Нещодавно президент України Володимир Зеленський підписав Указ про присвоєння кільком містам, які мужньо билися проти російських агресорів, почесного звання «Місто-Герой».
На мою думку треба також давати звання «Героя» і природним об’єктам, які зіграли величезне значення у захисті нашої країни. І на перше місце тут виходить річка Ірпінь, яка зупиняє ворожі полчища вже тисячу років.
Ще за часів Київської Русі з півночі та північного заходу Київ прикривала річка Ірпінь. На ній були дві сильні фортеці – Бєлгород (тепер селище Білогородка) і фортеця Вишгород (тепер місто Вишгород) – західні оборонні форпости столиці Київської Русі.
162-кілометрова Ірпінь мала широку болотисту долину і була важкопрохідною для ворожої піхоти та кінноти, що неодноразово захищало древній Київ.
Наприкінці 1930-х років по річці Ірпінь було створено першу лінію оборони Києва, для чого на правому, високому березі було споруджено ДОТи (довготривалі оборонні точки). 11 липня 1941 р. до річки підійшли частини 13-ї танкової німецької дивізії, які застрягли в болотистій долині і частково були знищені радянською артилерією. Тут їхній наступ і захлинувся.
Стратегічну та тактичну важливість цієї місцини ще раз було доведено в наші дні, коли доблесні захисники Києва підірвали міст через Ірпінь, а споруджений путінськими військами понтонний міст знищили. В результаті ворожі війська вперлися в залиту талою водою болотисту долину річки-рятівниці, що тисячоліттями захищала Київ.
На жаль, довгий час оборонне значення річки Ірпінь ігнорувалося. Русло було варварськи спрямлено, сама річка перетворена на стічну канаву. А заплаву – осушено. Річка була практично вбита. Останніми роками влада міста Ірпінь активно просувала плани щодо забудови заплави однойменної річки. Ніхто не надавав значення культурно-історичній та оборонній ролі цього природного об’єкту.
А от у США, наприклад, місця боїв, що проходили за часів американської Громадянської війни, ретельно охороняються. Там існують спеціальні військові заповідні об’єкти, які називаються Національними військовими парками та Національними полями битв. На загал, американці створили 30 таких військових заповіданих об’єктів.
У цих об’єктах зберігається природа, архітектура, військова техніка, що брала участь у тих давніх битвах.
У Радянському Союзі після Другої світової війни теж могли створити такі військові заповідані об’єкти, але не захотіли. Так, біля Києва можна було б зберегти заплаву річки Ірпінь, Лютізький плацдарм, лінію старих ДОТів. Але зробили усе навпаки. Усе було підірвано, знищено, забудовано. Дивом уцілів тільки Голосіївський ліс, що також був місцем запеклих боїв захисників Києва з німецькими фашистами. Він уцілів тільки завдяки тому, що екологи домоглися створення тут національного природного парку. Якби не масові акції, кампанії у ЗМІ та копітка робота експертів, цей ліс також був би вирубаний та забудований.
Більше того, якби повномасштабна агресія Росії сталася не зараз, а через кілька років, усе могло б бути по-іншому. Бо замість природної перепони ми мали би осушені береги і закатану у труби течію. До того йшлося, і, на жаль, до того йдеться й зараз, після звільнення півночі Київщини й міста Ірпінь, зокрема.
Річ у тім, що у 2020-х роках забудовники міста Ірпінь, які знищили тотальною забудовою весь зелений центр міста, вирішили почати забудову заплави річки Ірпінь, заливши її бетоном та асфальтом. А сама річка, швидше за все, перетворилася б на стічну канаву. (За приклад маємо київську річку Либідь, яка або тече в трубі, або у бетонному жолобі). Причому всі ці так звані «ініціативи» проводилися за відвертого потурання ірпінської міської влади. Зокрема, дивом уцілілий шматочок соснового лісу, площею близько 20 га, що знаходиться поруч із заплавою річки Ірпінь, незаконно було віддано під котеджну забудову. Попри те, що КЕКЦ (Київський еколого-культурний центр) пропонував створити тут заказник «Ірпінський затишок» і підготував для цього наукове обґрунтування та інші докумнти. Коли з цього приводу виник скандал, мер Ірпеня заявив ЗМІ, що він, нібито, про це нічого не знає.Якби заплава річки Ірпінь була «освоєна» забудовниками, то путінським окупантам було б не важко по асфальту через неї перескочити. І бої могли б вестися уже на вулицях Києва.
Другий важливий момент, який не дав рашистам «перескочити» через Ірпінь, – це наявність у річці Ірпінь води. На щастя, вона ще є, і була на момент наступу росіян. Але динаміка водності Ірпеня дуже погана, вона знижується. Як і багатьох інших наших річок. Зокрема, це відбувається через тотальне знищення лісів по берегах рік. В результаті –їх масове обміління. Чи пам’ятає хтось, як по Десні розсікали водне дзеркало ракети? Це було недавно. Нині це неможливо, бо у Десні мало води. Колись повноводна річка Рось влітку 2015 у місті Богуслав взагалі пересохла.
Якщо подивитися на карту, то по берегах річки Ірпінь теж залишилося дуже мало лісів. Тих, що, зокрема, стримують швидке танення снігу і підтримують водність і самого Ірпеня, і його правої притоки Унави. А на її березі, в районі Фастова, завдяки заказнику «Урочище Унава» збереглося близько тисячі гектарів прибережного лісу. Здавалося би, цю діляночку треба берегти як зіницю ока.
Однак у 2021 році усі 1044 гектари водоохоронних лісів цього заказника незаконно викрала у Фастівського лісгоспу група рейдерів за сприяння приватного нотаріуса з м. Василькова та виконавчого комітету Броварської міської ради. Очевидно, цей ліс рейдери планували вирубати, а землю -продати під котеджі. На щастя, цього ще не сталося, але у разі успіху рейдерської атаки водність річки Унава, а отже, і річки Ірпінь буде підірвана, і оборонна значимість долини річки Ірпінь буде зведена практично до нуля.
Зараз Київський еколого-культурний центр з рейдерами судиться.
Після нашої перемоги (а краще – навіть не чекаючи цього) проблему знищення оборонних природних форпостів, а також стратегічних природних ресурсів місцевою владою (заплави річки Ірпінь та інших річок, Змієвих валів, лісів, озер тощо) необхідно обговорити на найвищому рівні. Місцева влада, яка допускала це, а також Держлісагентство України, мають бути суворо покарані. Навколо всіх річок повинні бути виділені значні лісові ділянки з повною забороною рубок. Забудовники мають забратися з усіх заплав річок. Усі заплавні ліси повинні отримати статус заповідних. Безглузда роздача землі під котеджі має бути припинена.
Я б не хотів, щоб героїчна заплава річки Ірпінь після нашої перемоги над путінськими орками, як легендарний природний об’єкт, потім була би знову забута і поступово забудована. Річка Ірпінь має отримати звання «Річка-Герой». Вона заслужила це своєю 1000-річною героїчною історією із захисту Києва. Заплаву річки треба взяти під повну охорону, дозволити повернутися їй у початковий природний заболочений стан, скасувати всі плани Ірпінської міськради щодо її забудови.
А також річка Ірпінь, як перша в Україні «Річка-Герой», має отримати статус юридичної особи. До речі, отримання річками статусу юридичної особи – зростаючий тренд в усьому світі. У 2008 році статус юридичної особи отримали кілька річок в Еквадорі, у 2017 році статус юридичної особи набула річка Уонгануї у Новій Зеландії та річки Ганг та Ямуна в Індії. Верховний суд Індії зазначив в ухвалі наступне: «Ріки дихають, живуть і підтримують спільноти». У 2020 році у США юридичний статус отримали річки Кламат і Снейк, а в 2021-му в Бангладеш усі річки отримали статус «живих істот».
Юридичний статус мають річки також і в багатьох інших країнах світу, що дозволяє якісно захищати ці річки. До речі, на Всесвітньому конгресі з охорони природи МСОП було оголошено, що рух за визнання прав річок і річкових басейнів стрімко зростає. Минуло близько року з моменту офіційного прийняття Загальної декларації прав річок, і за останній рік за річками права були визнані або заявлені у багатьох країнах світу.
Володимир БОРЕЙКО, Київський еколого-культурний центрГазета “Світ”, № 13 – 14 2022 р.