Звернення до колег-науковців, викладачів, авторів та видавців підручників, наукової і науково-популярної літератури
Процес творення української наукової термінології був довгим і тернистим. Перші наукові праці з фізики українською мовою було надруковано ще наприкінці ХІХ століття у виданнях Наукового товариства імені Шевченка у Львові, оскільки в Російській імперії будь-які наукові і навчальні тексти «на малоросійському наріччі» були тоді заборонені. За радянського часу цю заборону було скасовано, у 1920-ті роки в установах та комісіях Всеукраїнської академії наук розгорнулася безпрецедентна за обсягами термінотворча робота. Але, починаючи з 1930-х, при творенні української терміносистеми вже офіційно вимагали рабськи слідувати російським зразкам. Навіть імена закордонних учених стали записувати українською не за їхнім звучанням у рідній мові (Айнштайн, Гайзенберг, Вільсон тощо), а за тим, як їх було механічно кальковано російською (Ейнштейн, Гейзенберг, Уілсон).
Вже за часів незалежної України розгорнулися широкі дискусії щодо необхідності приведення національної терміносистеми до світових стандартів та вимог здорового глузду. Наслідком термінотворчої роботи багатьох учених став «Англійсько-українсько-англійський словник наукової мови (фізика та споріднені науки)», який вийшов у 2010 році під егідою Інституту теоретичної фізики ім. М.М. Боголюбова НАН України і був рекомендований відділенням фізики і астрономії НАН України як нормативний.
Гаряче закликаємо колег дотримуватися в своїх текстах і повсякденній роботі рекомендацій цього словника. На пояснення того, чому це важливо, наведімо один тільки приклад. На позначення англійського терміну «quantum dot» спершу з’явився невдалий російський відповідник «квантовая точка», який згодом потрапив і в україномовні тексти. Але ж «точка» означає математичну абстракцію без розмірів, на той час як у цьому випадку йдеться про утвір, який містить тисячі атомів і має скінченні лінійні розміри. Тож недаремно академічний словник рекомендує відповідники «квантова цятка, наноцятка», які дають неспотворене уявлення про фізичну сутність об’єкту.
Однак проблема правильного написання прізвищ закордонних учених до недавнього часу впиралася у відсутність затвердженого сучасного українського правопису. Зрештою такий правопис було розроблено Національною правописною комісією, яка включала провідних українських учених-лінгвістів з установ НАН України та університетів, одноголосно затверджено на спільному засіданні Президії НАН України і Колегії МОН України від 24 жовтня 2018 року і схвалено Постановою №437 Кабінету Міністрів України від 22 травня 2019 року. Спроби проросійських сил скасувати цей правопис через судові механізми не вдалися, і всі ми, як законослухняні освічені громадяни, повинні тепер дотримуватися його вимог.
Отже, параграф 136 чинного правопису встановлює: «Німецьке буквосполучення еі відповідно до вимови передаємо українською мовою через ай (яй): Айзена́х, Ва́йнрайх, Віттгеншта́йн, Ва́йзенборн, Ка́йзер, Ма́йнгоф, Нортга́йм, Бляйбтрой, Кляйн, Кляйнерт, Фляйшер. За традицією в давніших запозиченнях німецьке буквосполучення еі передаємо в транслітерованому вигляді через ей: кре́йда, кре́йцер, маркше́йдер, капельме́йстер, гросме́йстер, штрейкбре́хер, Ге́йне, Ле́йпциг, Рейн, Швейца́рія».
Це означає, що ми повинні писати Айнштайн, Гайзенберг, що й відповідає оригінальному німецькому звучанню цих прізвищ. Параграф 124 правопису вимагає: «Англійське w на позначення звука [w] передаємо звичайно через в: віке́нд, Вашингто́н, Ве́бстер, Веллінгто́н, Ві́льсон, Вінніпе́г та ін.; у деяких словах за традицією через у: Уе́льс, уайт-спірит та ін». Отже, Вільям Томсон (лорд Кельвін) та Вільям Шоклі є таки Вільямами, а не Уільямами, а винахідник детектора заряджених частинок Чарльз Вільсон (та багато інших учених, які носили це прізвище) є Вільсонами, а не Уїлсонами.
Нарешті, процитуємо параграф 122: «Звук [h] переважно передаємо буквою г: гандбо́л, герба́рій, гі́нді, гіпо́теза, горизо́нт, го́спіс, го́спіталь, гу́мус; Га́рвард, Ге́льсінкі, Гіндуста́н, Ганніба́л, Ге́йне, Гора́цій, Люфтга́нза. За традицією в окремих словах, запозичених з європейських та деяких східних мов [h], і фонетично близькі до нього звуки передаємо буквою х: хо́бі, хоке́й, хол, хо́лдинг, брахма́н, джиха́д, моджахе́д, хану́м, харакі́рі, хіджа́б, шахі́д, Алла́х, Ахме́д, Муха́ммед,Сухро́б, Хакі́м, Хаммура́пі і т. ін.»
А це означає, що маємо писати Роберт Гук (а не Хук), Олівер Гевісайд (а не Хевісайд), а, отже, і «функція Гевісайда» (та «індекс Гірша»).
Звісно, інерція – потужна річ. Над нами всіма тяжить генетична пам’ять про століття перебування в Російській Імперії. Але сьогодні незалежна Україна і її наука відкриті світові, і немає жодних підстав далі дивитися на світ у російське дзеркало, до того ж, викривлене. Пишімо й говорімо правильно, і привчаймо до цього наших студентів. Адже в цьому – ще один вияв не лише українського патріотизму, а й академічної коректності.
Ігор АНІСІМОВ, професор, президент Українського фізичного товариства
Вадим ЛОКТЄВ, професор, академік-секретар відділення фізики і астрономії НАН України
Леонід ПОПЕРЕНКО, професор, академік-секретар відділення фізики і астрономії АН вищої школи України
Максим СТРІХА, професор, президент Українського фізичного товариства у 2013 – 2016 роках, співголова Української національної комісії з питань правопису в 2015 – 2019 роках
Газета “Світ”, № 47 – 48, грудень 2021 р.