Напередодні Дня науки газета «Світ» узяла інтерв’ю у голови Північно-Східного наукового центру НАН і МОН України академіка Володимира Семиноженка, який 25 років тому як міністр у справах науки і технологій (1996—1998 р.) підписав подання про заснування цього Дня на державному рівні.
– Володимире Петровичу, час у нашій державі зараз зовсім не святковий, іде війна. Але календар не змінити, а він підказує, що 21 травня в Україні відзначається День науки. Наукові установи Харківщини, і загалом, Північно-Східного наукового центру, чимало зробили для розвитку науки, підвищення економічного і обороноздатного потенціалу України, тож про День науки не можна не згадати. Тим більше, що він ювілейний. 25 років минуло, як саме Ви, як міністр у справах науки і технологій, підписали подання про його заснування.
– Ми не тільки не забули про цей важливий і символічний для української науки день, а й виступили з ініціативою перед Президією Національної академії наук відзначити нагородами тих вчених і наукових працівників, які проявили себе в цей складний для України, і, особливо для Харкова, час.
Звичайно, відзначити 25-ї річницю від дня заснування Дня науки ми планували інакше. Адже напередодні виповнилось 50 років харківському Інституту проблем машинобудування ім. А.М. Підгорного НАН України, і ми хотіли відзначити цей ювілей в рамках святкування Дня науки. Готувалося й багато інших заходів. До речі, я переконаний, що науковці це знають: наймасштабніше День науки завжди відзначався саме в Харкові. Були й Наукові пікніки, і научно-технічні виставки, і дні відкритих дверей в наукових інститутах і університетах, і Ночі науки.
Взагалі, відзначення Дня науки в третю суботу травня – дуже символічний вибір, адже це час буяння життя в природі, яскравості барв, розквіту та надій на краще. Наука – це головне, що визначає розвиток будь-якої держави. Саме це й було головним аргументом 25 років тому, коли ми готували до підписання Указ про відзначення Дня науки в Україні.
І сьогодні, незважаючи на військові дії, руйнування, постійну загрозу для наших вчених та наших інститутів, ми зустрічаємо День науки з надією і вірою в майбутній розквіт і науки, і нашої держави.
– Незважаючи на те, що війна на теренах нашої країни тягнеться вже вісім років і що останніх пів року нас попереджували, та й самі ми спостерігали навколо наших кордонів навалу військ, те, що почалося 24 лютого, для всіх стало великим потрясінням. Як для Вас почалася війна?
– Справді, війна для всіх стала шоком. Я не знаю жодної людини, для якої це було б не так. Щодо мене, то я 23 лютого працював у Харкові, в НТК , пізно ввечері виїхав до Києва і зранку 24 вже фізично не міг повернутись назад, до Харкова. Для мене це принципово, я вважаю, що попри будь-яку складність ситуації перші керівники будь-якої організації повинні залишатися зі своїми колективами і бути на своєму робочому місці. Мені важко зрозуміти керівників, які виїжджають, в окремих випадках навіть не попереджуючи своїх колег. Я повернувся до Харкова, як тільки це стало можливим, і зараз працюю там, звичайно, поєднуючи це зі своїми обов’язками в Національній академії наук України.
– Чи вдається зараз науковим колективам відновити режим роботи і якою мірою вдається? В яких умовах вони зараз працюють? Чи є можливість продовжувати дослідження? Чи набагато відкинула нас війна?
– Якщо я скажу, що вдається повною мірою, це, звичайно, буде не так. Робота ведеться, але все ж таки в достатньо обмеженому обсязі. І це пов’язано з багатьма причинами. По перше, багато співробітників виїхало в інші регіони України чи за кордон. По-друге, умови праці: якщо на початку війни майже кожні 30 хвилин звучала повітряна тривога, і всі мали йти в бомбосховище, то яка тут робота? Хочу сказати, що ми дуже прискіпливо ставимося до створення безпечних умов для наших співробітників. Вимагаємо дотримуватись правил безпеки в роботі під час військових дій. По-третє, існують проблеми логістики. Наприклад, в Харкові не працює громадський транспорт, і співробітникам важко потрапити на роботу. По можливості, допомагаємо власним транспортом. А багато хто з наших колег навіть живе в спеціально виділених приміщеннях, щоб не треба було довго й незрозуміло як добиратись на роботу. Така наша реальність!
Науково-дослідницька робота, якщо брати в широкому розумінні, ведеться переважно дистанційно, але те, що стосується експериментальної частини, створення готових виробів, виконання контрактів – має відбуватися саме в установах і підприємствах НТК «Інститут монокристалів». І нині ми цю роботу уже відновили.
І тут я ще раз хочу відзначити самовідданість наших співробітників, їх згуртованість, готовність і здатність працювати в складних умовах, розв’язувати нестандартні проблеми. Це стосується і відновлення інфраструктури, і ремонту обладнання, й ліквідації руйнувань, яких зазнали харківські інститути, особливо ХФТІ. Втрати цього інституту просто неможливо зараз оцінити. Сьогодні взагалі ще важко оцінити масштаби наших втрат і те, наскільки відкинула нас війна від рівня, на якому ми були у лютому 2022 року, і якого ми сподівалися досягнути нинішнього року.
– Одним із головних дійств на День науки завжди була її популяризація. Чи актуальна зараз ця тема? Якщо так, то які її особливості?
– Популяризація науки до сьогодні пройшла через два етапи. На першому відбувалося широке інформування зацікавлених осіб у тому, що вміють і роблять українські вчені, які перспективи української науки. Сюди я відношу і листування з нашими закордонними колегами, активність в соціальних мережах тощо.
А зараз, незважаючи на напружені бойові дії, ми все більше намагаємось працювати більш «точково» і цілеспрямовано у популяризації науки. На засіданні Президії НАН України було ухвалено, наприклад, рішення про активізацію роботи офіційного сайту Академії. Відновилися випуски нашого проєкту «Про науку. Компетентно» для YouTube-каналу НАН України. Ми плануємо більше уваги приділяти тому, як наші колеги уміють доносити до суспільства інформацію про свої дослідження і результати. Важливо помічати їхні успіхи в інформуванні громадськості і підтримувати певним заохоченням. Те, що ми сьогодні записуємо це інтерв’ю – також важливо для пробудження інтересу до науки. Наші харківські журналісти активно працюють у цьому напрямі, інформують про наш успіхи і проблеми.
– Ми не знаємо, коли закінчиться війна, хоча хотілося б швидше досягнути перемоги. Але вже сьогодні у структурах різного рівня обговорюють програми відновлення країни. На Вашу думку, які головні ідеї треба закладати у ці плани, на що й на кого орієнтуватися?
– На жаль, я переконаний, що це некороткочасна війна. І сьогодні треба досягати успіхів не тільки на полях бою, а й в дипломатичних раутах. І я вірю, що наука переможе, світова цивілізація переможе і всі ці складні процеси закінчаться становленням стабільного світу. Єдине, що на цьому шляху ми маємо боротись за кожне людське життя.
Моя позиція впродовж всього життя не змінювалася. Я завжди вважав, що наука, технології, інновації – це первинна основа, на якому базується надійний фундамент будь-якої країни, саме це забезпечує перспективу її якісного розвитку. Без цього фундаменту країна завжди буде другорядною в будь-якому вимірі – і в суспільному, і в економічному, і в оборонному. І сьогодні в світі успіху досягають країни, в яких сильні економіки, в основі яких лежить науково-технологічний прогрес. Щоб країна була сильною, а саме такою є наша мрія, її відродження треба розпочинати з розвитку потужної національної науки. Саме це, на мою думку, і має бути основою нашого українського успіху.
Запитувала Лариса ОСТРОЛУЦЬКА