Життя сучасної людини довшає: за новими віковими нормами ВООЗ молодість сьогодні триває до 44 років, а старість починається аж після 75. Для того, щоб усе довге життя люди жили повноцінно, пам’ятали тих, кого люблять, насолоджувалися рухом і спілкуванням, потрібно подолати хвороби, які порушують функції мозку. Зокрема, найбільш поширену форму деменції – хворобу Альцгеймера.
Зусиллями вчених, які шукають способи протидії цій хворобі, з надією дивляться всі, хто має батьків, дідусів та бабусь. Свій внесок у розв’язання загальносвітової проблеми роблять й українські вчені. Науковці Інституту фізіології ім. О.О.Богомольця НАН України переконані, що одним із способів зупинити «хворобу забуття» є переривчаста гіпоксія. Її механізми й терапевтичні можливості вони досліджують у рамках проєкту «Інтервальна гіпоксія як нова стратегія лікування/профілактики хвороби Альцгеймера: молекулярні механізми та терапевтична реалізація». Проєкт переміг у конкурсі «Підтримка досліджень провідних та молодих учених» та отримав фінансування в розмірі понад дев’ять мільйонів гривень.
Першим керівником проєкту була засновниця української гіпоксичної школи та одна з засновниць міжнародного гіпоксичного руху Тетяна Вікторівна Серебровська. Тетяна Вікторівна була людиною-легендою: деякі дослідження вона виконала під час експедицій до Приельбрусся та Тянь-Шаню, була експертом наукового комітету НАТО з питань високогірної гіпоксії. Дослідниця розробила прилади для гіпоксичних тренувань, які отримали українські та міжнародні патенти, та – методичні рекомендації щодо застосування гіпокситерапії у клінічній практиці.
На жаль, життя науковиці було перерване пандемією ковіду… Але важливе дослідження не зупинилося – роботу продовжила її донька, науковий співробітник Інституту фізіології ім. О.О.Богомольця НАН України Зоя Серебровська.
Ми поспілкувалися з Зоєю Олександрівною, запитали і про історію досліджень, і про результати, яких вже вдалося досягти.
– Зупинити хворобу Альцгеймера означає подолати обмеження, які диктує ця недуга: в інтелектуальній роботі, русі, спілкуванні, – зазначила пані Зоя. – Дуже важливо використовувати не медикаментозні методи лікування, які майже не мають побічних ефектів.
Дослідниця розповіла, що в Інституті фізіології ім. О.О. Богомольця вже понад 50 років вивчають позитивний вплив на розумові та фізичні властивості людини високогірного клімату і мають дуже вагомі результати. «Моя мама, світлої пам’яті, професорка Тетяна Серебровська вивчала можливості переривчатої гіпоксії. Ми продовжуємо її роботу, досліджуємо, які результати дає щоденне дихання сумішшю, що містить майже вдвічі менше кисню (це ніби жити в долині й кожного дня підійматися підйомником на 2000-3000 метрів у гори, а потім спускатися). Образно кажучи, пацієнти щодня піднімаються в гори і спускаються вниз», – розповіла Зоя Олександрівна.
Науковці вже багато років працюють разом з лікарями-практиками з Інституту геронтології імені Д. Ф. Чеботарьова. Лікарі проводять когнітивні тести, визначають, у якому стані знаходиться мозок пацієнта, проводять гіпоксичні тренування (до і після яких беруть проби крові). До речі, щоб відсікти ефект плацебо, одна з груп, не знаючи цього, дихала в апарат звичайним повітрям (пізніше їм також провели лікувальний курс). Потім усі ці дані аналізують науковці. «Дослідження підтвердили: мозок пацієнтів після гіпоксії працює швидше, пам’ять покращується. Також було зафіксовано зменшення концентрації амілоїду у крові (це пептид, «шматочок» білка, який вважається відповідальним за розвиток хвороби Альцгеймера). Спостерігалися позитивні зміни й інших маркерів, пов’язаних із цим захворюванням», – пояснила Зоя Олександрівна.
До речі, першим цю хворобу «побачив» у 1901 році Алоїз Альцгеймер. Він досліджував мозок померлих, що мали розлади пам’яті та когнітивні проблеми, й помітив мікроскопічні чорні цятки. Лікар зрозумів, що вони пов’язані з цією хворобою, і, очевидно, спричиняють її. Поступово наука з’ясувала, що збільшення кількості амілоїдів у крові пацієнта свідчить про прогресування недуги, а зменшення – про призупинення розвитку хвороби.
– Коли науковці бачать ефективність методу, то наступним кроком є пошук механізму посилення цього ефекту, – продовжила розповідь Зоя Зеребровська. – Ми шукаємо відповідь на запитання: які молекулярні механізми пов’язують інтервальну гіпоксію та її позитивний вплив на мозок, а також – як зробити цей вплив сильнішим і стійкішим.
Дослідники провели низку випробувань на щурах: зробили операції, які сформували симптоми, подібні до Альцгеймера, а потім провели курс гіпоксичного лікування. Дослідження підтвердили: інтервальна гіпоксія значно покращує когнітивні функції тварин. «У мозку щурів значно зменшилася кількість амілоїду, знизилася кількість маркерів запалення, – додала науковиця. – Експеримент повторили кілька разів, тому результати є статистично правдивими. До речі, на початку дослідження і експериментальна, і клінічна частина нашого проєкту проходили оцінку етичних комітетів Інституту фізіології та Інституту геронтології, ми повинні були обґрунтувати, яку задачу ставимо та чому це потрібно».
Дослідження виконується на новому обладнанні, яке також придбано за кошти грантового фінансування НФДУ. Куплено прилади для проведення когнітивних тестів у тварин: відеокамери та програмне забезпечення. «Програма дозволяє спостерігати й аналізувати, які зміни відбуваються у щурів під час лікування. До речі, це найкраща у світі система аналізу пам’яті та поведінки від фірми ANY-Maze, – додала Зоя Олександрівна.
Науковці, які виконують проєкт, сподіваються, що результати дослідження можна буде використати для профілактики зниження когнітивних функцій при хворобі Альцгеймера та інших недугах. І, звісно, для того, щоб зупинити розвиток хвороби на ранніх стадіях, не чекаючи, коли пам’ять та функції пацієнта погіршаться.
Проєкт виконує команда, до якої входять п’ять молодих учених.
– Члени команди володіють складними методиками, пропонують нові стратегії виконання задач, – розповіла співрозмовниця. – Наш колектив пройшов перевірку на міцність, коли залишився без керівника – інститут чотири місяці не рекомендував нового, фінансування призупинилось… Але й думки не було призупинити роботу, підтримували одне одного. Ми дуже вдячні Національному фонду досліджень України за підтримку, вона означає, що наші зусилля не даремні, а результати дослідження – дуже важливі для суспільства!