26 січня на офіційному порталі уряду було оприлюднено Порядок присудження та скасування рішення про присудження ступеня доктора філософії. (На засіданні Кабінету Міністрів рішення було ухвалено 12 січня.)
Цей документ численна науково-освітня спільнота чекала не один рік – відтоді, як 1 липня 2014 року Верховна Рада ухвалила Закон України «Про вищу освіту», в якому доктор філософії визначався як освітній і водночас перший науковий ступінь, що здобувається на третьому рівні вищої освіти. У 2016 році було запроваджено нові правила підготовки докторів філософії. А вже з наступного року в аспірантурах почали навчатися за новими програмами майбутні здобувачі ступеня доктора філософії. Утім, на захист перші з них змогли вийти тільки з прийняттям експериментального, а потім тимчасового порядку присудження науково-освітнього ступеня доктора філософії.
Тож у 2019 році відбулись перші захисти здобувачів РhD, протягом 2020 захищено біля 300 дисертацій, а 2021 року – біля 2 тисяч.
Такі цифри було названо в Аналітичному звіті «Здобутки і виклики експерименту з присудження наукового ступеня доктора філософії», який організував центр «ОсвітАналітика» Київського університету імені Бориса Грінченка у партнерстві з Радою молодих учених при Міністерстві освіти і науки України. Звіт було оприлюднено напередодні ухвалення урядом свого рішення, і таким чином він став своєрідним підсумком експериментально-тимчасового періоду з означенням певних позитивів, тенденцій і проблем, розуміння яких дає змогу успішніше перейти до європейського порядку присвоєння наукових ступенів доктора філософії.
ВИМОГИ ТА АЛГОРИТМИ
Що ж передбачає ухвалений урядом Порядок присудження та скасування рішення про присудження ступеня доктора філософії?
Він визначає, що здобувач має «набути теоретичні знання, уміння, навички та компетентності, визначені стандартом вищої освіти третього рівня за відповідною спеціальністю, провести власне наукове дослідження, оформлене у вигляді дисертації, та опублікувати основні його наукові результати».
Оприлюднити їх слід не менш як у трьох публікаціях. Як і в попередніх «порядках», це можуть бути статті у наукових виданнях, включених на дату опублікування до переліку наукових фахових видань України. (Якщо співавторів більше двох, стаття прирівнюється до 0,5 публікації). Це можуть бути статті у періодичних наукових виданнях, проіндексованих у базах даних Web of Science Core Collection та/або Scopus (крім видань держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором). Як стаття зараховується і патент на винахід, що пройшов кваліфікаційну експертизу, а також зараховуються одноосібні монографії (або одноосібні розділи у колективних монографіях), якщо вони рекомендовані до друку вченими радами закладів та пройшли рецензування.
За цим переліком виходить, що стаття, надрукована в журналах, індексованих у базах даних Web of Science чи Scopus, не є обов’язковою, на відміну від попередніх умов. Якщо ж така є, і якщо вона розміщена у виданні, віднесеному до першого-третього квартилів, тоді одна стаття прирівнюється до двох. Те ж стосується й одноосібних монографій, якщо вони відповідають певним критеріям.
Дисертація може бути написана українською чи англійською мовами. Вимоги до оформлення її встановлює МОН, а обсяг тексту залежить від освітньо-наукової програми та специфіки галузі знань чи спеціальності.
Важливе уточнення в документі: «не вважається самоплагіатом використання здобувачем своїх наукових праць у тексті дисертації без посилання на ці праці, якщо вони попередньо опубліковані з метою висвітлення в них основних наукових результатів дисертації та вказані здобувачем в анотації дисертації».
Освітньо-науковий ступінь доктора філософії в Україні захищатиметься так, як це робиться у більшості країн світу: університет чи наукова установа самі готують, випускають у світ молодого доктора філософії і самі ж відповідають за якість його підготовки. Разову спеціалізовану раду, яка ухвалюватиме рішення, створює заклад, в якому готувався аспірант.
Перелік вимог щодо компетентності членів разової ради, відсутності конфлікту інтересів, академічної доброчесності тощо виписані дуже ґрунтовно, зупинятися не будемо: відсилаємо до урядового документу.
Детально описує постанова й те, як діяти здобувачу, коли освіта завершена, дисертація написана і ключові її меседжі висвітлено в наукових статтях. Здобувач має «звернутися з письмовою заявою (до свого структурного підрозділу) щодо отримання висновку про наукову новизну, теоретичне та практичне значення результатів дисертації». До заяви додаються: дисертація в друкованому та електронному вигляді, наукові публікації (або їх копії), академічна довідка про виконання освітньо-наукової програми та висновок наукового керівника (керівників). А щоб надати висновок про наукову новизну, на засіданні структурного підрозділу відбувається публічна презентація наукових результатів дисертації. Це свого роду передзахист.
Якщо презентація пройшла успішно, дисертант звертається до вченої ради з заявою про утворення разової спецради, додаючи той самий комплект документів, плюс – висновок про наукову новизну, теоретичне та практичне значення результатів дисертації.
Вчена рада (не пізніше двох місяців з дня отримання заяви) утворює разову спеціалізовану раду, до якої входять — голова ради, два рецензенти та два офіційних опоненти. У документі зазначається: якщо у закладі немає змоги призначити двох рецензентів, то разова рада утворюється у складі голови, одного рецензента та трьох офіційних опонентів, яких запрошують «зі сторони», за їхньою письмовою згодою.
Далі на офіційному веб-сайті оприлюднюється інформація про склад разової ради, електронна копія дисертації, а також посилання на веб-сайт, де здійснюватиметься трансляція захисту дисертації. І відтоді починається відлік 45 календарних днів – задля того, щоб рецензенти подали до разової спецради свою рецензію, а офіційні опоненти — відгук. І вже після цього (не раніше, ніж через два тижні, та не пізніше, ніж через чотири тижні) разова рада призначає дату, час і місце проведення публічного захисту дисертації. Інформація про це оприлюднюється на веб-сайті закладу та вноситься до інформаційної системи.
На публічному захисті мають бути присутні усі без винятку члени разової ради. Інша справа, що всі вони, і навіть здобувач можуть брати участь за допомогою засобів відеозв’язку в режимі реального часу. Заклад забезпечує трансляцію. Зазначається, що захист повинен мати характер відкритої наукової дискусії. Рішення приймається відкритим голосуванням. Присуджується ступінь доктора філософії, якщо «за» проголосували щонайменше чотири члени разової ради.
В ухваленому Кабміном документі визначаються також підстави для скасування рішення про присудження ступеня доктора філософії: якщо стане відомо про порушення академічної доброчесності здобувачем чи встановленої законодавством процедури захисту дисертації.
А ще – врегульовано питання фінансового забезпечення: видатки, пов’язані з проведенням атестації здобувача, в тому числі з оплатою офіційних опонентів, здійснюються за рахунок джерел, з яких здійснюється (здійснювалася) підготовка здобувача або за рахунок коштів закладу. Здобувачу, його науковому керівнику (науковим керівникам) забороняється до, під час та/або після захисту дисертації надавати чи пропонувати членам разової ради чи іншим посадовим особам «будь-які матеріальні та/або нематеріальні блага, зокрема кошти чи будь-яке інше майно, оплату послуг з харчування, перевезення, проживання таких осіб».
ДЕ ЛЕЖАТЬ КАМЕНІ СПОТИКАННЯ?
Усі, хто знайомився з попередніми експериментально-тимчасовими умовами, вочевидь, зауважили відмінності в новому документі. Головна з них – зростання ролі й відповідальності освітньо-наукового закладу за підготовку наукового дослідника та захист його роботи.
Водночас в алгоритмах підготовки майбутнього PhD з прийняттям нового документа немає кардинальних змін. Тому аналітичний звіт «Здобутки і виклики експерименту з присудження наукового ступеня доктора філософії», про який ми згадували, залишається актуальним, а його висновки можуть допомогти долати нові виклики вже на новому етапі.
Як розповів на круглому столі в Укрінформі науковий співробітник і модератор центру «ОсвітАналітика» Євген Ніколаєв, команда дослідників, до якої входили не тільки кияни, а й викладачі з національних університетів Запоріжжя та «Дніпровської політехніки», проаналізували результати онлайн-анкетування аспірантів та завідувачів аспірантурою, а також дані Державної служби статистики України та Єдиної державної електронної бази з питань освіти, документи бюджетного процесу та акредитаційні справи НАЗЯВО.
В останнє десятиріччя відчутно зменшився інтерес до вступу в аспірантуру. Пік прийому спостерігався в 2010 та 2011 роках, коли в аспірантурі навчалися понад 10 тисяч здобувачів. А починаючи з 2017 року, вступає біля 7000 аспірантів. Ще відчутніше знижується їхня кількість в академічних наукових інститутах. Якщо вже далекого 1985 року кожний третій аспірант здобував науковий ступінь в академічних установах, то тепер таких тільки 7,4%.
Оскільки з 2016 року кардинальних змін зазнала освітня складова підготовки, команда аналітиків, проводячи анкетування, поцікавилася в аспірантів та завідувачів аспірантури її оцінкою, розумінням та наповненістю цієї складової. Аспіранти відзначали, що їм не вистачає дисциплін, які реально необхідні для підготовки науковця, вони хотіли б, аби при відборі дисциплін враховувалася і їхня думка. Завідувачі аспірантури також відзначали, що освітнє наповнення вимагає вдосконалення.
За останні роки в Україні створено понад 2 тисячі освітньо-наукових програм для аспірантури. Але акредитацію в НАЗЯВО з них пройшли всього 38%. Чи не проблема це? Ще й яка! Проблемою є й малокомплектність аспірантур. У третині вишів та переважній більшості наукових установ кількість аспірантів не перевищує 10 осіб. Тут уже не до створення дискутивного середовища, обміну думками, взаємодопомоги. На половину освітніх програм за п’ять років вступило не більше 10 осіб, тобто 2-3 аспіранти на курсі. І програм для малокомплектних аспірантур акредитовано тільки 14%.
АНАЛІЗУЄ НАНУ
Наскільки актуальною є підготовка наукових кадрів для Національної академії наук, видно з того, що на одному з перших засідань президії НАН України у новому році розглядалася робота аспірантур та докторантур наукових установ, і, зокрема, підсумки минулого року. Державне замовлення на вступ до аспірантури восени становило 300 осіб (що вже на 2,3% менше від попереднього року). За результатами іспитів прийнято 227 аспірантів. Три інститути взагалі не подавали заявок щодо вступу, а до 11 установ, що оголосили набір, не було подано заяв від абітурієнтів.
Але не всі установи зіткнулися з проблемами набору: у понад двох десятках інститутів (теоретичної фізики ім. М.М. Боголюбова, фізики та електроніки ім. О.Я. Усикова, електрозварювання ім. Є.О. Патона, біохімії ім. О.В. Палладіна та інших) серед абітурієнтів був конкурс. Президент НАН України Анатолій Загородній порадив колегам тісніше співпрацювати з університетами, і не тільки столичними.
Непросто академічним інститутам дається акредитація освітніх програм, яку вони розпочали з 2020 року. Наразі їх акредитовано 36. Цього року інститути мають намір подати ще 44 освітні програми. Однак на засіданні нарікали на забюрократизовану систему оцінювання та неврахування специфіки закладів…
«Сьогоднішня підготовка не має бути зосереджена тільки на освітній складовій, а такий перекіс спостерігається «неозброєним оком», – висловив свою точку зору один із рецензентів Аналітичного звіту, президент Міжнародного фонду досліджень освітньої політики Тарас Фініков під час круглого столу. – Вона має бути сконцентрована на науковій складовій. А в центрі її має бути вивчення і опрацювання сучасних методик ведення дослідження…»
До речі, в Аналітичному звіті висловлювались пропозиції щодо створення спільних аспірантських програм між ЗВО та академічними установами, що послабило б і проблему малокомплектності. Серед іншого – зростає інтерес до постдокторантури: адже 73% з них планують продовжувати тему дослідження. Активнішою має стати академічна мобільність…Ми стоїмо на початку шляху.
Лариса ОСТРОЛУЦЬКА, Дмитро ШУЛІКІН
Газета “Світ”, № 3-4 2022 р.