На засіданні Президії НАН України були представлені дослідження щодо оцінки соціально-психологічного стану населення України в умовах війни. Про одне з них розповів заступник директор Інституту соціології НАН України, доктор соціологічних наук Сергій Дембіцький.
Він пояснив, що його доповідь базується на низці опитувань. Перше було проведено інститутом та центром «Соціальні перспективи» за тиждень до війни, і це дозволяє «бачити» стан суспільства напередодні повномасштабного вторгнення. Друге – телефонні опитування групи «Рейтинг». Третє – онлайн-опитування, яке провели науковці інституту спільно з факультетом соціології КНУ імені Тараса Шевченка в окупованих містах та населених пунктах, які знаходяться в зоні (чи поблизу) бойових дій. Це Херсон, Харків, Одеса, Суми, Київ. Предметом цього дослідження став психологічний дистрес в умовах війни.
У напад – не вірили
Як свідчать опитування, напередодні війни до топ-страхів та побоювань входили: війна на сході країни, напад ворога на Україну. Ковід та економічні негаразди (які раніше лідирували) у лютому 2022 відійшли на друге місце.
– Це значить, що напередодні війни дуже багато людей відчували загрозу, – пояснює доповідач. – Але більшість людей все ж вважали ймовірність нападу впродовж найближчих тижнів низькою. Не вірили в напад і на півдні та сході (до 70-відсотків). Ці люди першими опинилися під ударом.
Дослідження свідчать, що суспільство не хотіло ескалації збройного конфлікту на Донбасі. Більшість людей вважали, що потрібно повертати Донбас і Крим політико-дипломатичним шляхом. І лише 6 відсотків відповіли, що розв’язати це питання можна лише зі зброєю.
Понад 90 відсотків опитаних впевнені в перемозі. Цікаво, що на початку війни люди вважали, що перемогу вдасться здобути за кілька тижнів. Нині розуміють, що потрібно налаштовуватися на «марафон» і припускають, що війна може тривати від кількох місяців до року.
«Але ці цифри аж ніяк не свідчать про зростання песимізму, – зазначив доповідач. – У те, що відбитися не вдасться, вірить менше одного відсотка респондентів».
Ще однією важливою психологічно-соціальною характеристикою є готовність захищати країну зі зброєю в руках. До війни людей, готових стати до лав ЗСУ чи добровольчих формувань, було більше, ніж тих, хто не готовий. Але – не набагато. У березні 2022 року ситуація стрімко змінилася, готовність взяти зброю до рук стрімко зросла. А от звичний для України соціальний негативізм стосовно державних інститутів, навпаки, зменшився. Відбулася консолідація суспільства, в тому числі й навколо Збройних сил України, Президента, місцевих органів влади. Люди відкинули звичний негативізм і готові працювати на перемогу разом з владою.
За країну не соромно
Дослідження показало, що навіть у березні цього року, коли ворог стояв під Києвом, більшість опитаних відчувала надію. «Сьогодні ж, коли ми отримуємо зброю і міжнародну підтримку, немає жодних підстав втрачати це відчуття», – зазначив Сергій Дембіцький.У порівнянні з 2021 роком більш ніж удвічі зросла гордість за Україну (з 34 до 80 відсотків). І у 18 разів (!) зменшилося відчуття сорому за власну країну.
Цікавими є й результати щодо психологічного дистресу (це руйнівний, негативний стрес під час війни). Дослідження виконували за спеціальною методикою, яку розробили в інституті. Соціологи визначають, якої допомоги потребує респондент: фінансової, медичної, з місцем проживання, харчуванням, спілкування з близькими, безпеки в умовах бойових дій. І чим більше видів допомоги потребує людина, тим сильнішим є її психологічний дистрес. Науковці також запитували: чи брала участь людина у бойових діях, чи допомагала українському війську?
Опитування показало, що жінки набагато більше піддаються дистресу, ніж чоловіки. А найвищий дистрес мають жінки, які брали участь в бойових діях зі зброєю в руках. Ті ж, хто допомагав війську чи добровольчим формуванням (готували їжу, шукали амуніцію тощо) – найменший. У чоловіків же – навпаки, найкращий психологічний стан мають ті, хто захищає Україну зі зброєю в руках.
«Зловісний образ українського націоналіста» – розсіявся
Доповідь, присвячену соціально-психологічному стану українського суспільства, презентував і директор Інституту соціальної та політичної психології Національної академії педагогічних наук України, член-кореспондент НАПН України Микола Слюсаревський.
Микола Миколайович зазначив, що спричинені війною соціально-психологічні виклики можна умовно поділити на чотири групи. Це виклик українцям, як спільноті; виклики ментальному здоров’ю особистості; виклики психологічному здоров’ю та розвитку дитини; виклики українським психологам як фаховій спільноті. Однією з найважливіших є перша група викликів (українській спільноті). Дослідження підтвердило, що потрібно змінити образ війни, який склався в попередні роки. Адже, як випливає з результатів опитувань, упродовж восьми років російської агресії українському суспільству, на жаль, не вдалося сформувати консолідоване бачення війни на Донбасі.
На момент останнього опитування (науковці провели його буквально напередодні вторгнення) лише 40,5 десятка опитаних вважали війну на Донбасі народною війною проти окупантів.
– У різні роки від 39 до 46 відсотків респондентів сприймали її як нікому не потрібну війну, розв’язану українською (порошенківською) владою, – зазначив доповідач. – Громадська думка стосовно збройного протистояння на Донбасі була поляризованою, що суттєво підривало єдність у суспільстві. Це свідчило про перемогу російської пропаганди…
Але! Навіть до війни позитивна відповідь на припущення, що війська Путіна зустрічали б квітами, у жодному регіоні не перевищувала 5 відсотків.
Після початку повномасштабного вторгнення ставлення до війни моментально змінилося, а успіхи російської пропаганди – «обнулилися». «На цей виклик суспільство відповіло гідно, – наголосив Микола Слюсаревський. – Але на окупованих територіях пропаганда продовжує токсично впливати на людей». Соціологи також відзначили, що з кожним роком Незалежності групова ідентичність українців набувала все виразнішого національного забарвлення. Впродовж трьох десятиліть ця ідентичність формувалася як територіально-державницька. Напередодні повномасштабного вторгнення 79 відсотків вважали, що хоча на шляху нашої державності немало перешкод, Україна має бути незалежною. Менш як 11 відсотків заявляли, що наша країна дуже різна, і що в одній державі нам не вжитися.
– Поступово втрачав силу навіяний радянською пропагандою «зловісний образ українського націоналіста», – з усмішкою зауважив пан Микола. – На початку лютого 2022 року небезпеку від «українських націоналістів» вбачало менше чверті опитаних. Групова ідентичність набувала все виразнішого національного забарвлення. Напередодні російського вторгнення понад 56 відсотків опитаних вважали, що саме відродження національної свідомості допоможе Україні стати могутньою державою. А на півдні країни – понад 80 відсотків! Уже за кілька тижнів ці дані підтвердилися – мешканці південних областей чинять мужній опір окупантам.
Уже сьогодні зрозуміло: Путін досягнув абсолютно протилежного. «Українських націоналістів» (якими довго лякала світ російська пропаганда), у суспільстві вважають героями, опір російській агресії – народною війною.
«Ця велика біда проявила велич нашого народу, пробудила все краще в нас, – переконаний Микола Слюсаревський.
Підготувала Світлана ГАЛАТА