Розповідаємо історію ще одного з героїв публікації «Легендарний Маріуполь». Про іншого героя, Максима Стьопіна, можна прочитати тут.
Насправді – це була одна з найбільш вражаючих зустрічей в Маріуполі. Листопад 2021 року. На подвір’ї єдиної у місті церкви ПЦУ нас чекали капелан отець Роман та засновник культурно-мистецького центру Кирило Долімбаєв. Ми б і не потрапили сюди, якби нашого колегу з Володимира-Волинського не попросили передати для постійної тут експозиції вбрання та побуту України вишиванку з Волині.
Храм цей, що носить ім’я Святителя Петра Могили, зовні розписаний петриківкою – у блакитно-жовто-зелених кольорах.
«Це кольори Божої Матері на іконах і кольори України», – каже Кирило. За довжиною розпису – 500 погонних метрів – храм увійшов до Книги рекордів України.
«Ми могли податися й на світову Книгу рекордів, але щоб ви розуміли, це дорого коштує, а гроші нам потрібні ще багато на що тут».
Кирило – банкір, ціну грошам – своїм і чужим – добре знає. Переконаний: гроші мають іти на хорошу справу. Волонтерити почав з 2014 року. З 2020 опікується православною церквою України. Каже, мені сподобалося, що церква прагне розвиватися і тут зовсім немає корупції. Щоб було зрозуміліше, одразу пояснює: «Я не православний, але підтримую ПЦУ, бо це є елемент національної безпеки України».
Батько Кирила – за національністю узбек, народився в Намангані, але ще хлопчаком «з російською бабусею переїхав у Маріуполь». У день проголошення Незалежності України на водонапірній вежі батько почепив перший у місті жовто-блакитний прапор. Кирило народився в Маріуполі. Йому це місто дороге, і дорого все, що у ньому робилося. І буде робитися!
На другому поверсі церкви Святителя Петра Могили почали створювати кафедральний собор ПЦУ на честь Успіння Божої Матері. У 2022 році його вже мали намір відкрити. За пару днів до війни Кирило демонстрував у соцмережах знімки, як закінчують у храмі стелити теплу підлогу. І там же, на «верхньому» поверсі, уже розбудувалась «культурна інфраструктура»: школа бандури та українського живопису імені героя України Василя Сліпака, бібліотека української книги імені Василя Стуса і невеликий ще музей історико-краєзнавчої тематики.
Отець Роман – настоятель храму Святителя Петра Могили – справжній клірик, із тих, хто з народом у всіх його радостях і бідах. Від початку відкриття храму, а це вже понад 22 роки, він запровадив благодійну їдальню для нужденних.
Щодня тут готували гарячу їжу, в один і той же час, до церкви приходили від 100 до 300 осіб, і щоб не було великої черги, кожний отримував на руки контейнер з їжею. Допомагали з продуктами не тільки православні, а й мусульманська спільнота, католики і протестанти…(До речі, завдяки тривалому спілкуванню з людьми, які приходили обідати до церкви, Кирило впізнав у ролику, знятому кадировцями, місцевого безхатченка і пияка, якого ті представили як «розвідника ЗСУ»).…
Із перших днів війни їдальня почала готувати їжу також для військових та тероборони. 27 лютого Кирило написав у своїй сторінці на ФБ: «Цю країну та це місто не перемогти! Кожен увімкнувся в оборону. Православна Церква України готує їжу для військових, кондитерські Маріуполя привозять солодке для тероборони, пекарні випікають та роздають безкоштовно хліб лікарням!»
Потім дні ставали все важчими. З 1 березня місто опинилося в оточенні. Жевріла надія на прорив, на розблокування, але з кожним днем вона згасала. Після варварських нальотів почалися переговори про «зелені коридори». Нарешті у маріупольців з’явилася можливість виїхати власними машинами.
Але в людей немає грошей. І 10 березня Долімбаєв кидає в мережу оголошення: «Допомога для тих з Маріуполя, хто зміг виїхати та знайшов житло у інших куточках України, але не має можливості його оплачувати. Візьмемо на себе оплату одного місяця проживання та частково – елементарні потреби». А через два дні відзвітував: фінансова допомога на 22.000 гривень була надана на п’ятьом маріупольцям, які змогли виїхати з міста. Ще через день допомога склала вже 50 тисяч гривень.
«Маріупольці почали виїжджати з цього пекла! – пише він 15 березня. -Ми з командою, як зможемо, так і будемо підтримувати їх фінансово
»
17 березня починається новий період в житті Кирила Долімбаєва та його команди. Це видно із заклику на сторінці ФБ: «Друзі, для створеного волонтерського пункту допомоги маріупольцям у Дніпрі дуже потрібен ноутбук, якщо хтось має непотрібний безкоштовно або не за всі гроші світу, будемо дуже вдячні»
30 березня команда оприлюднює уже перший звіт: «За один тиждень, ми з командою капеланів Православної Церкви України Донеччини та небайдужих волонтерів з Маріуполя, Дніпра, Харкова, Сєверодонецька, виросли з орендованої кімнати у Дніпрі, яка «обслуговувала» 50 біженців з Маріуполя на день, у потужний волонтерський Хаб, який вже надає допомогу 500+ біженцям: їжа, одяг, ліки, засоби особистої гігієни, психологічна допомога, вивезення дітей та жінок за кордон. Працюємо та допомагаємо!» Свій хаб вони назвали «Доброго ранку, ми з Маріуполя!».
Інформація про нього розходиться блискавично. Це видно із зростання кількості тих, кому волонтери допомагають. За неповний тиждень кількість людей, хто до них звертається, збільшується з тисячі – до трьох тисяч. Зростає географія місць, звідки надходить допомога, ускладнюється логістика.
«Насичений день, насичений тиждень, без вихідних та відпочинку, який ми зможемо собі дозволити тільки після остаточної перемоги та відсутності людей, які її потребують», – записує Кирило 9 квітня.
За цей «робочий» тиждень, зазначає він, команда волонтерів змогла надати допомогу більш як 10 тисячам біженців, видати понад 30 тонн гуманітарної допомоги, а це – продукти, ліки, одяг, засоби особистої гігієни, корм для тварин та ще багато чого.
«Все це, виключно завдяки вашій допомозі. Дякую, наші неймовірні та чудові українці!»…Читаєш, і бачиш перед собою системну, організовану людину, налаштовану на результат. У цій гарячці буднів нема коли розслаблятися. Але інколи, коли дозволяєш собі помріяти, і тоді з’являються рядки: «Ми повернемося у наш український Маріуполь, у наш Храм і обов’язково зануримося з головою в тепле бірюзове Азовське море, яке заспокоює своїми хвилями та шумом тополь уздовж берегів…»
Але їхній Храм тепер тут. А той – у жовто-голубих та зелених кольорах їх обов’язково дочекається. (Хочеться вірити, що дочекається. У своїх листах маріупольці не раз про нього згадують).
Про те, як працює сьогодні хаб, один з останніх записів Кирила Долімбаєва: «Кожного дня, з самого ранку і до пізнього вечора, майже 24/7, я та вся наша команда волонтерського Хабу «Доброго ранку, ми з Маріуполя!» у Дніпрі, постійно online: перемовини щодо гуманітарки, вирішення проблем з логістики, пошук коштів на різноманітні потреби біженців та військових, залучення волонтерів, комунікації безпосередньо з біженцями та іншими волонтерськими Хабами, розвантаження фур та ще багато чого. Але це тільки маленька крапелька того, що ми можемо зробити для своєї прекрасної та незалежної Держави у ці історичні та жахливі часи. Працюємо і допомагаємо! Все буде Україна!» І наприкінці реквізити: «ви маєте можливість нам допомогти та підтримати». МоноБанк 5375411500922880, ПриватБанк 4731219114792710
Особисто я скористалася цією можливістю.
Лариса ОСТРОЛУЦЬКА