ПЛАТФОРМА ПОВОЄННОЇ ІННОВАЦІЙНОЇ ТРАНСФОРМАЦІЇ УКРАЇНИ

Головним викликом для України нині й після війни є трансформація її економіки, обороноздатності та безпеки.

Знищуючи наші підприємства й інфраструктуру, руйнуючи житлові масиви, освітні й наукові заклади, ворог сподівався назавжди закрити для нас можливість стати врівень з розвинутими країнами Європи і світу. Не вийде! Переможемо у війні — переможемо й у відновленні країни.

У цьому переконані ми й переконана міжнародна спільнота. На конференції в Лугано, де прем’єр-міністр України Денис Шмигаль озвучив План відновлення та розвитку України в 750 млрд доларів, представники понад 40 країн і близько 20 міжнародних організацій визначили План відновлення та розвитку основним рамковим документом, що задає напрям процесу відновлення.

Рамковий — отже він має бути наповнений конкретними програмами, проєктами, ініціативами, прив’язаними до бюджетів, наукових і промислових об’єктів, географічних місць, виконавців. Вся Україна має стати величезним інноваційним проєктом. У багатьох колективах і організаціях, розуміючи необхідність і перспективу цього, працюють над проєктами майбутнього.

В НТУУ «Київський політехнічний університет імені Ігоря Сікорського» пішли далі й створили проєктну пропозицію щодо Платформи повоєнної інноваційної трансформації України на базі Всеукраїнської інноваційної екосистеми «Sikorsky Challenge Україна».

У чому полягає ця проєктна пропозиція, чому університет готовий узяти на себе таку надвідповідальну роль як ініціатор та науково-технічний координатор інноваційної екосистеми «Sikorsky Challenge Україна», розпитуємо ректора Київської політехніки, академіка НАН України, наукового керівника SCU Михайла ЗГУРОВСЬКОГО.

— Як з’явилася ідея? І чому саме навколо університету ви пропонуєте об’єднати потужні інноваційні сили для критично важливої для майбутнього країни справи?

— Перед нашою країною уже зараз, а тим більше після війни, постане надзвичайно складна і масштабна робота. Ми розуміємо, що Україна вже ніколи не буде такою, якою була раніше. Значною мірою зруйнована важка, гірничодобувна, хімічна промисловість, авіаційний комплекс, підприємства космічної галузі. Відновити економіку попередніх десятиліть неможливо, і в тому здебільшого й немає потреби: вона будувалася в інший час, іншими ресурсами й за іншими технологіями. В післявоєнній Україні економіка буде іншою. Якою? Насамперед не сировинною, не низькотехнологічною. Якщо вона залишиться такою, якою була раніше з 3-5% високотехнологічного експорту, України не буде, вона не зможе себе ані утримати, ані захистити. Адже зовнішній світ не буде нам нескінченно допомагати. Ми самі повинні будемо себе утримувати, захищати й розвиватись. Для цього має бути створена інша економіка на сучасних високотехнологічних і безпекових засадах.

І те, що університет, зокрема технічний, стає центром новітніх ідей, передових технологій, притягальною силою для інноваторів, — не є щось нове у світі. Можемо назвати чимало прикладів у різних нині розвинутих країнах.

Наш університет давно долучився до розвитку інноваційної складової у державі. Початок цій участі поклав у 2006 році Закон України про «Науковий парк «Київська політехніка», започаткований за моделями кращих інноваційних середовищ Північної Америки, Європи, Японії. За останні 16 років він перетворився на розгалужене інноваційне середовище, яке охопило понад 20 регіонів України й започаткувало свої партнерські осередки в США, Ізраїлі, Китаї, Польщі, Азербайджані. З 2012 року в КПІ проводиться щорічний Міжнародний фестиваль інноваційних проєктів «Sikorsky Challenge». За час, що пройшов від першого фестивалю, винахідники України спільно з інвесторами вивели на ринки понад 160 проривних стартапів зі значним соціальним і економічним ефектом. Серед них два дослідницьких наносупутники, виведені в космос у 2013 і 2017 роках, безпілотні літальні апарати «Spectator», які поставлені на озброєння і нині захищають державу, завод з очищення шахтних вод на основі технологій зворотного осмосу і багато інших. Нинішнього року, в кінці жовтня, відбудеться вже 11-й фестиваль. Він буде присвячений саме післявоєнній інноваційній трансформації України.

Задля поширення культури інноваційного підприємництва з 2016 року створюється мережа стартап-шкіл в інших університетах країни під егідою Sikorsky Challenge, а з 2019 — розвивається мережа Інноваційних кластерів міст і регіонів нашої держави. Вони також створені на базі регіональних університетів, але навколо них об’єднується місцевий бізнес, місцева влада, банки, громадські організації, тобто усі зацікавлені учасники інноваційного розвитку регіону.

До війни інноваційна екосистема «Sikorsky Challenge Україна» об’єднувала 25 університетів з 20 регіонів країни з їхніми стартап-школами, 15 регіональних/міських інноваційних кластерів, десятки підприємств, бізнес-асоціацій і фондів. Тобто Sikorsky Challenge — це вже національна екосистема, яка охопила більшість регіонів країни, тут залучені високопрофесійні фахівці, є вагомий досвід розвитку успішних проєктів, залучення інвесторів, розширення горизонтів співпраці.

Війна змінила геолокацію наших партнерів: 6 університетів стали переміщеними, 5 регіонів/міст, де були створені інноваційні кластери, розташовані в гарячих точках або на тимчасово окупованій території, але всі ми прагнемо включитися в роботу і сприяти інноваційному перетворенню країни.

— Які головні ідеї закладено у проєктній пропозиції Платформи повоєнної інноваційної трансформації України? На яких засадах, за вашою концепцією, буде створюватися нова економіка?

— У проєктній пропозиції розглядається концепція інноваційної трансформації України до нової структури економіки та нових її якісних характеристик, що забезпечуватиме високий рівень добробуту населення (внаслідок створення високотехнологічних продуктів з високою доданою вартістю, розширення експорту цієї продукції у міжнародній кооперації праці тощо).

Водночас така економіка має гарантувати високий рівень національної безпеки. Війна показує, що в ній перемагають не тільки військові на полі бою, а й інженери та вчені своїми розробками в галузі електроніки, інформаційних технологій, системної інженерії, нових матеріалів і багатьох інших високотехнологічних напрямів.

Тож серед основних сфер інноваційної трансформації — оборона і безпека (сюди ж відносимо авіацію і космос). Ми розглядаємо цей напрям як інноваційний: створення нової техніки шляхом нових критичних знань і новітніх, найбільш перспективних винаходів. Тут цифровізація та кібербезпека, екологія й енергетична безпека, цивільна і військова інфраструктура, транспортна логістика, аграрна інженерія і продовольча безпека, медична інженерія, здоров’я людини, низка інших напрямів, які формують інфраструктуру повоєнної трансформації… Йдеться про розбудову «міст майбутнього», нову філософію якості й безпеки життя людини.

Ми пропонуємо для об’єднання зусиль і можливостей усіх зацікавлених вітчизняних та іноземних інституцій на базі екосистеми «Sikorsky Challenge Україна» створити єдиний майданчик: «Платформа повоєнної інноваційної трансформації України».

Готуючись до 11-го Міжнародного фестивалю інноваційних проєктів «Sikorsky Challenge», ми зараз тісно співпрацюємо з органами державного управління — з Офісом Президента України, міністерствами, обговорюємо майбутню концепцію повоєнної трансформації, необхідні організаційні засади.

Тісна співпраця науки, бізнесу і держави — неодмінна умова у втіленні таких визначальних для держави проєктів. Як і співпраця з дружнім до України зовнішнім світом, країнами-партнерами. Готовність зовнішнього світу допомогти нам є. Конференція в Лугано це підтвердила. Але головною дієвою особою у трансформації, безумовно, має бути Україна. Звичайно, необхідною передумовою є перемога у війні. Це головне. Але не проєктувати майбутнє своєї країни ми не можемо. Зокрема, так повинні діяти наукові та освітянські центри України. Що, власне, КПІ й намагається робити.

— Вочевидь, чимало сподівань в остаточному виробленні концепції ви покладаєте саме на Міжнародний фестиваль Sikorsky Challenge у жовтні?

— Справді, фестиваль завжди є подією року. На ньому за участі вчених, бізнесменів, представників влади з України, а також дружніх країн — США, Ізраїля, Європи, Японії, навіть Австралії — обговорюються актуальні засади, напрями й конкретні інноваційні проєкти. Але цьогоріч у нього буде ще й додаткова важлива місія — під час його проведення відбудеться потужний мозковий штурм на тему: як Україні трансформуватися. Це крім того, що на ньому будуть розглянуті конкретні інноваційні проєкти. Зараз на сайті Sikorsky Challenge зареєстровано 140 проєктів, спрямованих на повоєнну трансформацію. Ми очікуємо, що до жовтня їх буде понад 200.

Їх проаналізує експертна комісія і винесе найбільш перспективні на розгляд учасників фестивалю та Міжнародного журі. Учасники, а це інвестори й високотехнологічні компанії з України та закордоння, відберуть ті проєкти, яким нададуть інвестиції та які за участі центральної і місцевої влади будуть впроваджені.

Сподіваюся, що після фестивалю уже сформуються контури повоєнної інноваційної трансформації, і від ідеї ми зможемо прийти до конкретного змістовного наповнення. Принаймні, на першому етапі.

— Як ви оцінюєте програму, презентовану в Лугано?

— На концептуальному фінансово-економічному рівні, програма в Лугано є системоутворювальною стартовою програмою. Там ідеться про обсяги інвестицій, які потрібні Україні для повоєнної відбудови, необхідність фінансових вливань, залучення компаній різних країн світу, запрошення окремих країн і окремих міст для відбудови наших міст чи якихось об’єктів в Україні… Але коли йти далі й поставити собі запитання, як саме відбудовувати, на яких засадах, чи ця відбудова має поновити колишню інфраструктуру, яка зруйнована, чи вона має відбуватися як трансформація до нової країни, з новою економікою — замість сировинної й низькотехнологічної, то це вимагає більш глибинної відповіді. Це наступний етап, і про це в Лугано не йшлося.

Ми ж не думаємо, що коли у нас усі ці роки високотехнологічний експорт складав усього 3-5% (за рахунок деяких продуктів ІТ, розробок космічної галузі, машинобудування тощо), а решту — 95-97% — становив низькотехнологічний експорт з невеликою часткою доданої вартості, то на таких засадах можна зробити економіку сучасною і конкурентоздатною у світі?

Якщо під словом «відбудувати» ми матимемо на увазі відновлення того, що було, то за колишніх умов, в України немає шансів у цьому конфліктному світі. Ми маємо стати країною з такою економікою, в якій людський капітал і нові критичні знання будуть закладатися у створення нових продуктів з високою доданою вартістю, і внаслідок цього країна буде розвивати й свою національну оборону і безпеку.І тут я хочу звернутися до прикладу Ізраїля, який понад 70 років перебуває в недружньому оточенні. Він також починав з низькотехнологічної економіки — це були оті кібуци, фактично колишні радянські колгоспи. Але країна зрозуміла: за такої економіки їм не вижити. Однією з провідниць такої трансформації була киянка Голда Меїр, яка разом з однодумцями заклала іншу концепцію розвитку країни. Гадаю, що подібний шлях має пройти Україна.

Тому, відбудова — це не те, про що ми думаємо. Ми думаємо про трансформацію до зовсім іншої України, яка матиме і свою оборону, і свою високотехнологічну економіку, і навіть житловий сектор не потрібно відбудовувати за панельним принципом, коли потрапляння ворожої ракети в одну точку споруди складає її як картковий будинок. У тому ж Ізраїлі потрапляння ракети в будь-яку точку хоч і деформує споруду, але конструкція не руйнується. «Розумним» будинком керує електроніка та штучний інтелект, а укриття в кожному будинку надають можливість людям комфортно відпочивати й навіть не переривати роботу у своїх компаніях в режимі онлайн. Тож, якщо будувати, то, очевидно, так.

— Ми ж розуміємо, що нам треба зробити стрибок через прірву. Маємо створити українське диво, контури якого тільки-тільки вимальовуються. Причому стрибнути необхідно так, щоб «перестрибнути» й чимало передових країн. Як це зробити?

— Передусім маємо виходити з міжнародної кооперації, яка формується навколо нас, і зрозуміти, як і де ми можемо достойно вбудуватися в цю кооперацію. Бути не гіршими, а можливо, й кращими серед рівних. Насамперед зрозуміти: чим Україна може бути цікава зовнішньому розвинутому світові — і що вона може йому дати. Відповідаючи на це запитання, ми й прийдемо до структури, власне кажучи, нашої майбутньої економіки. Принаймні, до системи пріоритетів.

У 2016 році наш Світовий центр даних «Геоінформатика і сталий розвиток» зробив Форсайт, присвячений темі: за якими ж напрямами ми можемо бути цікавими зовнішньому світу у міжнародній кооперації праці? Тоді була інша країна, інша ситуація. Той Форсайт уже не адекватний нинішній ситуації, але підхід не змінився. Тоді ми теж рухалися від запитів зовнішнього світу в тодішній міжнародній кооперації праці з урахуванням природних і людських ресурсів України та основних сповільнювальних факторів, які стримують її розвиток. І ми побачили 10 напрямів, найбільш цікавих для зовнішнього світу. Якби ми за тих умов почали підсилювати кожний з них і пропонувати наш внесок у цю міжнародну кооперацію, у нас був би успіх. Ми тоді навіть розробили 50 дій влади у формі різних законів, постанов уряду для досягнення цієї мети.

На перше місце серед пріоритетів тоді вийшов аграрний сектор, але не низькотехнологічний, який працював за формулою: «виростив зерно — продав зерно», а з високим ступенем перероблювання. На друге місце у 2016 році вийшов ВПК. Маючи на той час ще досить розвинуту промислову інфраструктуру, Україна могла розширювати виробництво і експорт високотехнологічної продукції подвійного призначення. Україна входила тоді до 10 найбільших країн-експортерів зброї. Зараз ситуація змінилася. Новий Форсайт може показати новий розклад пріоритетів. Треба моделювати, опрацьовувати великі дані, будувати нові сценарії.На третьому місці тоді було високотехнологічне машинобудування, яке охоплювало й авіаційний, і космічний комплекс, двигунобудування, як на «Мотор-Січ».

І лише на четвертому опинилася ІТ. Чому? Тому що ІТ як сектору економіки недостатньо моделі використання дешевої праці українських програмістів великими ІТ-компаніями Заходу. В Україні мають бути великі Дата-центри, потужна мережа суперкомп’ютерних обчислень, інші потужні інструменти для створення власних продуктів вищого рівня. Не на, так званому, аутсорсингу, коли закордонна компанія наймає за невелику платню українського програміста, який виконує якусь частинку роботи компанії-замовника, що є власником кінцевого продукту. А вийти на рівень власних потужних продуктів, наприклад, те, що робить зараз Мінцифра: великі системи — такі як Дія. Це приклад трансформації, руху до цифрової країни.

Важливі кластери, пов’язані з транзитом через Україну. У нас така географія, що на цьому можна було б заробляти, особливо за рахунок сучасних видів комунікацій. Це й авіація, і залізниця, яку треба стандартизувати з європейською. Але зараз це не на часі, транзит між сходом і заходом неможливий за таких обставин.

Тому, відповідаючи на запитання, чим ми могли б бути цікавими, я б сказав: повернутися до зовнішньо розвинутого світу, знайти своє місце у його запитах, спрямувати нашу національну політику на розвиток напрямів, які потрібні зовнішньому світу, але не на сировинному, а високотехнологічному рівні, який обов’язково вимагає залучення людського інтелектуального капіталу. І таким чином створювати продукти з великою часткою нових, критичних знань і доданої вартості у тих сегментах, у яких ми цікаві зовнішньому світу.

— Скільки часу ми собі відводимо для трансформаційного першого етапу?

— Насамперед, треба прийти до миру, до перемоги. Лише коли ми будемо спрямовувати усі свої людські, фінансові ресурси на трансформацію, на внутрішню відбудову, можна говорити про часові рамки. Якщо настав би мир і почала б здійснюватися програма відбудови, яка і в Лугано була проголошена, і були б залучені ті інвестиції — за різними оцінками від 700–800 млрд аж до 1 трлн доларів, і ми б залучили партнерів для розбудови різних сегментів нашої економіки, то, думаю, на перший етап пішло б декілька років, щоб стати самодостатньою країною.

Я тут навів би приклад Польщі. Загалом десь 10 років їм було достатньо, щоб досить слабкій у промисловому сенсі країні стати поряд з розвинутими європейськими державами. Але відштовхуючись від польського досвіду, нам потрібно буде рухатися швидше.

Тоді поляки дуже розумно вбудувалися в міжнародну кооперацію праці. Їм допомогли США, ЄС. Власне кажучи, це та сама програма, яка потрібна і нам. Їм десяти років було достатньо для цього стрибка. Ми перебуваємо в таких умовах, що принаймні, за 4–5 років маємо прийти до стану самодостатності. А за 10, а то й менше років, хотілося б стати рівними серед розвинутих країн.

Спілкувалася Лариса ОСТРОЛУЦЬКА

Газета “Світ”, № 35- 36, вересень, 2022 р

Возможно, это изображение 9 человек и люди стоят

Возможно, это изображение 16 человек, люди стоят и в помещении

Читайте також: