В ніч на 4 травня у Мінську на 88-му році життя помер перший глава незалежної Білорусі Станіслав Шушкевич.
Наприкінці квітня він потрапив до реанімації після того, як перехворів на COVID-19. Через два дні політика виписали з лікарні, але його здоров’я уже було підірване хворобою.
Станіслав Шушкевич – знакова постать не тільки в історії Білорусі, а й загалом світовій історії, і особливо на теренах колишнього Радянського Союзу. У грудні 1991 року голова Верховної Ради Білоруської РСР Станіслав Шушкевич, президент України Леонід Кравчук та президент Росії Борис Єльцин підписали Біловезькі угоди, які припинили існування СРСР. Як голова Верховної Ради він очолював Білорусь з 1991 по 1994 рік.
Зараз менше згадують про те, що лідер сусідньої країни був відомим науковцем. Він закінчив фізико-математичний факультет Білоруського державного університету, аспірантуру Інституту фізики АН Білоруської РСР зі спеціальності «Радіоспектроскопія». Стверджують, що системи, над якими працював Станіслав Шушкевич і які були впроваджені в промисловості, на кілька років випередили ті, що потім застосовувалися за кордоном. Як спеціаліст з радіоелектроніки Шушкевич працював на Мінському радіозаводі, потім захистив кандидатську, був доцентом кафедри ядерної фізики Білоруського державного університету. Потім захистив докторську й очолив кафедру. Працював проректором з наукової роботи Мінського радіотехнічного інституту та Білоруського держуніверситету.
Професор, заслужений діяч науки і техніки Білоруської РСР. 1991 року Станіслав Станіславович став членом-кореспондентом АН БРСР. За час своєї наукової роботи підготував 33 кандидати фізико-математичних наук та був науковим керівником п’яти докторських дисертацій. Громадсько-політична діяльність його почалася після аварії на Чорнобильській АЕС, коли Станіслав Шушкевич, як член спеціальної комісії з вивчення наслідків катастрофи, всупереч побажанням партійних органів виступив за оприлюднення справжніх даних про наслідки Чорнобильської аварії. Його за це вивели зі складу комісії, але змусити мовчати не змогли.
Причому не мовчав він дієво: на кафедрі ядерної фізики БДУ організував підготовку спеціалістів з профілактики радіоактивної небезпеки, і на допомогу їм було створено спеціальну апаратуру. Протест Шушкевича проти замовчування реальних наслідків аварії зробив його впізнаваним серед людей, підняв його авторитет. Тож під час виборів до Верховної Ради СРСР загальні збори Білоруського університету висунули його кандидатом у депутати. І він переміг на виборах.
У 1990 році Шушкевич став першим заступником голови білоруського парламенту. А після серпневого путчу 1991 року, який підтримав тодішній керівник білоруського парламенту Микола Дементей, – в.о. голови ВР, а потім і головою. Під його керівництвом було ухвалено надзвичайно важливі нормативно-правові акти: статус конституційного закону було надано Декларації ВР про державний суверенітет тоді ще Білоруської РСР та постанові про забезпечення політичної та економічної самостійності Білоруської РСР.
За час перебування Станіслава Станіславовича на посту керівника парламенту в Білорусі були закладені основи національного і державного будівництва. Ухвалені закони про оборону, про державний кордон, про приватизацію держмайна, про право власності на землю, про охорону історико-культурної спадщини. Ейфорія Незалежності швидко змінилася важкою роботою. Саме від парламенту залежала трансформація політичної системи країни.
Активність Білоруського Народного фронту (який був у меншості, як і Народний Рух України у першому українському парламенті) призвела до призупинення діяльності Компартії, але реформам протистояла номенклатура, яка масово ввійшла до складу законодавчого органу. У країні почалося протиборство законодавчої та виконавчої влади. Не тільки економічні питання, які були віддані переважно на відкуп уряду, а й ставлення до національного питання, до історії та мови роздирали парламент. (Така знайома картина, чи не правда?)
Опозиція дорікала Шушкевичу за відсутність твердої волі і твердої руки. Екскомуністична більшість вважала його своїм непримиримим опонентом. Водночас обидві сторони погоджувались, що саме принципи розумного компромісу, збалансованості та врахування інтересів різних політичних сил, які були притаманні Шушкевичу, дали змогу Білорусі 1994 року ухвалити нову Конституцію. І хоч сам він на момент ухвалення уже не був головою парламенту, переважна більшість статей була виписана й узгоджена саме тоді, коли він очолював Конституційну комісію.
На початку 1994 року Станіслава Шушкевича відправили у відставку з посади голови Верховної Ради Білорусі. Цьому передувало загострення політичної боротьби у парламенті, протистояння з урядом, який виступав за повернення до старого способу життя і, зокрема, за денонсування Біловезьких угод. При всій здатності знаходити розумні компроміси, були теми, від яких Шушкевич ні за що не міг відступити. До таких, зокрема, відносилися теми обмеження суверенітету країни чи його ліквідація. Він виступав також проти збільшення економічної, політичної чи військової залежності Білорусі від Росії. Саме тому тривалий час – місяць за місяцем – відсовувалось вирішення питання про вступ Республіки Білорусь до Договору про колективну безпеку країн СНД.
А тим часом «номенклатурним силам» у парламенті не терпілось усунути в особі Шушкевича перешкоду для більш тісної співдружності з Росією, домовленостей про спільний ринок, союзну державу, спільну валюту. Тож у парламенті була створена тимчасова парламентська комісія, начебто з благородною метою – боротьби з корупцією. І очолив комісію молодий депутат, якого підтримав і голова Верховної Ради – Олександр Лукашенко. Молодий депутат рвучко взявся за роботу. Але швидко з’ясувалося, що шукає він переважно компромат на окремих людей, і зокрема, й на спікера. Свою доповідь про «корупцію» керівник комісії зачитав у грудні 1993 року, підібравши час, коли Шушкевич поїхав з візитом в іншу країну. І не було в тій доповіді ні доказів, ні фактів, а все натяжки, емоційні трактування…
Недаремно, коли «антикорупціонери» звернулись із цими «доказами» до генпрокурора, той заявив, що жодних підстав для переслідувань як Шушкевича, так і інших, кого назбирав голова комісії, немає.
Утім, атаки на спікера продовжувалися і завершилися його відставкою. Починався новий етап історії Білорусі. Шушкевич повернувся до лекційної діяльності, і десятки країн і університетів були раді бачити його в себе. Хоча, вочевидь, з великою гіркотою він сприймав те, що творилося в його країні.
Час показав, хто мав рацію. І чи варто було так поспішати у «братні обійми».
…Станіслав Шушкевич завжди підтримував Україну. Рік тому, аналізуючи білоруську ситуацію, у відповідь на запитання українського кореспондента, він сказав: «Путіну потрібна Україна, але вона йому не по зубах, тому він ухопився за Білорусь». Тепер путін спробував вхопитися за Україну, вочевидь, вирішивши, що зуби вже «відросли». Але Шушкевич і сьогодні має рацію. Дякуємо Вам, Станіславе Станіславовичу! Найкращою пам’яттю Вам буде вільна і незалежна Білорусь!
Лариса ОСТРОЛУЦЬКА