І це не про російські фейкиВід початку широкомасштабного вторгнення Росії в Україну ми почули від агресора чимало фейків щодо досліджень, розробок та існування біологічної зброї на території України, про нібито таємні лабораторії, в яких проводять дослідження щодо збудників найнеймовірніших хвороб, які становлять загрозу для Росії. Ці брехливі закиди, які вони називають серед приводів для вторгнення в Україну, було розвінчано навіть на засіданнях Радбезу ООН, де підкреслювалось, що саме Росія продовжує програму біологічної зброї, порушуючи міжнародне право.
Не тільки маючи таких сусідів, а й загалом, дбаючи про власний захист, Україна повинна постійно турбуватися про свою безпеку та створювати комплекс необхідних заходів для підвищення її рівня.
Питання про стан біобезпеки в Україні та шляхи її поліпшення розглядалися на засіданні Президії НАН України, а головним доповідачем на ньому був в.о.академіка-секретаря Відділення біохімії, фізіології і молекулярної біології, голова Комісії з біобезпеки та біологічного захисту при РНБО України Сергій Комісаренко.
Як зазначив доповідач, біологічна зброя у світі, правда досить обмежено, використовувалася під час другої світової війни, а саме – Японією проти Китаю. Країни світу дуже швидко зрозуміли її руйнівну силу – і не тільки для противника, а й для власних країн. Тож 10 квітня 1972 року було підписано Конвенцію про заборону розробки, виробництва та накопичення запасів бактеріологічної (біологічної) і токсинної зброї та про її знищення. І це був перший у світі міжнародний договір про заборону зброї масового знищення. Однак, незважаючи на підписання договору, СРСР уже з 1976 року почав інтенсивно і в масових кількостях розробляти, накопичувати і зберігати біологічну зброю. Було створено понад 40 наукових установ, які цим займалися. Що стосується України, підкреслив академік Комісаренко, то наша країна ніколи не займалася ні розробкою, ні виготовленням, ні збереженням, ні використанням такої зброї.
Росія ж успадкувала її від СРСР, тож не можна виключати, що вона здатна застосувати біологічну зброю, якщо не безпосередньо проти людей, то проти тварин або рослин, що принесло б величезні економічні збитки.
Серед загроз біологічного походження доповідач назвав і небезпечні інфекційні захворювання. В останні роки, як засвідчує статистика, кожні 8 місяців на планеті виникає нове інфекційне захворювання. І серед них є й особливо небезпечні. Вакцинація – єдиний ефективний профілактичний засіб боротьби з інфекційними захворюваннями. Ми бачимо це й на прикладі з коронавірусом, хоча, за словами Сергія Комісаренка, коронавірус не належить до особливо небезпечних патогенів, він, на додаток до впливу на життя і здоров’я людей, має величезний негативний вплив на економіку та на суспільне життя в усьому світі.
Згадав академік і про три українських інститути, що працювали над створенням субодиничних вакцин проти коронавірусу. «Зроблено дуже багато – і в науковому, і практичному сенсах, але довершити справу нам складно, сказав він. І насамперед тому, що в Україні немає жодної біологічної лабораторії 3-4 рівня біобезпеки (BSL3 та BSL4), де можна працювати з небезпечними патогенами.
(Водночас, уточнив він, відсутність таких лабораторій означає й те, що розробляти біологічну зброю в Україні теж аж ніяк не можна).
Лабораторії третього рівня біобезпеки (BSL3) нам вкрай потрібні, адже розробка вакцин на основі матричної РНК – надзвичайно перспективний і потрібний Україні напрям. Такі вакцини можна досить швидко створювати проти будь-яких патогенів, а також проти злоякісних пухлин і робота над ними часто приводить і до нових наукових здобутків.
Як приклад досліджень проти коронавірусного захворювання Ковід-19, Сергій Комісаренко назвав дослідження, проведені в Інституті біохімії імені Палладіна науковою групою під керівництвом академіка Марини Скок. Відомо, що при коронавірусній хворобі часто порушуються когнітивні здатності людини. Науковці цієї групи знайшли ділянку в S-протеїні коронавірусу, яка сприяє цим процесам і вивчили, чому так відбувається. Ці дослідження привели до створення в Інституті біохімії ліків, які повинні захищати пам’ять людині та покращувати здатність до когнітивного мислення.
Продовжуючи перелік причин, через які можуть виникнути біозагрози, доповідач назвав також проведення наукових досліджень, які можуть бути використані з подвійною метою (так звані «Dual-use» research). Загроза може виникнути й ненавмисно, якщо станеться випадковий витік патогенів.
«Ми з вами є свідками безпрецедентного прогресу наук про життя та біотехнологій, – продовжив академік Комісаренко. – 11 років витратили вчені та три мільярди доларів, щоб вивчити геном людини, а тепер це можна зробити менше, ніж за одну добу та за 100 доларів. У 2020 році Емманюель Шарпантьє та Дженніфер Дудна отримали Нобелівську премію з хімії за відкриття методу точного і дешевого редагування геному, що порівнюють з відкриттями ДНК чи генетичного коду. Водночас зростає і ціна помилки вченого, а також не виключена загроза зловживання новими можливостями. Тож великого значення набуває – поширення знань з біоетики та кодексів поведінки при проведенні наукових досліджень. «Створена в Інституті імені Палладіна наукова група з біобезпеки стала одним із провідних центрів з навчання та розповсюдження знань, що активно співпрацює з департаментом міжнародної безпеки та роззброєння МЗС України, Комісією з біобезпеки та біозахисту при РНБО України». НАН України разом з національними академіями медичних та аграрних наук у 2013 році заснували Українську Асоціацію з біобезпеки, ініціювали адаптацію українського законодавства з біобезпеки до європейського, провели велику кількість міжнародних конференцій та семінарів.
І, нарешті, загрозою може бути суто біотероризм – як навмисне створення чи використання небезпечних біологічних агентів. Біотероризмом були листи зі спорами сибірки, які доктор Брюс Івенс надсилав у 2001 році високим чиновникам США, коли на сибірку заразилося біля 30 осіб, і 5 осіб загинуло. Небезпечними можуть бути неякісні харчові продукти, ліки, питна вода. Генетично модифіковані організми можуть бути загрозою біологічному різноманіттю.
Як держава може протистояти цим викликам? Насамперед – ефективною системою національних заходів, спрямованих на максимальне зниження біозагроз – на упередження їх виникнення та ефективною боротьбою з ними при появі.
У Радянському Союзі існувала система боротьби з біозагрозами. Оскільки СРСР розробляв біологічну зброю, то повинен був мати і захист. В країні існували санітарно-епідеміологічні і санітарно-ветеринарні служби, хоча рівень їх оснащення й організація праці вимагали більшого. У незалежній Україні проблемам біобезпеки приділялося недостатньо уваги, хоча учені Академії наук не раз наголошували на їх важливості та у межах своїх можливостей робили чимало. Ще в 2004 році – при РНБО України було створено Комісію з біологічної і генетичної безпеки, співробітники НАН України становили більшість її експертів. Сергій Васильович нагадав, що про лабораторію третього рівня біобезпеки, яка б нам зараз була конче потрібна, була Угода між міністерством оборони США і МОЗ України, підписана в Києві в 2005 році в присутності сенаторів США – Лугара і ще мало кому відомого на той час – Обами щодо допомоги США у зменшенні біозагроз в Україні. За президентства В.Януковича ця Угода фактично була заблокована, і негативний результат ми гостро відчуваємо сьогодні. А Грузія на той час виконала всі умови і тепер має найсучаснішу лабораторію високого рівня.
Пильна увага до цих питань була проявлена на засіданні РНБО 27 лютого 2009 року, коли було зазначено, що стан біобезпеки в Україні є незадовільним, окреслено низку заходів, спрямованих на його поліпшення. Ішлося про створення системи боротьби із біозагрозами, яка б відповідала на сучасні виклики, про розроблення державної програми з біобезпеки, створення дослідних лабораторій, Національного центру біотехнологій під егідою НАН України тощо.
Сьогодні, зазначив Сергій Комісаренко, необхідно повернутися до розв’язання комплексу проблем на новому рівні. Повернутися до стратегії Національної системи біобезпеки, до оновленого проєкту Державної цільової програми із біобезпеки і біозахисту, в якій передбачалося, зокрема, створення мережі сучасних діагностичних лабораторій, Національного центру біотехнологій, організації виробництва імунобіологічних препаратів, підготовки відповідних кадрів, тощо. Він переконаний, що Україні необхідно створити Державний геномний центр, які нині є навіть у невеликих країнах по всьому світу.
В Україні обов’язково має бути сучасна інтегрована система біобезпеки та біозахисту. Складні завдання, які постають перед нею, на його думку, потребують створення окремого органу виконавчої влади, до речі, мати його рекомендовано у Конвенції про заборону біологічної і токсинної зброї.
Активну участь в обговоренні проблеми біобезпеки взяли чимало учасників засідання. Заступник секретаря РНБО України Олексій Соловйов підкреслив необхідність розвінчування російських фейків про створення Україною біологічної зброї. А щодо теми обговорення, то «як тільки закінчиться війна, ми обов’язково повернемося до створення комплексної системи біобезпеки в нашій країні», – запевнив він.
Члени Комісії з біобезпеки та біологічного захисту – директор ДУ «Інститут епідеміології та інфекційних хвороб ім. Л.В. Громашевського НАМН України» член-кореспондент цієї академії Вікторія Задорожна, академік НАН України і НАМН України Володимир Широбоков, академік НААН України Анатолій Головко та інші учасники дискусії говорили про те, що війна особливо загострила проблему біобезпеки в нашій країні: серед проблем, які турбують людей, далеко назад відійшла вакцинація, а хвороби нікуди не щезли. Почастішали захворювання на дифтерію, кір, правець, поліомієліт, інші небезпечні хвороби.
Нікуди не поділися й «традиційні» соціальні хвороби суспільства – такі як туберкульоз. Величезною проблемою, і на це звертає увагу ВООЗ, стають недоліковані хвороби і як наслідок – збільшення резистентності патогенів до антибіотиків.
Україна повинна мати не тільки довгострокову стратегію безпеки та біологічного захисту, а й алгоритми дій на випадок появи нових інфекцій. Мають бути сучасні мікробіологічні, вірусологічні лабораторії з високим рівнем біологічного захисту, оснащені сучасним обладнанням для експрес-аналізів, умови для створення власних вакцин. На часі – створення Геномного центру. У грудні минулого року було підписано указ Президента України про Стратегію біобезпеки та біологічного захисту. Логічно, що наступним кроком має бути створення Закону про біологічну безпеку та біологічний захист. І в ньому, аби ліквідувати розпорошеність між міністерствами, повинен міститися, на думку Анатолія Головка, і пункт про створення окремого органу виконавчої влади, який опікуватиметься цими проблемами.
Лариса ОСТРОЛУЦЬКА