Про особливості нинішньої українсько-російської війни виконувач обов’язків головного наукового співробітника відділу історії України 20–30-х рр. XX ст. Інституту історії України НАН України, доктор історичних наук, професор Станіслав Кульчицький розповів в інтерв’ю «Польському радіо»:
«Повномасштабне вторгнення Росії стало для мене абсолютною дикістю. Я розумів, що Росія збирається роздушити нас у «братніх обіймах». Це вона робила і до 2014 року. Після 2014 року, після агресії та анексії Криму, війна була у більш-менш замороженому стані, і так могло би тривати й далі, але в Україні сталися незворотні зміни, пов’язані з її орієнтацією на Європу та США. Так от, до нападу [24 лютого] відповіді з боку Заходу не було. Та коли на Заході переконалися, що Україна здатна опиратися і перемагати в цій війні, яка триває вже понад місяць, то почався широкий потік фінансових ресурсів, озброєння, боєприпасів. І те, що ми зараз робимо, ми робимо завдяки Заходові, бо без нього Україна була б окупована, попри весь героїзм її захисників».
«Війна тільки розгортається. Не відомо, як Росія поведеться, коли зазнаватиме поразки на Півдні та Сході України. Фосфорні снаряди вже застосовуються. Чи не влаштує вона чогось страшного, чи не використає хімічної, бактеріологічної зброї? Я вже не кажу про тактичну ядерну зброю. Польща теж відчуває цю загрозу від Росії. Але відчувала і в ХІХ столітті. Про це свідчать два польські повстання проти царського самодержавства. До речі, в Україні у ХІХ століття такого не було – опір України почався тільки під час визвольних змагань 1917–1920 років. <…>
У той час почала утворюватись українська нація. …Голодомор створив постгеноцидне суспільство, і 1991 року ми були в майже безпорадному стані, бо Незалежність отримала, по суті, Радянська Україна. І ми цю радянськість випльовували з себе всі 30 років. Навіть до останнього часу в нашому Парламенті були партії, які, так би мовити, тримали кулачки за Путіна. Гадаю, лише тепер наше суспільство очищується».
«Чим унікальна ця українсько-російська війна? Вона триває тоді, коли у кожної людини є смартфон, на який можна фотографувати і з якого можна пересилати знімки. Це робиться суцільним потоком і концентрується в різних організаційних центрах. До Києва вже приїжджав високопосадовець із Гааги, який займається розслідуванням воєнних злочинів [ідеться про прокурора Міжнародного кримінального суду Каріма Хана]. Думаю, весь цей потік [інформації] буде зафіксовано в деталях, і нинішнім та майбутнім керівникам Росії буде непереливки. Ми пам’ятатимемо це завжди. Як це не дивно, я дуже вдячний Путіну за те, що ці «братні обійми» припинились і мільйони людей побачили звіряче обличчя російських імперіалістів, які заперечують саме фізичне існування української нації та української держави».
«Цілком можливо [що гуманітарну катастрофу в Маріуполі кваліфікують] як геноцид. Тому що йдеться про знищення жінок і дітей, про статеві злочини і багато іншого. Примусове переселення Росією українських громадян – це теж ознака геноциду: дітей переміщують в інше середовище, щоб знищити націю зовсім. Така практика триває в Росії багато століть. Наприклад, протягом двох століть (під час тривалого царювання спочатку Івана ІІІ, а потім Івана IV) з території Новгорода і Пскова – цих двох, по суті, боярських республік, тісно пов’язаних із Західною Європою, – депортували ремісників, купців, а потім і більш-менш організоване населення. І внаслідок такого двохсотрічного тиску зникла ціла новгородсько-псковська народність. Я вже не кажу про те, що під час освоєння Сибіру загинули буквально десятки малих народностей».