Елімінація алергену під час гострої фази алергічного риніту важлива, але доволі складна частина лікування цього захворювання, адже більшість її складових пацієнтові належить виконувати самостійно.
Про те, як навчити пацієнта елімінаційній терапії, розповів доктор медичних наук, доцент кафедри фтизіатрії з курсом клінічної імунології та алергології Вінницького національного медичного університету імені М.І. Пирогова, відповідальний секретар Асоціації алергологів України, популяризатор доказових знань щодо сучасної алергології Артемій Богомолов.
Загалом, згідно з рекомендаціями експертів ВООЗ, виділяють чотири основні напрямки в лікуванні будь-якого алергічного захворювання:
- навчання пацієнтів;
- елімінаційна терапія;
- фармакотерапія;
- алерген-специфічна імунотерапія (АСІТ).
У лікування алергічного риніту застосовують:
- елімінаційні заходи;
- зволожувальні гігієнічні засоби;
- антигістамінні препарати, кромони, топічні глюкокортикостероїди (ГКС);
- судинозвужувальні (при закладеності носа);
- блокатори холінорецепторів (при ринореї);
- мукоактивні речовини (за наявності густого в’язкого слизу);
- АСІТ;
- хірургічні методи (за наявності анатомічних аномалій, гіпертрофії раковин, патології пазух тощо).
Важливо зазначити, що на абсолютно всіх (!) етапах лікування вкрай необхідно застосовувати елімінаційні заходи. На цьому наголошується в ARIA «Алергічний риніт та його вплив на астму» — найважливішому для лікарів усього світу керівництві в цій царині. Зокрема, у документі зазначено, що елімінація причинного алергену необхідна не тільки на різних етапах лікування алергічного риніту (АР), а й для різних його типів — інтермітуючого та персистуючого, оскільки, по-перше, без цього неможливе навіть часткове вирішення проблеми респіраторної алергії. Адже тяжкість як АР, так і бронхіальної астми корелює не тільки із фактом контакту з алергеном, а й із його концентрацією в навколишньому середовищі.
Тож, обмеживши контакт з алергеном, можна досягти зменшення симптомів АР навіть без застосування фармакотерапії. При цьому не слід забувати про імунну толерантність і поріг реакції кожного конкретного пацієнта. Адже деякі реагують і на малу кількість алергенів у повітрі, а інші — на його пікові концентрації.
По-друге, при респіраторній алергії велике значення надають приведенню до безпечного екологічного стану житла або виробничих приміщень, у яких людина перебуває. Адже найбільше часу людина проводить саме вдома або на робочому місці/виробничому приміщенні.
Загалом, використання методів контролю навколишнього середовища в цьому контексті ґрунтується на трьох, можливо, й очевидних, але від цього не менш важливих міркуваннях:
- сенсибілізація до інгаляційних алергенів є головним чинником виникнення і розвитку астми, риніту та атопічного дерматиту;
- алергени, до яких сенсибілізований пацієнт, спричиняють загострення хвороби;
- загально відомо, що повне припинення впливу алергенів, на які реагує людина, сприяє зменшенню симптоматики та поліпшенню загального самопочуття пацієнта.
Так, відсутність контакту із пилком, швидко покращує стан хворого на поліноз. А поза періодом пилкування рослин, пилок яких спричиняє алергічну реакцію, ці люди почуваються абсолютно здоровими. У пацієнтів, чутливих до алергенів собак і котів, прояви захворювання з’являються тільки під час контакту з ними або в разі контакту із псевдоалергеном/переносником алергену.