Я поляк, народжений у Варшаві. У глибині душі я зберіг пам’ять про традиції, закарбовані у генах родини, походження якої сягає маленького містечка Токарі, що згадується в історичних записах 15 століття. Проте я значно більше пов’язаний з тим періодом історії мого рідного міста, яке мій дідусь захищав у вересні 1939 року і за яке мої батьки воювали зі зброєю в руках під час Варшавського повстання 1944 року. І коли настала моя пора, я брав участь у революції «Солідарності». З історії та власного досвіду я отримав огиду до тоталітарних систем, які за високими гаслами ховають свою звірячу сутність, руйнуючи демократичні устої, винищуючи цілі народи. Мабуть, тому мені не треба пояснювати, що таке свобода і незалежність, повага до армії, солідарність і необхідність допомоги нужденним.
Польща є членом Європейського Союзу, і в 1991-2011 роках я мав честь представляти свою країну в Програмі EUREKA, метою якої була і є підтримка науково-технічного розвитку шляхом сприяння та співфінансування реалізованих інноваційних проєктів партнерами з різних країн Європи. Під час численних конференцій, семінарів і воркшопів я пояснював польським компаніям, що кожне спільне підприємство має шанс на майбутні бізнес-вигоди, якщо ви привносите в нього власні знання і використовуєте знання інших. Я радив польським структурам створювати проекти з партнерами із сусідніх з Польщею країн, оскільки вони можуть вивести на європейський ринок нові й оригінальні рішення, а не копії існуючих рішень. Так я познайомився з українським координатором EUREKA Петром Смертенком.
Партнерські дні програми EUREKA в Україні, жовтень 2001 р.. На світлині – представники Міносвіти і науки України, національні координатори програми EUREKA України, Чехії, Польщі, працівники секретаріату EUREKA. Другий ліворуч – Петро СМЕРТЕНКО, другий праворуч – Єжи ТОКАРСЬКИЙ
Мої знання про Україну на той час були дуже скромними і базувалися на кількасотлітньої історії, в якій були як світлі, так і темні сторінки.
Спілкування з Петром, спільні конференції та тренінги допомогли мені скласти в уяві новий імідж України та поволі змінити свою думку. Результатом нашої співпраці стала низка цікавих проектів EUREKA, якими можуть пишатися як польська, так і українська сторони. До сьогодні інноваційна і впроваджена технологія, розроблена в одному з перших проєктів, використовується для виготовлення елементів в літаках AIRBUS.
І хоча з часом наша співпраця в EUREKA закінчилася, я стежив за змінами, які відбуваються в Україні. Звичайно, я знав, що майже 2 мільйони українців працюють у Польщі, що десь на Донбасі йдуть бої з підтримуваними Росією бойовиками, але це було далеко.
24 лютого відбулася жорстока агресія з боку Росії. Телевізійні новини наперебій показували варварські знищення і загибель мирного населення. На Київ падали ракети, і мені раптом спало на думку, що близька мені людина та знайомі опинилися в небезпеці. Перша думка – як допомогти? Чи є у них дах над головою, їжа, ліки. Ми зв’язалися онлайн. Я запропонував Петру з дружиною приїхати до Польщі, до мене на квартиру, пообіцявши всю допомогу до кінця війни. Петро вирішив залишитися, але попросив надсилати посильну допомогу в Україну. Ми надіслали ліки на потреби сил ЗСУ, моя родина прийняла та супроводила дві сім’ї біженців з України.
Мільйони українців – переважно жінок і дітей – через війну виїхали до Польщі. І мої співвітчизники вже на кордоні сердечно їх зустрічали, пропонували склянку чаю, безкорисливу допомогу, відчуття безпеки, дружбу та гостинність. По всій нашій країні до допомоги долучилися сотні тисяч людей, організацій, парафій, монаших орденів, органів місцевого самоврядування і державна адміністрація. Українські прапори, вивішені у вікнах будинків або розміщені на машинах звичайними мешканцями, сваідчили про їхню щирість і сердечність. Разом з українцями ми демонстрували перед посольством Росії у Варшаві свою позицію. І сьогодні водії автомобілів сигналять, проїжджаючи повз посольство. Щоб росіяни знали, що ми не забуваємо.
Я вважаю, що нам також було потрібне пробудження загальнонаціонального духу солідарності, тому що це виявило в нас те, що є хорошим і важливим. Допомога жінкам і дітям – це очевидна річ для поляка. Не менш важливо підтримати борців за свободу, щоб вони знали, що не самотні. Пам’ятаємо, як це важливо з історії Варшавського повстання, коли французи, англійці та американці покинули нашу зруйновану сталінською Росією країну на багато-багато років.
Раптом Україна стала важливою для мене, а також для мільйонів моїх співвітчизників. Сьогодні серед нас живе понад 2,5 мільйона українських жінок і дітей. Діти ходять у школи та дитсадки, граються з однолітками-поляками, мами, якщо можуть, працюють. Ніхто не дивується, що вони говорять українською.
Путінські солдати творять жахливі речі в Україні. Вони перетворюють міста й села на руїни, чинять жорстокі злочини. Безсилля світу вражає. Огидно, що деякі люди і цілі країни продовжують вести справи з Росією, не дивлячись на те, що заробляють криваві гроші. І гладячи по голівках своїх дітей чи онуків, чи згадують вони, що сотні інших дітей гинуть через них.
Я пишаюся ставленням поляків і всім серцем підтримую наш уряд за підтримку України, незважаючи на величезні витрати, які ми всі відчуваємо. Український народ бореться за те, бути чи не бути Україні. Ми повинні йому допомогти. Ми знаємо, що якщо Україна програє, війна незабаром постукає в наші двері.
Єжи ТОКАРСЬКИЙ,
Національний координатор EUREKA в Польщі з 1991 по 2011 рік
“Газета “Світ”, №27 -28 2022 р.