uk

Академік НАН України Ярослав ШУБА:ЯКА ВОНА, «ДЕНАЦИФІКАЦІЯ» ПО-РАШИСТСЬКИ?

Усім відомо, що одним із пунктів вимог капітуляції, що його висуває Путін і його камарилья до України, і чим вони виправдовують агресію Росії, є «денацифікація». У свідомості більшості людей цей термін асоціюється із гітлерівським нацизмом і бажанням людства після закінчення 2-ї світової війни позбутися цієї людиноненависницької ідеології, яка закріплює панування однієї нації над іншими. На кінець ХХ сторіччя у світі не залишилося жодної країни, яка б сповідувала цю ідеологію. Поодинокі маргінальні групи, які все ще продовжують її дотримуватися, перебувають поза законом і жодного впливу на суспільне життя тієї чи іншої країни не справляють. Це повною мірою стосується й України, в якій нацистська ідеологія офіційно заборонена.

Звідки ж у Путіна та його глашатаїв з’явилася ця маніакальна ідея щодо України? Можна припустити, що вони просто використали особливості російської мови, у якій слова «нацизм» і «нация» (рос.) є однокореневими і співзвучними. В англійській мові, наприклад, ці терміни не тільки пишуться по-різному – «Nazism» і «nation», а й мають різну етимологію.

Перше є фактично скороченням німецького слова «nationalsozialismus» (націонал-соціалізм), а друге походить від латинського «natus» (народження). Більше того, у європейських мовах терміни «нація», «національний», «національність» не мають етнічного забарвлення, а стосуються належності до певної країни.

Однак російський вождь скористався такою співзвучністю, щоб під фальшивим лозунгом знищення нацистської ідеології і практики, яких, звісно, не існує, позбавити Україну її національної ідентичності і прагнення утворити міцну, незалежну, самостійну національну державу. Адже виходячи із історико-етнографічних путінських кліше, українців, як окремої нації, не існує, а в єдиному «русском народе» українці і білоруси представляють собою просту етнічну групу.

Та й кліше ці не є «винаходом» самого Путіна. Адже намагання українців позиціонувати себе як самостійний етнос, переслідувалися одразу ж після сумнозвісних домовленостей Переяславською радою, незалежно від того, як ця держава називалася – Московське царство, Російська імперія, СРСР чи Російська Федерація. Достатньо згадати такі законодавчі акти імперського періоду як указ Катерини II 1783 р. про закріпачення мешканців Лівобережної України і Слобожанщини, Валуєвський циркуляр 1863 р. про заборону використання української мови у видавничій діяльності чи Ємський указ Олександра ІІ 1876 р. про повне вилучення української мови із культурної сфери.

В епоху СРСР заперечення усього українського ішло під лозунгом боротьби з «українським буржуазним націоналізмом», коли розстрілювали, саджали в табори або психлікарні за будь-які спроби ідентифікувати себе як українця. Тут з’являється ще одне однокореневе і співзвучне слово – “национализм” (рос.), тобто ідеологія, яка визнає первинність нації у державотворчому процесі. Націоналізм спирається на національну ідею, але на відміну від нацизму не передбачає пригнічення або ураження у правах інших націй, а навпаки – їх рівноправне долучення до державотворення. Більшість сучасних європейських держав по своїй сутності є національними оскільки сформувалися навколо якоїсь найбільш чисельної нації. Тому комуністична ідеологія для негативної конотації і додала до слова «націоналізм» прикметник «буржуазний».

Наш теперішній північно-східний сусід на чолі зі своїм неофюрером Путлером продовжує органічно не сприймати Україну, відмовляти їй у праві на існування нашої незалежної держави, а її народові – як державотворчій нації. Тому вимога Путіна щодо «денацифікації» означає тільки одне – визнайте, що вас нема і не повинно бути. Іншими словами – ти не ти і звати тебе ніяк. Ми не можемо з цим погодитися, і це залишає мало шансів для компромісу.

Інколи дискутують, як назвати війну, розв’язану путінською Росією? Хтось пропонує – «Вітчизняна», хтось – «Національно-визвольна». Але, мабуть, найкраще буде відповідати назва «Битва за Україну».

Ярослав ШУБА, академік НАН України, 15 березня 2022 р.