У перші вихідні жовтня українці відзначають День працівників освіти, який в народі називають просто – День учителя! І це справді всенародне свято!
У всіх у нас були і є вчителі, чиє слово для нас – авторитет, чиї настанови і чию науку пам’ятаємо все життя.
Напередодні свята Президент України Володимир Зеленський зустрівся з освітянами. Серед присутніх на цій зустрічі були також учні – переможці Міжнародних учнівських олімпіад, а також їхні педагоги. Володимир Зеленський нагадав, що в січні нинішнього року для переможців Міжнародних олімпіад засновано премії Президента України. А тепер, підкреслив, крім учнів, премії Президента отримуватимуть і вчителі, які їх підготували.
ЗВОРОТНИЙ ЗВ’ЯЗОК
Читачі, вочевидь, пам’ятають, публікацію нашої газети «Чому ми не знаємо переможців інтелектуальних олімпіад так, як знаємо видатних спортсменів чи співаків?» («Світ», № 33 – 34, 2021 р.). У ньому йшлося про лист академіка НАН України Вадима Локтєва до Президента України, де він запитував, чому в рідній країні не помічають тих, хто своїм розумом, знаннями, нелегкою працею і наполегливістю здобуває славу Україні на учнівських і студентських Міжнародних олімпіадах? Йшлося насамперед про публічне визнання. Увага до кращих, сказав в інтерв’ю нашій газеті академік Локтєв, стимулювала б інтерес інших школярів до природничих дисциплін, з вивченням яких в українських школах існують чималі проблеми.
Тема викликала дискусію в мережі. На нашій сторінці у фейсбуці публікацію прочитали майже 19 тисяч користувачів. Чимало коментаторів підкреслювали, що «помічати» і публічно підтримувати необхідно не тільки талановитих учнів, а й учителів, які допомагають реалізовуватись цим талантам. Приємно бачити, що думки відомих учених і пропозиції громадськості, які знайшли місце і на сторінках нашої газети, одержали підтримку, принаймні, щодо відзначення не тільки учнів – переможців олімпіад, а й їхніх наставників.
Однак більш проблемним, ніж підготовка юних талантів, є загалом стан справ з вивченням природничих дисциплін у школі, а відтак – з підготовкою спеціалістів у закладах вищої освіти. І тут наша публікація, інтерв’ю з академіком Локтєвим також втрапили в резонанс з громадською науково-освітянською думкою. Ця тема нині на порядку денному багатьох зустрічей і обговорень.
ЯКІСНА ОСВІТА ПІД ПРИЦІЛОМ ДОСЛІДНИКІВ
На першій Всеукраїнській конференції наукових дослідників, яка відбувалася в місті Лева 19-25 вересня. темі «Якісна освіта з природничих дисциплін та проривні наукові дослідження: чи можливе щось одне з них без іншого?» було присвячено великий круглий стіл. Його організаторами стали представники Національного університету «Києво-Могилянська академія», КНУ імені Тараса Шевченка, Українського католицького університету та Львівського національного університету імені Івана Франка. Відбувався він також за підтримки й участі Національного агентства з забезпечення якості вищої освіти.
Кілька слів про саму конференцію наукових дослідників. Можна назвати це новим явищем в середовищі української науки: адже такий представницький форум, в програмі якого – актуальні наукові проблеми країни, функціонування наукової сфери України в цілому (у форматі пленарних сесій та панельних дискусій) організовує не міністерство чи інший офіційний орган, а громадська організація – Українська науково-дослідницька асоціація у партнерстві з Науковим комітетом Національної ради України з питань розвитку науки і технологій. І вона сама запрошує представників влади на обговорення важливих проблем.
Модерувала круглий стіл докторка фізико-математичних наук Оксана Білоус, яка представляла Києво-Могилянську академію та НАЗЯВО.
За традицією спочатку надали слово господарям. І їм було що сказати. Проректор із наукової роботи Українського католицького університету Олег Яськів розповів про досвід розвитку освітньої і наукової сфери в УКУ. «Наука та освіта – це два крила кожного університету. Якщо одне з них недостатньо міцне – то висхідний політ неможливий», – сказав проректор. Григорій Дмитрів, декан хімічного факультету ЛНУ імені Івана Франка, присвятив свій виступ «10 передумовам для успішної освітньо-наукової програми», яка допомагає поєднувати якісну освіту з науковими дослідженнями.
ЯК ЗАОХОТИТИ ВИБРАТИ ТУ ЧИ ІНШУ ПРОФЕСІЮ?
Початок обговоренню й дискусії поклали екологи. Владислав Михайленко, молодий учений з Одеського екологічного університету, розповів як «молодь серед молоді поширює тягу до природничих наук та екології». Учні та студенти самі, з вторинної сировини – з викинутих шаф, коробок тощо – створили креативний екопростір: тут і місце для цікавих зустрічей, проведення інтелектуальних екологічних ігор, підготовки до екологічних ярмарків, обговорення екопроєктів, екомайстерня, і кінозал… «Тепер без цього простору не можна уявити жодного заходу в університеті», – переконаний Владислав.
Чи допомагає це формувати якісний і зацікавлений контент абітурієнтів?
«В Одесі всі хочуть вивчати медицину або бути моряками, – іронізує Владислав, – а вступати на екологію – не дуже. Але ми шукаємо креативні підходи». Наприклад, проводячи конкурси серед старшокласників, формуємо міждисциплінарні зв’язки: юний ІТ-еколог, юний гідроеколог, екологічний менеджер…
Ідея комбінування сподобалася учасникам круглого столу. Чимало хто з них також задумувався над варіантом поєднання спеціалізацій для підняття престижу майбутньої професії і поглиблення інтересу до знань. Комбі-професія ІТ-еколог, наприклад, звучить дуже привабливо… але ж, якби не треба було добре знати математику!
ПЕРИФЕРІЙНИЙ ВИШ
Підготовкою екологів-природоохоронців займається й Сумський аграрний університет. Декан факультету агротехнологій та природокористування професор Ігор Коваленко називає свій виш класичним периферійним університетом з усіма властивими йому проблемами.
Кілька років тому Мінекології ухвалило рішення, що в Національних природних парках на керівних посадах, і не тільки, повинні працювати фахівці з вищою освітою. «І тоді, – каже Ігор Коваленко, – на наш факультет був величезний попит». Нині той час минув, ніша заповнена, а проблеми набору і знань абітурієнтів залишилися. Диверсифікація спеціальностей для них актуальна, і торкатися вона може ІТ і екології, екології і географії, хімії, фізики…
-А чи правда, що як тільки в «наборі» ЗНО для вступу на екологічну спеціальність з’являється математика, бажаючих йти на еколога різко зменшується? – запитали Ігоря Коваленка.
-Так, – відповідає. – У нас кілька освітніх програм, і там, де вимагається математика, а це інженерні спеціальності, набори «просіли». Це прикро, але проблема вимагає системного рішення.
ХТО ПІДНІМЕ ПРЕСТИЖ ПРОФЕСІЇ ХІМІКА?
«Про кризу хімічної освіти, або історію невдалого експерименту» на круглому столі розповів Юрій Халавка, заступник директора Інституту біології, хімії та біоресурсів Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича. Через хворобу йому довелося спілкуватися з аудиторією онлайн. Але це зовсім не зменшило інтересу присутніх до теми.
-Я проаналізував статистику вступу абітурієнтів на нашу спеціальність, так би мовити, зі зворотнього боку, – каже Юрій. – Виявляється, у низці областей на хімічні спеціальності щороку вступають всього по троє-четверо абітурієнтів. На цілу область! Тобто, предмет у школі читають 4-5 років, очевидно, скрізь є фахівці вищої категорії, існують профільні класи, а на хімічні факультети не вступає навіть один випускник зі школи. Мене це шокувало.
Якщо не брати екзотичні іноземні мови, хімія на останньому місці серед бажаючих здавати ЗНО, – продовжив доповідач. – І навіть те, що торік дозволили ставити хімію як третій предмет в ЗНО, їй це мало допомогло. У деяких областях іспит з хімії складають всього 200 учнів, при тому, що навіть профільні класи мали б забезпечувати в півтора рази більше.
Автор дослідив, чи, бува, не «переманюють» абітурієнтів-хіміків конкурентні спеціальності? Медицина, наприклад. Але проаналізувавши, скільки абітурієнтів і на які саме групи спеціальностей вони подаються (дані 2018 року), переконався, що ні. Значно більш конкурентною є пара: медицина – біологія. «Сумна» також статистика серед тих, хто вступає на спеціальність «Хімія. Середня освіта».
«Виникає запитання: чи потрібні хіміки нашій економіці?» – запитує Юрій Халавка. Статистика показує, що так. У хімічній промисловості України працює біля 200 тисяч – хіміків-технологів, інженерів, ІТ, менеджерів… Якщо припустити, що всього 1% з них, приміром, щороку йде на пенсію, то поповнення мало б становити 2 тисячі фахівців. Однак наші ЗВО випускають не більше, ніж 1,5 тисяч.
А загалом цифри показують, що кожного року в цій сфері є необхідність заповнювати 50 тисяч вакансій. Отже, потреби у фахівцях є. Де взяти хіміків?
– Проблема шкільних програм полягає в тому, що хімія залишається відірваною від життя, не видно її практичного застосування і в гаджетах, на що орієнтуються майбутні абітурієнти, – каже доповідач.
(У чатах учасники круглого столу серед проблем називали також слабку матеріальну базу, брак коштів… «Також виникає питання безпеки, через що учнів практично не допускають до проведення дослідів, що зменшує інтерес до предмету»).
-Якщо буде чітко донесена до вступників і до суспільства перспектива професії хіміка – як науковця чи виробничника, проблеми з набором зменшаться, – каже Юрій Халавка.
Значна відповідальність за підняття престижу професії лягає на самих хіміків, вважає він. Наприклад, в Україні пора створити Хімічне товариство за прикладом Американського, що є найбільшою неурядовою професійною організацією країни. Це товариство проводить опитування ринку праці, здійснює підготовку олімпіад, навчання вчителів, студентів, має власні акредитаційні процедури… А ще – випускає журнали, які вважаються найкращими і найбільш цитованими хімічними журналами в світі.
ЧИ НЕ ДОВЕДЕТЬСЯ ІМПОРТУВАТИ ВЧИТЕЛІВ ФІЗИКИ?
Ще одного представника Буковини – Пауля Пшенічку, учителя фізики та астрономії Чернівецького міського ліцею № 1 математичного та економічного профілів, переможця національної премії Global Teacher Prize Ukraine 2017 та Найкращого вчителя фізики у світі за версією Intel, також турбує рівень підготовки і вчителів, і учнів, а відтак – і студентів.
-Яку проблему не візьми, докопаємося до того, що в основі має бути гарна освіта, – каже Пауль Францович. – Фізика – складний предмет, у всьому світі нелегко набрати студентів на ці спеціальності. Але там, де гарні вчителі (а вони у нас є, і дуже гарні), учні одержують уявлення про справжню фізику і захоплюються нею. А часто буває, що учні закінчують школу, так і не зрозумівши, що таке фізика, бо вона читається просто як примітивна математика.
Як підвищити кваліфікацію вчителя і мотивацію учня? Сьогодні, каже Пауль Пшенічка, наче й багато можливостей для вчителя підняти свій рівень, але насправді професійної допомоги мало. І тут в нагоді могли б стати університети. У провідних країнах світу кожний університет і кожний технопарк мають спеціальні відділи для роботи з учителями. Там вони можуть пройти необхідний курс навчання, оновити чи здобути нові знання, ознайомитися з новим обладнанням (наші шкільні лабораторії майже поголовно були знищені ще на початку 90-х. І сьогодні їх – одиниці).
Проблема з проблем – підняття престижу вчителя, каже Пауль Пшенічка. У Фінляндії конкурс у педагогічні виші сягає 15 вступників на місце (в середньому – 10). А в нас закриваються кафедри фізики і математики у педагогічних вишах.
«Але для того, щоб був відбір, має бути конкурс, – продовжує доповідач. – Якщо його немає, братимете всіх підряд. У нас – що в школі, що в університеті – зарплата викладачів залежить від кількості учнів чи студентів. Навіть у профільних школах неможливо працювати. Ось наш ліцей. Спочатку він був фізико-математичний. Потім «фізичну частину» відкинули, щоб це не лякала майбутніх здобувачів освіти. А потім «закінчилася» і сама фізика. Я випустив минулого сезону клас: тільки третина із 24 учнів навчалася. Решту учнів пропускали, користуючись тим, що освіта дистанційна, не працювали, обманювали… Навіщо було їх брати з 9-го класу? Тому, що важлива кількість. Але це нищить профільну освіту. Її треба рятувати.
В університетах – те саме. У більшості вишів світу після першого курсу ледь не половина студентів відсіюється. А в нас навколо них танцюють викладачі, тільки б зберегти кількість».
Паулю Францовичу задавали чимало запитань. Зокрема: де ж брати вчителів, якщо кафедри фізики педуніверситетів закриваються? Невже й учителів доведеться імпортувати?
На думку Пшенічки, у школу можуть прийти РhD, які зараз активно захищаються, але далеко не всі з них для себе бачать перспективу займатися науковою роботою. Звичайно, держава мала б фінансово підтримати таку ініціативу. Але працювати в школі, на його думку, навіть цікавіше, ніж із студентами: старшокласники – більші ентузіасти, не зациклені на практичних результатах, зі школи беруть початок найбільш креативні ідеї, які потім перетворюються в реальні речі.
ГОЛОВНЕ У ВИСНОВКУ – ВЗАЄМОДІЯ
Як бачимо, на круглому столі, менше говорили про другу частини названої теми: «проривні наукові дослідження», зате чітко відповіли на запитання «чи можливе щось одне з них без іншого?». Так, неможливе.
Модератор круглого столу Оксана Білоус (яка пожертвувала своїм часом на доповідь заради спільної дискусії), підводячи риску, висловила переконання, що викладачів фізики, хімії, інших природничих дисциплін, треба готувати перш за все як фахівців, а потім дбати про їхні педагогічні компетентності.
А ще – максимальною має бути взаємодія Національної академії наук України з університетами. Адже у НАНУ – більше можливостей (і фінансування) для проведення наукових досліджень. І якщо наукові установи, маючи високий науковий потенціал, сучасне обладнання, для проведення досліджень об’єднаються із закладами освіти, які мають і досвід, і середовище для забезпечення освітньої складової, така спільна діяльність дозволить отримати гарний результат: підготовку фахових випускників, готових до проривних досліджень. …
На канву дискусії про роль учителя, університетів, програм і держави в одержанні знань взагалі і природничих – зокрема, логічно лягли два виступи представників НАЗЯВО – керівника секретаріату Михайла Винницького «Вища освіта завтра: чи можливо в Україні поєднати освіту й науку?» та заступника голови Агентства Богдана Моркляника «Стандарти докторів філософії: позиція Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти».
Лариса ОСТРОЛУЦЬКА
Газета “Світ”, № 37 – 38, жовтень, 2021 р.