Що і як досліджують в українських заповідниках та національних парках.
Україна має п’ять біосферних заповідників, 19 природних заповідників і 53 національні природні парки (НПП), в кожному з яких є науковий відділ. Як працюється фахівцям, які часто мешкають у віддалених від цивілізації місцях і не завжди мають навіть якісний інтернет?
Ми розпитали заступника міністра захисту довкілля та природних ресурсів Олександра Краснолуцького, адже левова частка установ природно-заповідного фонду (біосферний заповідник, 12 природних заповідників та 42 НПП) підпорядковуються саме цьому міністерству.
– Пане Олександре, який сьогодні потенціал нашої заповідної науки? Хто координує цю роботу?
-Наукову діяльність в установах природно-заповідного фонду координує Міндовкілля за сприяння Національної академії наук. Кожен заповідник і національний природний парк має наукового куратора – інститут НАН або університет.
Основна форма узагальнення результатів досліджень у заповідниках та НПП – Літописи природи. Результати багаторічних спостережень та інвентаризації флори й фауни, інформація про стан екосистем, ґрунтів, гідрологічних і геологічних об’єктів; фенологічні дослідження; метеоспостереження тощо надзвичайно цінні. Адже дозволяють бачити динаміку, оцінювати вплив на природні системи змін клімату, діяльності людини та складати прогнози.
Але лише Літописами робота вчених не обмежується. Так у 2020 році вони підготували майже тисячу наукових публікацій, вели дослідження за окремими 250 науковими темами.
Розвитку заповідної сфери сприяють наукові установи у системі Міндовкілля: Український науково-дослідний інститут екологічних проблем у Харкові, Український науковий центр екології моря в Одесі і Державна екологічна академія післядипломної освіти та управління в Києві. Активно долучаються профільні інститути НАН – ботаніки, зоології, гідробіології, географії, екології Карпат та інші; інститути Національної академії аграрних наук, університети, наукові центри, громадські організації.
У самих заповідниках та національних парках наукові відділи різні за кількістю співробітників. У середньому у відділі працюють шестеро фахівців. Вони не лише вивчають природу, а й розробляють наукові рекомендації щодо її збереження та відновлення.
– А над чим саме вони працюють?
– Наприклад, Поліський та Древлянський природні заповідники на Житомирщині особливу увагу приділяють збереженню занесених до Червоної книги України рисі та лося. Пріоритет для нацпарків «Прип’ять-Стохід» на Волині і Нобельського на Рівненщині – збереження заболочених місцевостей і навколоводних птахів, серед яких – унікальна очеретянка прудка. В «Олешківських пісках» на Херсонщині відновлюють популяції зникаючого ємуранчика звичайного. А у «Білобережжі Святослава» на Миколаївщині – орхідне поле та популяції гадюки степової.
Є заходи із збереження певних біотопів, під час яких розчищають джерела й водотоки, викошують рослинність і вирубують кущі, аби зберегти степові та лугові ділянки. Будують штучні гніздівлі. Створюють штучні пташині острови, як у «Тузловських лиманах» на Одещині. Доводиться також боротися з інвазійними рослинами – амброзією полинолистою, деякими борщівниками, аморфою кущовою тощо. Оскільки ми говоримо про особливі, заповідні території, то вся ця діяльність ведеться лише за рішенням науково-технічних рад і відповідно до проєктів організації територій.
В усіх заповідниках і національних парках є служба охорони. Але якщо вчені натрапляють на порушення, то теж на них реагують.
– Чого потребує заповідна наука в Україні зараз? Коштів? Обладнання? Кадрів?
– Кошти – болюче питання, особливо з урахуванням пандемії коронавірусу й скорочення відповідних видатків. Бюджетне фінансування покриває переважно заробітну плату й комунальні платежі. З обладнанням і оплатою певних робіт – складніше.
На допомогу приходять міжнародні донори. За кошти уряду Німеччини, наприклад, в межах проєкту «Підтримка природно-заповідних територій в Україні» створили якісні вебсайти природно-заповідного фонду нашої держави та восьми заповідних установ у Карпатському регіоні. Розробляються за європейськими зразками база для кадастру охоронюваних територій та структура менеджмент-планів, маркуються туристичні маршрути. Придбали 41 автомобіль, 23 мотоцикли, комп’ютерне обладнання, фотопастки, планшети, біноклі тощо. Подібну допомогу надає проєкт «Полісся – дика природа без кордонів», яким опікується Українське товариство охорони птахів.
Також вдячні за допомогу WWF-Україна та Товариству охорони птахів за інвентаризацію в Україні пралісів, квазіпралісів і природних лісів.
– Які питання в заповідній справі України найгостріші сьогодні?
– Перше – створення достатньої для збереження наших природних цінностей системи: територій та об’єктів природно-заповідного фонду, водно-болотних угідь, Смарагдової мережі, біосферних резерватів, об’єктів всесвітньої природної спадщини. Конвенція про охорону біологічного різноманіття, стороною якої є й Україна, передбачає заповідати 17 відсотків суходолу та 10 відсотків морських акваторій. Відповідно, Державна стратегія регіонального розвитку на 2021-2027 роки, затверджена постановою Кабінету Міністрів №695 від 5 серпня 2020 року, передбачає розширення площі природно-заповідного фонду до 15 відсотків загальної території країни у 2027 році. На сьогодні маємо лише 6,8 відсотка заповідності.
Друге – у вже існуючих заповідних установах треба вдосконалити управління, забезпечити їх фаховим персоналом, належним фінансуванням (достойними зарплатами, офісними будівлями, технікою, обладнанням тощо). Для багатьох усе ще актуальне оформлення прав на землю та інше нерухоме майно. Важливо налагодити взаємодію і співпрацю з місцевим населенням, територіальними громадами.
Також давно час створити спеціальне державне агентство з питань збереження природної спадщини, яке реалізовувало б державну політику у сфері заповідної справи, забезпечувало здійснення моніторингу за збереженням рідкісних і зникаючих видів рослин, тварин і оселищ, як це прийнято практично в усіх країнах ЄС. Ми і над цим працюємо.
– Яких законів зараз найбільше потребує заповідна справа?
—В Угоді про асоціацію між Україною та ЄС записано впровадження в Україні положень Пташиної та Оселищної (охорона місць важливих для флори та фауни) директив. Для цього треба прийняти закон «Про території Смарагдової мережі». Його проєкт зареєстрований у грудні 2020-го (№4461).
15 липня 2021-го документ розглядали на пленарному засіданні ВРУ, але голосів для ухвалення не вистачило. Законопроєкт буде доопрацьований у профільному комітеті ВРУ і, сподіваюся, все ж буде ухвалений найближчим часом. У рамках Бернської конвенції наразі офіційно зареєстровано 377 українських територій Смарагдової мережі Європи, за які ми вже відповідаємо.
– А щодо підзаконних актів? Які з них вже розроблено, яка перспектива їхнього ухвалення?
– Цього року Міндовкілля затвердило наказом Методичні рекомендації стосовно уніфікованого підходу до візуального представлення і позиціонування територій та об’єктів природно-заповідного фонду України (стосується впровадження єдиного брендбуку, уніфікації розроблення логотипів установ). Також внесли зміни до двох постанов Кабміну. Це «Про заходи щодо охорони водно-болотних угідь, які мають міжнародне значення» №935 від 23 листопада 1995-го (уточнили межі і площі 22 водно-болотних угідь). І «Про затвердження Порядку інформаційної взаємодії між Державним земельним кадастром, іншими кадастрами та інформаційними системами» №483 від 3 червня 2013 року (щодо формування шару «водно-болотні угіддя міжнародного значення» на публічній кадастровій карті). Завершується опрацювання нової редакції Положення про рекреаційну діяльність у межах заповідних територій та об’єктів.
На часі створення нової системи кадастру природно-заповідного фонду, системи маркування екологічних стежок і туристичних маршрутів на заповідних територіях, удосконалення системи державної охорони.
З прийняттям закону про території Смарагдової мережі працюватимемо над відповідними підзаконними актами.
– Як залагодити постійні непорозуміння між Державною екологічною інспекцією та національними парками, коли екоінспектори штрафують останніх за рубки, здійснені невстановленими особами, та змушують парки відшкодовувати збитки? А потім Мінприроди знову шукає кошти на фінансування цих же парків…
– Справді, фактичне перекладання майнової відповідальності з осіб, котрі скоїли незаконну порубку, на постійного лісокористувача, що є бюджетною установою, призводить за судовими рішеннями до парадоксального висновку – покриття збитків державі державними ж коштами. Хоча карати треба того, хто зрубав.
Водночас з’ясувалося, що, коли екоінспекція виступає як позивач у господарських судах у таких справах, то посилається на постанову КМУ №541 від 24.07.2013 «Про затвердження такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної порушенням законодавства про природно-заповідний фонд». Але при цьому вимоги ДЕІ спрямовані на реалізацію окремої владної функції і тому не є правомочними. І такі судові справи закриваються без негативних наслідків для заповідних установ.
– Соцмережі постійно вибухають історіями атак браконьєрів на національний парк «Тузловські лимани» (Одеська область). Зокрема, вражає знищення браконьєрами каналу-прорви, який сполучав лимани з морем, та подальше перешкоджання ними всім спробам парку відновити канал. Коли Міндовкілля надасть кошти на відновлення прорви та допоможе «Тузловським лиманам» придбати земснаряд і дотиснути затвердження Одеською обладміністрацією проєкту організації території парку?
– Міндовкілля однозначно підтримує необхідність встановлення постійного водообміну Тузловських лиманів із Чорним морем. Це має бути зроблено в декількох місцях, що дозволить підтримувати задовільні екологічні умови для виживання більшості мешканців лиманів, нагулу та відтворення риб тощо.
Придбання земснаряда стримується відсутністю у парку затвердженого проєкту організації території. Це базовий документ планування діяльності установи. На цей час Міндовкілля надало зауваження до цього проєкту й очікує на швидке його доопрацювання і затвердження.
– На якому етапі створення Дніпровсько-Тетерівського нацпарку на місці мисливських угідь Віктора Януковича, відомих також як Сухолуччя?
—Робота над створенням парку триває з 1990-х. Екологи пропонують створити його на 30 тисячах гектарів земель державної власності, які нині управляються Дніпровсько-Тетерівським державним лісомисливським господарством. Є всі наукові матеріали, обґрунтування тощо. Але проблема щоразу впиралася в погодження установ та відомств. Лісоводи, наприклад, у крайньому разі, погоджувалися на 5 тисяч гектарів. То остаточного погодження не давало саме лісомисливське господарство, то Державне агентство лісових ресурсів (на той час було у сфері Мінагрополітики).
У 2020 році Мінекоенерго (як наступник Мінприроди і попередник Міндовкілля) зверталося до Київської облдержадміністрації з проханням організувати роботу з отримання погоджень на всю площу пропонованого парку, але адміністрація так і не надала підтримки.
Із створенням Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів роботи зі створення парку поновилися: проведено вже низку робочих нарад і консультацій, ведеться пошук прийнятного рішення.
Розпитував Олег ЛИСТОПАД
Газета “Світ”, № 39 – 40, жовтень, 2021 р.