У місто Суми війна прийшла у перший же день, 24 лютого. Танкові колони ворога вийшли до околиць міста, почалися обстріли. Втім, обласний центр не став легкою здобиччю – російські війська зустріли шалений опір. Як живе у воєнних реаліях Сумський національний аграрний університет, ми запитуємо у проректора з наукової роботи СНАУ Юрія ДАНЬКА.
– Пане Юрію, яким став для вас і для університету перший день війни? Що відбувалося, як реагували?
– Близько п’ятої години почали надходити повідомлення про рух танків у наш бік. О сьомій ранку в університеті зібрався ректорат, ми почали думати, як діяти. Ректор Володимир Ладика на своїй сторінці у фейсбуці звернувся до студентів з проханням залишатися в гуртожитках, а викладачів – бути вдома. У нас на стаціонарі навчається майже чотири тисячі студентів, всього ж (із заочниками та студентами коледжів) – майже десять. 24 лютого у гуртожитках перебувало чимало студентів – близько 170 іноземців і понад двісті наших громадян. До речі, чимало іноземців, які знімали житло в місті, з початком бойових дій перебралися до гуртожитків.
– Ворог обстрілював місто з артилерії, літаки скидали бомби на житлові квартали. У фейсбуці ви вели своєрідний щоденник війни, писали, що була пошкоджена комунальна інфраструктура, зникло світло. Як ви діяли? Як допомагали студентам?
– Ситуація розгорталася блискавично, танкові колони вийшли на околиці Сум, почалися вуличні бої. Але місто не здалося!Бойові дії точилися зовсім поруч. В який момент нас попередили, що в нашому районі (де знаходиться СНАУ та Сумське вище артилерійське командне училище) очікують обстріли «Градами». Ворожі реактивні системи залпового вогню розміщувалися зовсім недалеко.
Якби обстріл відбувся, корпуси були б зруйновано…Викликів було дуже багато. У перші ж дні війни ми почали вдосконалювати систему укриттів. Викладачі разом зі студентами перенесли в підвали ліжка, матраци, облаштували «польові кухні». Весь цей час працював ректорат, бухгалтерія. Ми виплатили зарплату за лютий і березень. До речі, наповнювати спецфонд (з якого виплачуємо частину зарплати) допомагають наші випускники, що живуть за кордоном.
– Як почувалися іноземні студенти? Як вдалося їх евакуювати?
– Ми звернулися до посольств країн (Індії, Китаю), звідки вони родом, попросили допомогти організувати «зелений коридор» для евакуації. Студенти залишилися і в нас, і в Сумському державному університеті, ми координували зусилля щодо безпечного виїзду. Посольство Китаю було на постійному зв’язку, вони хотіли вивезти своїх у перший же день війни, але траса була зайнята танковими колонами ворога. Не виключалися й провокації: автобуси з іноземними студентами могли обстріляти російські військові і заявити, що це зробили українці… Тому чекали «зеленого коридору» і робили все, щоб у молоді були їжа і вода.
Дуже виручило, що ми аграрний університет. Підключилися наші випускники, фермери, швидко налагодили доставку продуктів. Привозили картоплю, макарони, м’ясо. Окрім того, у нас є два десятки корів, тому молоко своє.
У мене навіть фото є, як китайські студенти патрають курей і роблять тушонку. Кожен хотів долучитися до справи. Готували їжу, прибирали територію, відкидали сніг. Багато жартували! Всім сподобалося фото, де трактор тягне на буксирі підбитий ворожий танк (мовляв, в хазяйстві знадобиться).
Важко було, коли ворог зруйнував підстанцію й зникло світло та вода. Але ми швидко налаштували переносні генератори і відновили електро- і водопостачання. Хочу сказати, що війна показала, хто чого вартий. Колектив дуже згуртувався, викладачі ночували зі студентами в укриттях, готували вдома їжу і приносили в гуртожитки. Один викладач, доцент факультету харчових технологій Василь Тищенко увесь цей час допомагав готувати тушонку, смалив курей. А завідувач «віварію» Андрій Муха доїв корів. Наші викладачі і студенти довели, що українські аграрії – справді «міцні горішки».
– Чи вдалося відновити навчання?
– Так, 4 квітня в університеті відновлено дистанційне навчання. І більшість студентів (в тому числі й іноземці) уже навчаються.
– В якому стані сьогодні корпуси університету?
– Центральний кампус не постраждав. Вибухова хвиля пошкодила теплицю (вибито скло), вилетіли вікна і в котельні. Ситуація з коледжами – гірша. На другий день війни снаряд влучив у будинок поруч з коледжем, який знаходиться в Сумах. Вибуховою хвилею вибито вікна, двері, зруйновано перекриття. Будівлю потрібно відбудовувати заново. Сьогодні ми міркуємо, як перенести навчання студентів коледжу до університету.
Постраждав і Маловисторопський коледж імені П.С. Рибалка у Лебединському районі. Селище Малий Вистороп було окуповане, рашистські війська розміщувалися у будівлі коледжу. Вони розтрощили всю техніку й меблі, спалили книжки, розбили вікна. Тому й думаємо, як перемістити студентів на територію університету. Потрібно переселити в гуртожитки 241 студента…
У центральному кампусі ми перенесли комп’ютери в підвали та на цокольний поверх. На території університету знаходиться унікальний Центр колективного користування науковим обладнанням. Хроматографи, спектографи, ПЦР-лабораторію та інше обладнання цього центру також обережно перенесли в підвал. Допомагали всі: і викладачі, і технічні працівники, і студенти.
– Що допомагає зберігати оптимізм?
– Ми віримо в перемогу. У нас багато хлопців (студенти, викладачі, випускники) воюють у Збройних силах та загонах тероборони. Впевнені, що вони захистять місто і що Україна переможе. Розуміємо, що війна ще не закінчилася, тому збираємося разом, вирішуємо, що і як можемо зробити, чим можемо бути корисні. Допомагаємо з амуніцією, днями зібрали кошти на квадрокоптер. Окрім того, минулого тижня збиралися ректори сумських закладів вищої освіти, обговорювали нові правила прийому, міркували, як університетам втриматися в умовах війни. Місто готує унікальних фахівців, які будуть потрібні регіону після закінчення війни, і наше завдання – набрати студентів-першокурсників та продовжити якісну підготовку тих, хто вже навчається. Наш університет готує аграріїв, фахівців з харчових технологій, будівельників. Це дуже важливо!
– Нещодавно ви шукали через фейсбук кукурудзу для сівби й дуже раділи, що вона знайшлася. Хто виручив?
– Справді, нам потрібно було знайти 15 посівних одиниць (мішків) кукурудзи. Це силосна кукурудза, яка потрібна для корів. Думаємо, чим годуватимемо худібку наступної зими. Виручив підприємець з Полтавської області Максим Бернацький, ми йому дуже вдячні. У нас вже почалися сільськогосподарські роботи на території дослідних полів закладу. Працюють трактори, готуємося до посівної. Ми аграрії, робимо те, що повинні.
– Яким бачите університет після війни? Що, на вашу думку, зміниться?
– Поки що ми розв’язуємо питання короткострокового планування, думаємо, як вижити тут і сьогодні. Але одне знаю точно: роботи буде дуже багато. Як говорив Черчилль, «я обіцяю вам кров, піт і сльози». Ми розуміємо, що труднощі неминучі. 40 відсотків експортних надходжень до Держбюджету давало сільське господарство, а в цьому році в багатьох регіонах посівна зірвана. На Миколаївщині йдуть бойові дії, Херсонщина частково окупована. Надходження до бюджету будуть меншими, значить, зменшиться й фінансування освіти і науки.
Ми плануємо максимально активно працювати з міжнародними фондами, подавати проєкти на грантові конкурси. Сподіваємося, що саме міжнародна співпраця допоможе закладу (і нашому, і іншим ЗВО) втриматися на плаву. Нині близько десяти викладачів СНАУ виїхали в Європу, отримали стипендії. Це наші «посланці» у європейському дослідницькому просторі. Упевнений, що ми обов’язково все відбудуємо і через кілька років університет стане ще кращим.
Спілкувалася Світлана ГАЛАТА