Наші наукові парки поки не стали ефективним інструментом впливу на розвиток інноваційних процесів в країні. На жаль, такі українські реалії. Покращити ситуацію повинен новий закон «Про внесення змін до деяких законів України щодо активізації діяльності наукових парків», який ухвалив парламент у другому читанні та в цілому.
ПАРКИ ЧИ ОФІСИ ТЕХНОЛОГІЙ?
Складні бюрократичні механізми створення наукових парків, обмеження на внески до статутного капіталу, невизначеність механізму виконання проєктів наукових парків, обмеженість джерел фінансування, відсутність власної інфраструктури та, як наслідок, необхідність використання значного обсягу коштів на оренду приміщення та обладнання. Це лише деякі з проблем, які, як зауважують у Міністерстві освіти і науки (яке й підготувало законопроєкт), повинен розв’язати новий закон.
Саме проблему інфраструктури, яка практично повністю відсутня, вважає основною для всіх наукових парків, які функціонують в Україні, екс-директор корпорації «Науковий парк Київський університет імені Тараса Шевченка», колишній керівник експертної групи з питань комунікацій та стратегічного планування директорату інновацій та трансферу технологій Міністерства освіти і науки України, а нині виконавчий директор міжнародної компанії «LugeraGlobal R&D Solutions» Віталій Чернюк.
– Лише зараз бачимо, як деякі університети починають створювати інфраструктуру на власній базі, розвивають свої наукові парки. – зауважує він. – Одним із перших це зробив Харківський національний університет радіоелектроніки. НУ «Львівська політехніка» виділив кошти зі свого спецфонду на реконструкцію будівель в центрі Львова, які буде експлуатувати науковий парк. Частину коштів на це надав і Державний фонд регіонального розвитку. Але, на жаль, більшість університетів не мають власної інфраструктури, і наукові парки більше працюють як офіси трансферу технологій, аніж наукові парки в провідних університетах світу.
З ІСТОРІЇ ПИТАННЯ
Як нагадав Віталій Чернюк, чинний Закон України «Про наукові парки» 2009 року було написано як альтернативу закону «Про технологічні парки». Фактично технологічні парки не запрацювали. Тож в 2009 році вирішили запустити нову форму інноваційної діяльності – у формі наукових парків.
– Більш того, було передбачено, що створення наукових парків – це обов’язкова вимога до деяких університетів для отримання статусу дослідницького, – додає експерт. – На мою думку, це була помилка, тому що багато вишів, які претендували на отримання такого статусу, створили наукові парки, не розуміючи, чим вони повинні займатись. Тобто «на папері» парки існували, а фактично їх не було. При цьому університет відзвітував, що в нього є науковий парк і претендував на статус дослідницького.
Перші пропозиції щодо внесення змін до закону «Про наукові парки» були напрацьовані під час круглого столу в КНУ імені Тараса Шевченка у 2017 році, в якому взяли участь керівники цих структур. Вони висловили пропозиції щодо покращення роботи наукових парків, які було узагальнено і передано до МОН.
Віталій Чернюк розповідає, що коли прийшов працювати до МОН разом з хвилею фахівців з питань реформ, однією з перших ініціатив був запуск процедури внесення змін до закону «Про наукові парки». Процедура узгодження законопроекту тривала майже три роки. Але попри всі бюрократичні перепони під час узгодження вдалось відстояти декілька корисних норм, які дозволять науковим паркам розвиватись.
ПРОЄКТНА ЧИ РЕЗИДЕНТСЬКА?
І чинний закон «Про наукові парки», і законопроект «Про внесення змін до деяких законів України щодо активізації діяльності наукових парків» не зовсім відповідають загальноприйнятій світовій моделі. Таку точку зору висловлює провідний науковий співробітник Інституту математики НАН України, заступник директора з розвитку та інновацій Київського академічного університету і керівник Інноваційного центру КАУ Олександра Антонюк.
– У нас наукові парки працюють за проєктною моделлю, а, скажімо, німецький технологічний парк «Адлерсхоф» й інші – за резидентською, – розповіла пані Олександра. – Щоб науковий парк функціонував, на законодавчому рівні повинна бути закладена бізнес-модель, яка дозволить йому бути на рівні самоокупності. Для того, щоб науковий парк існував і надавав сервіси компаніям, які там «виростають», а тим більше – підтримував стартапи, в нього має бути ресурс власних менеджерів, які будуть опікуватись цими питаннями, тобто вони повинні отримувати зарплату. Звідки ж брати ресурси? В резидентській моделі це базується на здачі в оренду нерухомості – або приміщень, або землі. Наше ж законодавство ґрунтується на тому, що в наукового парку є проєкти. Отже, йдеться про надання сервісів. Побудувати сталу бізнес-модель за таких умов дуже важко.
Олександра Антонюк погоджується з Віталієм Чернюком у тому, що чимало українських наукових парків існують лише «на папері». Але також відзначає й позитивні приклади, зокрема наукові парки «Київська політехніка» і «Київський університет імені Тараса Шевченка», а також деякі інші.
– Але поки це одиниці, загального тренду ще немає, адже є проблеми, які цей законопроєкт частково намагається вирішити, – констатує Олександра Антонюк. – Цей законопроект – це певний крок вперед, але все-таки не революційний. Він дає можливість науковим паркам вибудувати відносини з університетом або науковою установою, на базі якого вони розташовані. Зокрема, йдеться про оренду приміщень – хоча б для розміщення свого персоналу.
ПІЛЬГОВА ОРЕНДА І ПРАВОВИЙ СТАТУС
Які ж корисні для наукових парків норми закладено у законопроекті «Про внесення змін до деяких законів України щодо активізації діяльності наукових парків». Одна з ключових – надання можливості ЗВО та науковим установам-засновникам надавати приміщення для розміщення НП на таких умовах оренди, як для бюджетних установ.
– Раніше відповідні пільги теж були прописані, але не було конкретизовано, які саме, – розповідає Віталій Чернюк. – Тому Фонд держмайна розумів їх по-своєму. Зараз пропонуються пільгові умови надання науковому парку приміщень під реалізацію проектів – як для державних структур. Це справді полегшить роботу над проєктами, адже, не маючи інфраструктури для їх виконання, це робити справді важко. Відповідні зміни пропонується зафіксувати у статті 20 «Оренда приміщень та іншого майна засновників (учасників, акціонерів) наукового парку» закону «Про наукові парки». При цьому законодавці пропонують норму, згідно з якою площа приміщень, що надаються у використання для розміщення наукового парку, не повинна перевищувати 10 відсотків загальної площі приміщень закладу вищої освіти або наукової установи.
Раніше організаційно-правова форма, правовий статус наукових парків були визначені не досить чітко. На думку Віталія Чернюка, законопроєкт виправляє відповідно пробіли і чітко фіксує, в яких організаційно-правових формах утворюються наукові парки, чітко окреслюється їх завдання та мета. Згідно з останньою редакцією проєкту, науковий парк – це юридична особа, що створюється у формі господарського товариства, яке повинно мати у складі учасників не менше одного закладу вищої освіти та/або наукової установи. Засновники наукового парку (учасники, акціонери) – заклад вищої освіти та/або наукова установа та інші юридичні особи, що уклали засновницький договір про створення наукового парку або затвердили його установчий документ. Отже, із закону «Про наукові парки» пропонується виключити положення щодо існування одночасно двох установчих документів, адже відповідно до Цивільного кодексу України установчими документами є статут або засновницький договір. Оскільки метою діяльності наукового парку є доведення результатів досліджень до їх практичного застосування, законопроєкт пропонує прописати ще одну функцію – забезпечення сприятливих умов для створення здобувачами – працівниками закладу вищої освіти та/або наукової установи -інноваційних підприємств, що здійснюють доведення результатів науково-технічної діяльності закладів вищої освіти та/або наукових установ до стадії розроблення на їх основі конкурентоспроможних інноваційних технологій, товарів і послуг та виробництва інноваційної продукції, зокрема у формі державно-приватного партнерства.
Нова норма, яку пропонується ввести до закону – науковий парк повинен мати програму розвитку, що затверджується у порядку, визначеному установчим документом. У програмі зазначаються стратегічні цілі, конкретні кроки щодо їх реалізації, очікувані результати та показники виконання.
ПОВНОВАЖЕННЯ ЗАСНОВНИКІВ
Законопроєкт передбачає надання засновникам права створювати наукові парки без погодження із центральними органами виконавчої влади. Автори пропонують надати автономію закладам вищої освіти та науковим установам у цьому питанні, а також у внесенні змін до установчих документів, статутного капіталу. Законодавці обґрунтовують це тим, що в нормативній базі відсутня процедура та критерії погодження рішення про створення наукового парку, тобто немає чітко визначених законодавством підстав. Порядок погодження рішення про створення наукового парку, затверджений постановою Кабміну, передбачає лише процедуру звернення, а процедури прийняття рішення, відмови у погодженні та ряд інших питань не визначено. Таким чином, у випадку відмови у погодженні органом влади рішення про створення постає питання щодо перевищення повноважень.Законопроєкт передбачає, що науковий парк повідомляє МОН про своє створення протягом 15 календарних днів з дня його державної реєстрації та надсилає копію установчого документа, програму розвитку наукового парку, а також – відомості про наявну та потенційну виробничу, інженерну, транспортну і соціальну інфраструктури, що будуть використовуватися в його діяльності.
Ще одне «автономне» нововведення, яке пропонує проєкт – скасування повноваження органу державної влади щодо затвердження пріоритетних напрямів діяльності та надання автономії науковим паркам у визначенні таких напрямів.Крім того, пропонується прибрати норму статті 13, згідно з якою певний вищий навчальний заклад або певна наукова установа можуть бути засновниками одного наукового парку. На думку законотворців, така норма порушує принцип автономії.
ГРАНТИ, КРЕДИТИ, ІНОЗЕМНІ АКТИВИ
До джерел фінансування наукового парку, які були передбачені раніше, законопроєкт пропонує внести гранти, кредити, поворотну фінансову допомогу, яку може отримувати науковий парк для свого розвитку. Відповідні зміни передбачено внести до частини 7 статті 21 «Майнові відносини та фінансування наукового парку».
Одна з проблем, які пропонує вирішити законопроект, стосується іноземних компаній. «Фактично наукові парки при університетах і наукових установах повинні функціонувати як R&D-центри, зокрема й іноземних компаній, які заходять в Україну і хочуть розміщувати тут свої представництва, – зауважує Віталій Чернюк. – В чинному законі не було прописано норми, згідно з якою іноземці можуть створювати наукові парки або бути їх співзасновниками». Коли глобальна корпорація приходить з капіталом до України і хоче розмістити R&D-центр, чому б університету чи науковій установі не запропонувати свої площі, якщо, скажімо, він має певні недобудови або ділянки землі. Глобальна корпорація може створити інфраструктуру під науковий парк і працювати поруч зі ЗВО, замовляти в університеті дослідження, викуповувати технології, платити роялті тощо. І це може бути не одна компанія, а декілька.
Отже, законопроєкт пропонує надати можливість іноземним юридичним особам вносити грошові кошти, цінні папери та інші речі або майнові чи інші відчужувані права, що мають грошову оцінку, до статутного капіталу наукового парку.
ДЛЯ КОНТРОЛЮ СИТУАЦІЇ
Якщо ЗВО або наукова установа вийде зі складу засновників, то такий науковий парк, згідно із законопроєктом, підлягатиме ліквідації.
– Враховуючи те, що законопроєкт передбачає розширення повноважень засновників, важливо було зберегти право університету або наукової установи, з ініціативи яких створено науковий парк, мати безпосередній вплив на діяльність парку, – розповідає Віталій Чернюк. – Аби не було зловживань, коли, створивши науковий парк і використовуючи бренд університету чи наукової установи, компанія проводитиме якісь незрозумілі дослідження, треба мати «блокуючий пакет». Отже, пропонується надати університетам певні важелі для контролю ситуації.
Передбачено також що реорганізація наукових парків може здійснюватися, якщо суб’єктами такої реорганізації будуть заклади вищої освіти та/або наукові установи, які є засновниками (учасниками, акціонерами) відповідних парків.Ще одна важлива норма, яка передбачена в законопроєкті, – чітке визначення проєктів наукових парків. «Раніше з боку керівництва деяких університетів не було розуміння, що робити, чим має займатись науковий парк, що саме він повинен робити. Доводилось пояснювати «на пальцях», які функції повинна виконувати ця структура в університеті», – констатує Віталій Чернюк.
Конкретизовано і форми залучення здобувачів вищої освіти до виконання проектів наукового парку – статтю 14 пропонується доповнити новою нормою, згідно з якою виконавцями або співвиконавцями проєктів наукового парку, крім працівників наукового парку, можуть бути здобувачі вищої освіти, працівники засновників (учасників, акціонерів) наукового парку, які залучаються до роботи на умовах сумісництва або на підставі строкових трудових чи цивільно-правових договорів.
А ЩО У ПЕРСПЕКТИВІ?
Отже, експерти позитивно оцінили законопроект, але зауважують – завжди хочеться більшого. Які ж стратегічні і тактичні кроки потрібно зробити, аби інноваційна екосистема все-таки запрацювала? Експерти переконані – майбутнє за резидентською моделлю. –
Звичайно, краще було б зробити системні зміни, але в такому разі потрібне узгодження з іншими законами, зокрема «Про оренду державного та комунального майна». Ідеї, як зробити так, щоб, з одного боку, запобігти корупційним ризикам, а з іншого – побудувати резидентську модель наукового парку, є, – зауважує Олександра Антонюк.
Зараз в МОН за погодженням із профільним Комітетом Верховної Ради утворено робочу групу, яка планує комплексно переглянути законодавчу базу, яка стосується наукових, технологічних, індустріальних парків і вибудувати системне бачення.
Як уже йшлося вище, при підготовці законопроекту пані Олександра пропонувала резидентську модель. «Але за такої моделі потрібно вибудовувати систему антикорупційних запобіжників, – розповідає вона. – Ідея надати можливість науковому парку здавати площі в суборенду, дасть можливість розвиватися стартапам в таких наукових парках, а науковому парку дозволить здавати молодим стартапам приміщення та обладнання на пільгових умовах, аби підтримати їх на потокових етапах».
Але стартап за три – п’ять років має стати бізнесом, який повинен платити оренду на загальних підставах. За словами пані Олександри, це не суперечить ідеї системи Prozorro, але враховує, що при розгляді інноваційної діяльності не тільки ціна оренди має вирішальне значення, але і відповідність напряму діяльності стартапу науковому профілю наукового парку. – Зрозуміло, що Prozorro й інші інструменти спрямовані на те, щоб при здачі в оренду майна, яке належить державним установам, не виникали корупційні ризики, – зауважує Олександра Антонюк. – І тому відповідний механізм потрібно прописати так, щоб була рівновага. Зрозуміло, що такі питання потрібно вирішувати. Але це потребує набагато більше часу і тоді ми б взагалі не мали ніякого законопроєкту. Отже, законопроєкт «Про внесення змін до деяких законів України щодо активізації діяльності наукових парків» став компромісом заради спільної справи і кроком уперед.
У тому, що надати преференції резидентам потрібно, переконаний і Віталій Чернюк. «По-перше, варто передбачити, що вони можуть працювати в наукових парках (як це заведено у світовій практиці), – вважає експерт. – По-друге, встановити для них певні преференції – хоча б звільнення від оподаткування на прибуток. На жаль, під час узгодження законопроєкту Міністерство фінансів не пропустило ці норми. Адже коли передбачено певні преференції, то це одразу недоплати в бюджет, і зазвичай такі ініціативи Мінфін зрізає. Якщо пільг немає, то резидентам зазвичай не цікаво, а університетам і науковим установам доводиться тягнути все на своїх плечах».
Також Віталій Чернюк акцентує увагу на необхідності університетам повернутися обличчям до інноваційного бізнесу, адже, за його словами, ефективна співпраця сьогодні відсутня саме тому, що виші поки не створюють в себе інноваційних майданчиків у вигляді потужних наукових парків для такої взаємодії.
«Більшість R&D центрів, які зараз створюються міжнародними компаніями в Україні, мають бути поруч з університетами, науковими установами або на їх базі, що в свою чергу значно покращить результати інноваційної діяльності цих ЗВО, – переконаний експерт. – Науковці зможуть працювати в цих центрах на сучасному обладнанні, отримуючи гідну зарплатню, та викладати у цих вишах. Такі центри стануть базою практики для студентів, які потім можуть працевлаштуватися там. Університети зможуть комерціалізувати результати своїх досліджень (здійснювати трансфер технологій, створювати стартап та спіноф компанії)».
Аби запрацювала інноваційна екосистема, потрібно, щоб наукова установа або університет, які утворюють стартап, в якому є частина інтелектуальної власності, при продажі своєї частини у статутному капіталі мали б право отримати дивіденди або частину від продажу. Такий «рецепт» пропонує Олександра Антонюк.
– Проте проблема полягає в тому, що ця частина не піде до спецфонду державної установи, а піде напряму до державного бюджету, і це не дає можливості ефективно комерціалізувати інновації, – резюмує пані Олександра. – Відповідні пропозиції були сформульовані юридичним департаментом НАН України, але поки вони не дійшли до розгляду на рівні законопроєктів.
Дмитро ШУЛІКІН, Газета “Світ”, №33 – 34, вересень, 2021 р