«Технологічне серце Великопольщі» — так названо у спецвипуску журналу «Голос політехніки» Познанський технічний університет. Йдеться про наукові дослідження вишу та їхній вплив на суспільство і польську економіку. Чимало років це серце відкрите для дружби й співпраці з Україною, зокрема, з НТУУ «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського».
У березні 2018 року НТУУ «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського» зустрічав гостей із Познанського технічного університету, добре відомого ще як «Познанська політехніка». Сторони уклали Протокол про наміри щодо створення і запуску спільного наносупутника.
Тоді від імені КПІ документ підписали проректор з наукової роботи академік НАН України Михайло Ільченко та керівник лабораторії наносупутникових технологій теплоенергетичного факультету Борис Рассамакін. А від імені Познанського університету – декан факультету електроніки і телекомунікацій професор Кшиштоф Весоловські та професор Анджей Касінські. У зустрічі та обговоренні майбутньої спільної праці та її результатів з польської сторони взяли участь також професор Рафал Кренц та координатор з розвитку польсько-українського співробітництва Ольга Вахріна.
Наступні місяці минули в обміні думками, узгодженнях, домовленостях. Космічний проєкт — не єдине, що пов’язує технічні університети. Між ними є угода про співпрацю у програмі ЄС Erasmus +, угода про подвійний диплом за магістерським рівнем підготовки у галузях біомедичної інженерії та машинобудування. Тепер постала домовленість і про космічні висоти.
2019 року кияни побували у партнерів у Познані, ознайомилися з їхнім навчально-науковим життям, побували в їхніх лабораторіях… А потім на планеті почався Covid, спілкування перейшло в онлайн, кожна сторона робила свою «домашню» роботу. Планували її завершення і, звичайно, зустріч.
А 24 лютого 2022-го в Україні почалася війна.
ЗУСТРІЧ В ІНСТИТУТІ РАДІОЗВ’ЯЗКУ
…Ми домовилися про зустріч з доктором Рафалом Кренцом, команда якого активно залучена у створення наносупутника, та пані Ольгою Вахріною, координатором з розвитку польсько-українського співробітництва міжнародного офісу університету, у приміщенні факультету інформатики та телекомунікацій Познанського університету.
Як і Київська політехніка, Познанська — займає чималу площу. Але якщо кампус КПІ — з його навчально-науковими корпусами, студентськими гуртожитками, офіційними й житловими приміщеннями, спортивними спорудами й великим старовинним парком — розташовано переважно в одному районі Києва, то Познанський технічний університет має в місті кілька локацій. Приміщення, де домовлена зустріч, взагалі настільки органічно вписалося в затишний житловий квартал, що з першого погляду й не скажеш, що тут освітній заклад, проєкти якого сягають від землі до космосу.
Отриманням інформації з космосу займається професор Рафал Кренц та його колеги, створюючи систему радіосигналів, якими оснащені супутники. Професор — спеціаліст з електроніки та телекомунікації, а також комп’ютерних наук, випускник Познанського технічного університету. Близько двох десятиліть займається цифровими системами бездротового зв’язку. Нині його дослідження пов’язані з програмно-визначеною радіотехнологією (SDR) у застосуванні до бездротових систем з високою швидкістю передачі даних. Тож включення Рафала Кренца 2018 року до складу польської делегації, яку очолював тоді президент Польського космічного агентства Гжегож Брона, було аж ніяк не випадковим. Професору Кренцу та його колегам належало дати українсько-польському наносупутнику «мову» — створити сигнал, який би якісно і безперешкодно доносив новини з безповітряного простору.
Робота Ольги Вахріної, координатора з розвитку польсько-українського співробітництва ПУТ, спеціаліста міжнародного офісу Познанського університету також тісно пов’язана з Україною. І не тільки роботою. Ольга — українка, із Сумської області. А її альма-матер — Київський політехнічний інститут, саме там вона й починала свою трудову діяльність.
— Я приїхала в Познань як молода науковиця за програмою Еразмус-мундус, — розповідає Ольга. — Стажувалася півтора року і залишилася в місті, в яке закохалася. Тут продовжила і наукову працю, і міжнародну діяльність.
Пані Ольга на разі перекладає нашу розмову, але інколи, захопившись, ми розмовляємо одночасно і польською, й українською. Саме так, пригадує Ольга, було і в Києві, під час роботи над текстом спільних домовленостей, коли йшов обмін думками, пропозиціями.…
Пан Рафал знайомить з історією рідного університету, яка почалася 103 роки тому, коли на базі школи машинобудування було засновано Вищу школу механічної, а потім й електричної інженерії, а перед Другою світовою уже постав Познанський технічний університет. Щоправда, Друга світова відкинула навчальний заклад на вихідні позиції: після війни довелося знову проходити шлях від Школи інженерії до університету. Але далі, особливо після 90-х, коли Польща стала частиною ЄС, почався його стрімкий розвиток: виникали, зростали, об’єднувались, розділялись, перейменовувалися різні факультети (у Польщі їх називають відділами), а всередині відділів створювалися інститути. (Саме так, інститути — всередині факультетів). З’являлись нові спеціальності, нові технології, зростала участь вишу у розвитку країни.
— Так і наш факультет електроніки й телекомунікації два роки тому став факультетом інформатики та телекомунікації. У ньому створилося 4 інститути й один з них — наш Інститут радіозв’язку, — уточнює Рафал Кренц.
— Коли у 2019-му Познанській політехніці виповнилося сто років, святкування було на державному рівні, — каже пані Ольга. — До нас приїхав Президент Польщі Анджей Дуда. Наші науковці тоді отримали чимало державних нагород за свої досягнення в науці й освіті.
Сьогодні Познанський технічний університет — справді один з провідних технічних вишів у Польщі. На 10 факультетах за 28 напрямками навчаються, поєднуючи навчання з науковою та дослідницькою роботою, понад 20 тисяч студентів. В університеті працює понад тисячу викладачів, студенти та їхні наставники проводять дослідження в 150 сучасних лабораторіях. Познанська політехніка має визнані світовою науковою спільнотою досягнення, зокрема у проєктуванні безпілотних літальних апаратів, гібридних автомобільних двигунів. Нова важлива тема — дослідження космосу.
ЩО Ж СПРИЯЛО ШВИДКОМУ РОЗВИТКУ УНІВЕРСИТЕТУ?
— Істотним рушієм швидких змін стала міжнародна співпраця, — переконана Ольга Вахріна. — У нас багато проєктів, у яких беруть участь факультети й інститути. Це й міністерські проєкти, і міжнародні, зокрема євросоюзівські, завдяки яким маємо фінансову підтримку. Важливу роль відіграє співпраця з великим бізнесом. У випадку цього інституту — Nokia, Siemens, інші відомі компанії. Маємо спільні проєкти з університетами-партнерами. Серед них — і українські.
У професора Кренца — великий досвід спільної праці з європейськими колегами. Він працював над впровадженням і вдосконаленням програм для п’ятого покоління мобільного зв’язку. Розроблені науковцями на чолі з професором Кренцом пристрої і зараз використовуються для мобільних телефонів четвертої генерації.
— Для нас то був дуже важливий проєкт, — пригадує пан Рафал. — У ньому брали участь кілька десятків партнерів з різних країн. Проєктом керував Кшиштоф Весоловські, який очолював і нашу університетську делегацію в Києві.
— Як почалася особисто ваша співпраця з КПІ? Чому з КПІ? — запитую професора Кренца.
— Ми знаємо Київську політехніку як піонера у багатьох галузях, зокрема в авіації і в космосі, — відповідає. — Це партнер з величезним досвідом і великими успіхами. Знали, що їхні супутники себе чудово показали. Перший PolyITAN-1 уже встановив світовий рекорд — вісім років намотує кола навколо Землі. І другий PolyITAN був успішним… Робота триває й над наступними супутниками. Тож взяти участь у третьому було досить заманливо.
— А ви раніше в університеті займалися супутниками?
— Моя спеціалізація — системи сигналу, будова радіосигналу, зокрема і в космосі. Але на кожному факультеті нашого університету космонавтика займає своє місце. Наприклад, на факультеті автоматики й робототехніки, чи інформатики й телекомунікацій, інженерії та авіабудування — кожен має свою космічну складову у дослідженнях. Утворюються й збірні команди, якщо треба об’єднатися задля спільного проєкту, наприклад, створення ракетного двигуна.
— Співпраця з Київською політехнікою в нашому університеті відбувалася й раніше, — додає пані Ольга, — але це не було так активно. На активнішу фазу ми вийшли десь із 2017 року, коли почали працювати спільними командами. Інститут, де працює професор Кренц, є одним з важливих елементів співпраці. Але маємо й інші приклади: наша біомедична інженерія тісно співпрацює з факультетом біомедичної інженерії КПІ на чолі з професором Віталієм Максименком. Механічний факультет та його інститути — з Навчально-науковим механіко-машинобудівним інститутом, який очолює член-кореспондент НАН України Микола Бобир. Є в нас і програма отримання подвійного диплома. До речі, перший випуск відбувся саме 2019 року, коли відзначалось 100-річчя університету. Тоді приїхало багато відомих науковців, і багато хто з них захотів побувати на захисті магістрів, де захищалися й двоє киян. Уявіть собі: дві екзаменаційні комісії — з КПІ та з Познанського університету, і ще чимало гостей, наукові корифеї ледь не з усього світу. Але випускники ННММІ КПІ настільки блискуче відповідали, що професор з Universite Polytechnic Hauts-De-France, присутній на захисті, вражено заявив, що це не просто захист магістерської, а захист дисертації. (Захист відбувався англійською). Обидва наші університети запропонували випускникам продовжити навчання в аспірантурі.
— І вони у вас залишилися?
— Та ні, повернулися в Україну.
КОЛИ Ж ПОЛЕТИТЬ PolyITAN-3?
PolyITAN-3PUT (останні букви – абревіатура Познанського технічного університету) має своє чітке призначення — він буде оснащений спеціальною апаратурою для дистанційного зондування Землі. Передбачається, що його роздільна здатність буде корисною і в господарських, і в оборонних цілях. Супутник може здійснювати й екологічний моніторинг та дослідження іоносфери.
Професор Кренц та його команда працюють над розробкою, яку можна буде використати також на інших наносупутниках, які будують і в Польщі.
— На сьогодні створено модуль, за допомогою якого відбуватиметься тестування сигналу, — розповідає професор. – Побудована також наземна станція, яка прийматиме цей сигнал. Обладнання станції теж нині тестується в лабораторії. Виконано більш як 80 % роботи. Сподіваємося, що в найближчі пів року завершимо всі дослідження і зможемо продемонструвати сигнал нашим партнерам із Києва для того, щоб проінсталювати його на супутнику.
— У рамках цього проєкту ми закупили сонячні батареї, які спеціально для цього супутника розробила італійська фірма, що спеціалізується на такого роду продукції, — додає Ольга Вахріна.
— Станція, яка прийматиме сигнал із космосу, одночасно працюватиме і на Познань, і на Київ, необхідні елементи її буде розміщено і в нашій політехніці, і в Україні. Усі ці елементи також уже придбані. Свої — ми розмістили на даху одного з висотних будинків. На жаль, елементи, які вже мали б бути в Києві, ми не встигли вчасно транспортувати в Україну. Війна перешкодила. Звичайно, ми не могли ризикувати, щоб із таким дорогим обладнанням дорогою щось сталося, тому зберігаємо його допоки тут. Так виходить, що кожна сторона зараз робить свою частину роботи, і залишається тільки сподіватися, що через пів року ми зможемо звести нашу роботу докупи, і на завершальній стадії ніхто й ніщо нам не завадить.
У ЛАБОРАТОРІЇ ПРОФЕСОРА КРЕНЦА
Розмову продовжуємо в лабораторії, де перебуває на тестуванні обладнання, призначене для PolyITAN-3. Воно проходить за багатьма параметрами: досліджується сила сигналу, зміна модуляції, споживання електроенергії… Проводяться всі належні випробування, які дадуть супутнику змогу бути на постійному зв’язку з Землею. Одне з важливих завдань — на сателіті має бути встановлена антенна матриця, каже професор, що дасть змогу посилювати і якісно поліпшувати сигнал при застосуванні кількох антен, поєднувати їхню здатність.
Пан Рафал розповідає, що у створенні радіосигналу для проєкту PolyITAN-3 активну участь брали і студенти. Особливо третьокурсник Ніколо Злочев та PhD-аспірант із Казахстану — Ільяс Зайнуддинов. У Познанській політехніці, каже професор, давні традиції залучення кращих студентів до виконання важливих проєктів. Сприяє цьому й те, що коли подається заявка на проєкт, у ній уже прописується і студентська компонента й певна частина фінансування.
— До речі, щодо фінансування… Неподалік входу до кампуса висить великий лозунг про необхідність гідного фінансування науки. Це мені нагадало Україну. У вас теж із цим проблеми?
— Так, ми вважаємо, що фінансування науки на низькому рівні, — погоджується професор Кренц. — Визначальна роль тут належить унії, а в них наука далеко не завжди в пріоритеті.
— Справді, дістати фінансування непросто, — уточнює пані Ольга. Професору Кренцу разом з українськими науковцями вдалося отримати кошти на цей проєкт. Спонсором виступив фонд Narodowe Centrum Badań i Rozwoju, який виділив для цього 5 млн злотих. Термін роботи — два роки. Водночас ми є частиною польського проєкту, над яким працює також команда польської гміни, котра будує свій наносателіт. Тобто системний сигнал буде використано і на PolyITAN-3, і на наносупутниках, які будує польська фірма. Гроші там — з фундації краю і з європейських джерел. Що стосується нашого проєкту, то він суто з європейського джерела.
— Із Києвом — справді фантастична співпраця, — каже Рафал Кренц, — і це та галузь, де ми можемо поєднати свої сильні сторони. Провести наукові дослідження, які в майбутньому зможуть переростати і в значно більші проєкти.
— У Польщі є гарні спроби робити наносупутники, — додає пані Ольга. — Насамперед — це робота Варшавської політехніки, але наш проєкт відрізняється тим, що це є перший міжнародний наносупутник. Польсько-українська співпраця. Певною мірою, можна навіть сказати, що студентська. І сподіваємося, що буде досягнуто значного результату.
СПІВПРАЦЯ В УМОВАХ ВІЙНИ
— На початку травня нинішнього року відбулася онлайн-зустріч наших ректорів — панів Михайла Згуровського і Теофіла Ясіновського, — розповідає Ольга Вахріна, — присутні були також проректори. Йшлося про співпрацю університетів в умовах війни та підтримку науковців у цей дуже нелегкий час. Під час розмови було названо більш як десяток тем, які можуть бути цікавими обом сторонам. Знаю, що говорили про розширення співпраці в галузі електроніки, комп’ютерних технологій, хімії, механіки. Чимало познанських науковців зацікавилися цими темами. Хтось уже вийшов на контакт з українськими колегами й продовжив обговорення. До речі, цьогоріч завершується п’ятирічна угода між нашими університетами, тож наші ректори домовилися підписати ширшу угоду з новими напрямками.
— Чи приїхали до вас українські науковці, зважаючи на війну?
— У нас було кілька пропозицій з різних факультетів щодо проєктів, над якими вони зараз працюють. Це було рішення нашого університету щодо долучення українських дослідників, аби вони мали не тільки фінансову підтримку, а й продовжували реалізовуватись як науковці. Ми направили свої пропозиції до університетів-партнерів в Україні. Деякі відгукнулися. Хоча, скажу, то не така проста справа. Це ж і мова має бути, і специфічні вузькопрофільні знання, і важливо, чи може людина приїхати й працювати в лабораторії… Але у нас є готовність якомога більше сприяти спільним науковим дослідженням польських та українських вчених.
І ЕРАЗМУС ПЛЮС, І EUNICE
Залишивши професора Кренца в Інституті радіозв’язку, ми з пані Ольгою вирушили до міжнародного офісу, розташованого за кілька трамвайних зупинок. Ідемо навпрошки і вже десь за двісті метрів заходимо на територію кампуса Піотрово. Ольга показує дорогою: хіміко-технологічний факультет, архітектурний факультет, факультет машинобудування та управління, факультет обчислювальної техніки, факультет електротехніки, Центр мов та комунікації. Тут Будівля «з годинником», конференц-зал і бібліотека. … Неподалік — гуртожитки. Розповідає, що в обігріві їх застосовуються технології використання тепла землі, енергії вітру і сонця. У «Будинку будівництва», де розміщений факультет цивільного та транспортного будівництва і відповідно — кілька його інститутів, мешкає і міжнародний офіс.
Кімната за номером 110 — найпопулярніша під час вступної кампанії. Тут — «великий інтернаціонал»: майбутні студенти ПУТ з багатьох країн консультуються стосовно документів, умов вступу, свого проживання тощо. Розмовляють різними мовами, найчастіше польською та англійською. У Познанському університеті навчаються представники 60 країн. Ольга показує двері, «заквітчані» кольоровими листівками, на яких кожний чи кожна пишуть вітальні слова своєю мовою — від китайських ієрогліфів до кирилиці, латиниці чи арабської в’язі.
У кабінеті Ольги, звичайно ж, великий прапор України. Ми вже звикли бачити українські прапори на будинках, на входах в офіс, на балконах звичайних квартир поляків. Але це не перестає хвилювати.
Тут, у міжнародному офісі, ведуть кілька напрямів. Знайомимось з молодим, енергійним і дружнім колективом офісу.
— Багато студентів приїжджають до нас за програмою Еразмус плюс, — розповідає Івона Пєхоцка, котра веде цей напрям. — Понад сто українців щороку стають нашими студентами на певний період, зазначений у їхній програмі.
— А ще, наші студенти мають змогу навчатися в Європейському університеті EUNICE, — додають Магдалена Сікорська та Марта Ліпінська.
— Цей навчальний заклад створили 7 університетів країн Європи: Німеччини, Італії, Іспанії, Португалії, Бельгії, Фінляндії та Франції, — пояснює пані Ольга. — Передусім — технічні університети, але й гуманітарні напрямки теж присутні. Познанська політехніка є лідером цього об’єднання. EUNICE пропонує студентам, які навчаються в університетах-партнерах розширити свої освітні горизонти. Одна з головних цілей — розвивати інновації, проводити наукові дослідження. І розширювати й поглиблювати свої знання. Створюються окремі програми, є окреме фінансування. Наприклад, оголошується набір на пілотні курси, організовані спільно з університетами-партнерами. Заняття проводяться переважно онлайн. І кожний університет пропонує теми, які поглиблюють знання, пробуджують інтерес, заохочують до наукових досліджень. Наприклад, наш університет запропонував курс із кібербезпеки.
Інтерес до цієї теми дуже великий. Ще в нас був курс про безпілотні літальні апарати. Бранденбурзький технологічний університет провів курс із консервації руїн та археологічних пам’яток. А з університетом Вааса із Фінляндії студенти пройшли курс «Вступ до міжнародного бізнесу». (До речі, ректор цього вишу нещодавно був гостем кількох київських університетів, зокрема КПІ імені Ігоря Сікорського – авт.) Цікаво, що кожний з цих додаткових курсів може бути включено в додаток до диплома. Тобто він буде офіційно визнаним і вважатися однією з компетентностей випускника університету.
…Пора дати змогу людям працювати. Дякуємо за гостинність і сподіваємося, що за пів року побачимось в Києві, де буде зібрано докупи перший українсько-польський наносупутник. Перевірено всі його системи, забезпечено успішну і довговічну роботу. Орієнтир є: працювати не менше, ніж перебуває в космосі PolyITAN-1!
І віриться, що ніяка рашистська зараза не завадить партнерам успішно завершити цей проєкт. За яким неодмінно будуть інші.
Лариса ОСТРОЛУЦЬКА
Фото Ніни БАЛИКОВОЇ
Газета “Світ”, № 33 – 34, вересень 2022 р.