РОСІЙСЬКІ ФЕЙКИ: КУДИ КИЇВ СХОВАВ СВОЮ ЯДЕРНУ БОМБУ?

Оприлюднений 6 вересня звіт про наслідки місії МАГАТЕ на окуповану ЗАЕС не задовольнив багатьох в Україні — в ньому не було заклику до виведення російських військ з території станції та не говорилося про відповідальність рф за її обстріли. Проте мусимо тверезо визнати: сам мандат МАГАТЕ виключав будь-які політичні (і тим більше військові) оцінки. Натомість у звіті було чітко зафіксовано присутність російських вояків і техніки поблизу реакторів та негативний вплив «візитерів» з «Росатому» на роботу персоналу станції.

На зображенні може бути: 1 особа, борода та окуляри

Водночас поза належною увагою українських та світових ЗМІ лишилася принаймні одна важлива обставина: у звіті ані словом не згадано й про вигадане росіянами використання ЗАЕС для створення української (і навіть турецької!) ядерної зброї. А тим часом «для внутрішнього вжитку» росіяни й далі цей наратив використовують повним ходом.

Так, за день до появи звіту МАГАТЕ на російському ресурсі Anna-News.info було викладено матеріал під назвою «Ядерна таємниця України» (https://cutt.ly/YCLqoS6).

Окремі уривки з нього варто зацитувати, щоб дати уявлення про стиль і рівень сьогоднішніх російських медіа: «…У березні наші війська мирно, без стрілянини ввійшли на територію станції, виставили свою охорону і… І продовжили далі видавати енергію за розкладом, навіть не змінивши обслуговчий персонал. П’ять місяців працювала станція, проводила регламентні роботи, і здавалося, що націоналістичній Україні немає до неї діла».

А потім ЗСУ почали чомусь методично обстрілювати станцію, щоб спровокувати масштабну ядерну катастрофу — і щось нею приховати! За тим іде «неспростовний» висновок: «Значить, Києву є що приховувати. Можливо, ця таємниця називається: «Створення націоналістичним Києвом ядерної бомби».

Розмови про роль ЗАЕС у міфічній «українській ядерній програмі» ведуться у рф постійно. Ба більше, ресурс Pravda.Ru 18.08.2022 з посиланням на «сходознавицю Каріне Геворгян» безапеляційно стверджував: на ЗАЕС зберігаються й компоненти для майбутньої турецької ядерної бомби! Адже «в України є не лише компоненти, а й технології для створення ядерної бомби. Поділитися ними з Туреччиною — питання стратегічного партнерства» (https://cutt.ly/9CLqn46).

Причому сама наявність в України технологій створення ядерної зброї ніким у Росії під сумнів, схоже, не ставиться. У впливовому «Репортері» 21 липня цього року з’явився матеріал такого собі Сергія Маржецького: «Усунути ракетно-ядерну загрозу від України можна лише на польському кордоні» (https://cutt.ly/gCLqYq3).

Він настільки «концептуальний», що його варто зацитувати розлого: «Слід врахувати, що Україна є передпороговою країною, яка перебуває всього за один крок до одержання ядерної зброї. Про відновлення свого ядерного арсеналу в Києві говорять уже давно, підготовчі роботи в цьому напрямку розпочалися ще в 1994 році, а з 2014-го вони перейшли в практичну стадію. Було залучено Національний науковий центр «Харківський фізико-технічний інститут» (ННЦ ХФТІ), Інститут ядерних досліджень та Інститут органічної хімії, Інститут проблем безпеки АЕС у Чорнобилі, Державний науково-технічний центр з ядерної та радіаційної безпеки в Києві та Інститут фізики конденсованих систем у Львові. За даними Служби зовнішньої розвідки РФ, розробки зі створення ядерного вибухового пристрою (ЯВП) велися в Україні як за урановим, так і за плутонієвим напрямом.

На початку березня агентство ТАРС із посиланням на власне поінформоване джерело повідомило: США вже здійснювали передавання цього матеріалу (плутонію необхідної якості) своїм партнерам. Є підстави вважати, що і в українському випадку не обійшлося без участі Вашингтона».

Для людей, хоч трохи обізнаних зі скрутним станом української науки впродовж останніх десятиліть, очевидно, що розгортання таємної масштабної ядерної програми на базі стількох перелічених вище інституцій (назви принаймні частини з них, схоже, взято навмання з довідників НАН) є чимось із царини ненаукової фантастики. Але матеріал С.Маржецького написано явно не для них. Його висновок безапеляційний і грізний:«За активної технологічної допомоги США та Великої Британії Україна може швидко одержати і ядерну зброю, і засоби її доставки, які дозволять ЗСУ прострілювати територію Росії до Уралу…».

Отже, з цього висновку все стає зрозумілим: матеріал відбиває погляди ультраяструбів з «силової вежі» Кремля, які вимагають тотального фізичного знищення України й українців і борються за впливи з «колективним Мединським», який готовий був задовольнитися українською капітуляцією на умовах «демілітаризації» і «денацифікації».

Тепер трохи докладніше про саму суть міфу про «українську ядерну програму». Не секрет, що ухвалену в середині 1990-х відмову від «української» частини радянського ядерного потенціалу багато хто в Україні сприймав (і тепер сприймає) як крок вимушений, ухвалений під тиском адміністрації Біла Клінтона, для якої головним партнером на пострадянському просторі була «ліберальна» єльцинська росія. Гадаю, що й багато тодішніх американських топчиновників (з тих, хто дожив до наших днів) чинили б сьогодні інакше. Але — історія не знає умовного способу.

Звісно, що мрії про відродження ядерного потенціалу в Україні були. Але існували вони не в найвищих владних кабінетах, а на рівні «диванних експертів». А роман Юрія Щербака «Зброя судного дня» (2015) про те, як група патріотичних військовиків та науковців намагається (всупереч позиції державного керівництва) відродити український ядерний потенціал на тлі розгортання російського вторгнення (тоді ще — лише в Криму та на Донбасі) є всього лише талановитим літературним твором у жанрі «альтернативної історії».

Реально ж слід чесно визнати: стан української науки (бюджетне фінансування якої скоротилося в останні роки до 0,2% невеликого українського ВВП) виключав можливість розгортання масштабної та ефективної ядерної програми. Нагадаю: Мангеттенський проєкт залучив свого часу сотні тисяч інженерів, учених і техніків, і в певні періоди споживав помітну частку від національної генерації електроенергії. Нічого подібного в Україні не могло бути й близько, — адже така діяльність неминуче потрапила б у поле зору не лише іноземних розвідок (насамперед — російської, яка оперувала б уже не висловами «є підстави вважати»), а й вітчизняних вільних медіа.

Тому як людина, що відповідала в міністерстві освіти і науки під час каденції міністрів Сергія Квіта і Лілії Гриневич за науково-технічну сферу та міжнародне наукове співробітництво, можу відповідально засвідчити: ні з чим, бодай віддалено схожим на «ядерну програму», упродовж 2014–2019 років мені стикатися не довелося.

І не тільки мені. Ще 6 березня цього року, в перші дні повномасштабного російського вторгнення, у відповідь на дезінформацію трьох головних інформагенцій росії, було оприлюднено Заяву генерального директора Національного наукового центру «Харківський фізико-технічний інститут» академіка Миколи Шульги та директора Інституту проблем безпеки атомних електростанцій академіка Анатолія Носовського (https://cutt.ly/rCLqGjK).

У ній стверджуються речі, для мене цілком очевидні: ніяких програм щодо створення ядерної зброї в наукових установах Національної академії наук України (в тому числі ННЦ ХФТІ, ІПБ АЕС) і взагалі в Україні не проводилось і не ведеться; увесь ядерний матеріал (високозбагачений уран), що зберігався на майданчиках наукових установ ХФТІ та Інституту ядерних досліджень (ІЯД) НАН України, передано Україною до РФ ще у березні 2012 року під контролем МАГАТЕ; діяльність наукових установ НАН України (в тому числі ННЦ ХФТІ, ІПБ АЕС та ІЯД), які працюють на ядерну енергетичну галузь, — під постійним контролем з боку Департаменту ядерних гарантій МАГАТЕ. Ця заява відразу ж продемонструвала всім, здатним до елементарного аналізу: російські фейки розраховані насамперед для «внутрішнього вжитку», на аудиторію, готову споживати продукти «пропагандистів».

12 березня академік Микола Шульга дав інтерв’ю з приводу російських обстрілів унікальної установки «Джерело нейтронів» у ННЦ ХФТІ (https://cutt.ly/2CLwwgk). У ньому учений пояснив: усі «харківські» твели такі, як на АЕС, з них неможливо зробити ядерну зброю, інформація про те, що в ХФТІ виготовляють ядерну зброю — це фейк. Як і у випадку АЕС, у робочому стані установка не являє жодної небезпеки, разом з тим, якщо з якоїсь причини відбудеться фізичне руйнування цієї установки, то можливий вихід назовні палива, радіоактивних елементів тощо.

Як повідомив 13 липня у своєму інтерв’ю президент НАН України Анатолій Загородній (https://cutt.ly/oCLwfQl), наукові інститути Харкова, напевно, найбільше постраждали від авіа- та ракетних ударів. ННЦ ХФТІ, розташований на північній околиці міста, де в березні проходила лінія фронту, зазнав і багатьох артилерійських обстрілів. Під загрозою опинилась ядерна підкритична установка «Джерело нейтронів» — було пошкоджено її споруду й обладнання. Коли 25 червня її вчергове обстріляли, сталися критичні руйнування. На щастя, витоку радіоактивних матеріалів поки що немає, але потужніші обстріли можуть призвести до катастрофи, подібної до Чорнобильської. Президент НАН висловив в інтерв’ю свій захват колективом ХФТІ, зокрема героїзмом його директора академіка Миколи Федоровича Шульги, який перебував в Інституті фактично весь час, контролюючи й забезпечуючи підтримку функціонування установи. Завдяки чудовій команді Інституту найгіршого не сталося.

Зате, починаючи з серпня, різко зростав градус напруги навколо захопленої окупантами ще на початку березня ЗАЕС. У своїй заяві від 10 серпня (https://cutt.ly/PCLwcaA ) НАН звернулася до світової спільноти із закликом визнати дії росії, які стосуються Запорізької АЕС, ядерним тероризмом. Було запропоновано також обмежити доступ рф до новітніх ядерних технологій та запровадити санкції проти російської атомної галузі.

Учені нагадали: за гіршого сценарію такі дії окупантів можуть призвести до руйнування ядерного палива в реакторах ЗАЕС, що призведе до аварій, порівнянних лише з катастрофою на ЧАЕС у 1986 році та на японській АЕС Фукусіма-Даїчі у 2011 році. У разі аварії наслідки відчує на собі не лише Україна, а й увесь світ.

На жаль, попри зусилля низки світових лідерів і візити делегації МАГАТЕ, ситуація на ЗАЕС лишається вкрай напруженою. 11 вересня надійшло повідомлення: о 03:41 останній робочий енергоблок №6 ЗАЕС відключили від енергомережі. Йде підготовка до його розхолодження та переведення у холодний стан (https://cutt.ly/CCLwEJg).

Така ситуація передбачає необхідність зовнішнього живлення ЗАЕС — на стабільність якого в умовах окупації та бойових дій розраховувати складно.Однак до «українського ядерного міфу» навіть у росії, схоже, починають ставитися з певною пересторогою. російський ресурс Украина.ру 30.08.2022 нарешті визнав очевидне (https://cutt.ly/ICLwIX1): «Тривають спекуляції на тему того, що на території станції може бути речовина, придатна для виготовлення української чи турецької ядерної зброї.

Ймовірність цього не надто висока — маючи такий вагомий аргумент на користь проведення СВО, Росія опублікувала б його ще навесні». Додамо від себе: контролюючи ЧАЕС та зону відчуження від 24 лютого і до кінця березня, росіяни і там не виявили нічого такого, що бодай почасти лягало б у річище їхніх фейків.

Відсутність у звіті МАГАТЕ матеріалів, що компрометували б Україну в плані накопичення на ЗАЕС збагаченого урану та інших матеріалів для створення ядерної зброї, визнав у «Московському комсомольці» від 10 вересня й російський фізик-ядерник Андрій Ожаровський (https://cutt.ly/uCLwJgs).

Отже, російські ядерні фейки на цей момент навряд чи можна назвати успішними. Можливо, вони справді відіграють певну роль у внутрішньокремлівських дискусіях «силової вежі» з «колективним Мединським», але у світі їм переважно не вірять (усі звикли до того, що рф безсоромно бреше з будь-якого приводу). Так сталося, зокрема, і завдяки своєчасній реакції на ці фейки української академічної спільноти. Але це не означає, що ми можемо розслабитися — російські «кузні фейків», напевно, ошелешать нас ще не однією вигадкою в ядерній сфері (а також у царині біологічних та хімічних загроз, де уява творців вигадок про «секретні українські лабораторії» так само не знала ніякого стриму).

Максим СТРІХА, доктор фізико-математичних наук, професор, заступник міністра освіти і науки України в 2008–2010 і в 2014–2019 роках.

Газета “Світ”, № 35 – 36, вересень 2022 р.

Читайте також: