Війна – жахлива річ! Але ми вистоїмо, і у війні, і в інших випробуваннях ще й тому, що у нас були такі науковці, як Федір Вовк, 175 років від дня народження якого відзначаємо 17 березня. Археолог, етнограф, антрополог – він розказував українцям, які вони є, які у них звичаї, традиції, а його називали буржуазним націоналістом, його колекцію матеріалів, архів та бібліотеку знищили. Отже, було щось в тих дослідженнях таке, про що вороги не хотіли, щоб знали про себе українці.
ПОСОЛ ВІД УКРАЇНСЬКОЇ НАЦІЇ ДО КУЛЬТУРНОГО СВІТУ
Найхарактернішою рисою нашого часу є переосмислення минулого.
Знову маємо можливість вкотре переконатися, що благословенна наша українська земля великими людьми, які залишили «свого духа печать» у різноманітних ділянках науки та культури і то не тільки українського, а й світового рівня. Ці великі генії творили для всього людства, а найперше для своєї України, творили культуру, укріплювали духовність. Вони ж бо знали, що будь-які втрати в царині культури передвіщають народження бездуховного покоління.
Отож нинішня «цеглинка» про визначного вченого і громадського діяча кінця XIX століття — археолога, етнографа, антрополога, професора Федора Вовка, 175 років від дня народження якого відзначаємо сьогодні.
Ім’я цього українського вченого надовго було вилучено з пам’яті народу, майже невідоме широкому загалові, а коли де й згадувалося, то завжди причислялося до когорти буржуазних націоналістів. А його наукова і науково-освітянська спадщина налічує близько 500 опублікованих праць. Це справжній скарб українознавства.
Майбутній вчений Федір Вовк народився 17 березня 1847 року в селі Крячківці, тепер Пирятинського району Полтавської області, яке славне своїми піснями. Освіту здобув у Ніжинській гімназії, а потім деякий час навчався в ліцеї князя Безбородька. У 1865 році Федір Вовк вступає до Новоросійського університету (з 1933 року – Одеський державний університет). Згодом Федір Вовк переводиться до Київського університету на природничий відділ фізико-математичного факультету. Ще студентом Федір виявив схильність до наукової праці. Але його цікавили і політичні справи. Він активно співпрацює з Драгомановим, Подолинським, Зібером в українській революційній газеті «Кіевский телеграфъ»; стає одним із засновників і активним діячем Південно-Західного відділу Російського географічного товариства, стає членом «Старої громади».
Старогромадівців об’єднувала саме українська мрія. Федір Вовк під керівництвом Володимира Антоновича бере участь в археологічних розкопках на Київщині й Волині, крім того він стає одним з найактивніших помічників Павла Чубинського в організації та проведенні перепису населення Києва 2 березня 1874 року.
Через загострення урядових переслідувань він змушений був 1879 року надовго виїхати за кордон… Живе то в Женеві, то в Добруджі.
У Празі 1876 року разом з Ляхоцьким Федір Вовк організовує мініатюрне видання «Кобзаря». За словами Івана Франка «сей мініятурований «Кобзарик» зробив свого часу велику сензацію в Галичині і певно тисячами примірників був перевезений до Росії, бо його примірник можна було сховати в кишені камізельки…»
З 1887 року Федір Вовк поселяється в Парижі й цілковито віддається науці. Займаючись в Антропологічній школі при Сорбонні, Федір Вовк слухає лекції з антропології, порівняльної етнографії і археології таких всесвітньо відомих вчених, як Манувріє, Топінара, Ерве, Амі, Летурно. Провадить власні наукові дослідження. Результатом цієї діяльності стає низка публікацій, серед яких найзначнішою є праця «Шлюбний ритуал і обряди на Україні» (1896).
1900 року Федір Вовк захистив докторську дисертацію «Скелетні видозміни ступні у приматів і в людських расах», яка приносить йому премію Ґодара, велику золоту медаль Брока. Його визнає світова наукова громадськість. Він стає організатором Всесвітньої виставки в Парижі в 1900 році.
У 1904-06 роках Федір Вовк разом з іншими українськими етнографами здійснює експедиції в Галичині, Буковині й Угорщині.
У 1908 році результати досліджень було викладено в статті «Антропометричні досліди українського населення Галичини, Буковини й Угорщини».
1905 року Федір Вовк стає доцентом антропології Петербурзького університету і хранителем музею Олександра III, де зібрав багату українську колекцію.1917 року йому було присвоєно (це в 70 років) ступінь доктора за роботу «Антропологічні та етнографічні особливості українського народу».
У своїх наукових працях Федір Вовк дійшов висновків, що українці становлять окремий антропологічний тип, відмінний від сусідніх слов’янських народів. Особливе значення має його праця «Етнографічні особливості українського народу», де він вперше різнобічно охопив український побут, науково обґрунтував висновок, що український народ і з етнографічного боку є окремішньою цілістю. Все це дало йому підставу твердити, що українська територія була заселена здавна і мала розвинену культуру.
Зазначу, що у вересні 1912 року на XIV Міжнародному конгресі з антропології та доісторичної археології в Женеві Федір Вовк прочитав лекцію про розкопки Мізинської палеологічної стоянки, що на Чернігівщині. Його було нагороджено міжнародною премією Кана.
Високу оцінку науковій діяльності Федора Вовка давав Михайло Грушевський. За його словами, Федір Вовк «ставив собі за особливу честь, що завдяки сим рефератам термін «Україна» потрохи виробляв собі місце…»
За словами одного з учнів, Петра Стебницького, «як у Парижі Вовк був ніби послом від української нації до культурного світу Європи, так у Росії він був, сказати б, українським послом від європейської науки».
29 жовтня 1917 року його запрошують до Київського університету і обирають на посаду завідувача кафедри географії і етнографії. Що більше, його запрошують також до участи в Комісії з випрацювання Статуту УАН. Здавалося, що мрія повернутися в Україну стає реальністю. 11 червня 1918 року Федір Вовк виїхав з Петрограда до України. Але в дорозі він захворів, пролежав два тижні і 30 червня 1918 року помер. Похований у районному центрі Жлобин, Гомельської області. На чужині…
Одному з його учнів, Олександру Алеші, з великими труднощами вдалося перевезти колекцію матеріалів, архів та бібліотеку вчителя в Україну. Все це стало основою відкриття Музею антропології і етнології, згодом науковим кабінетом при УАН. Але настали 30-ті роки — і все це ліквідували…
Віримо, що настане час повернення великого сина українського народу Федора Вовка до своєї матері-землі.
Василь ШЕНДЕРОВСЬКИЙ, доктор фізико-математичних наук, професор.