Такі конструкції, хоч і живуть недовго, проте виходять за межі ситуативного жарту: вони закріплюються в колективній пам’яті, стисло передають досвід цієї війни і стають своєрідними вербальними символами української реальності».

Тож вдосконалюймо свою українську і пам’ятаймо: лише від наших ЗСУ залежить, коли саме і якою мовою світ вперше прочитає про нашу перемогу!

Анна ЛУКАНСЬКА