Ректор Київської політехніки академік НАН України Михайло ЗГУРОВСЬКИЙ у програмі «Про науку. Компетентно» на ютуб-каналі НАН України. Веде розмову автор програми та її постійний ведучий академік НАН України Володимир СЕМИНОЖЕНКО
Проглянути інтерв’ю на ютуб-каналі можна за посиланням: https://youtu.be/Q2FTXioPBlc
Сьогодні вже нікого не потрібно переконувати, що в сучасному світі без ефективної взаємодії науки й освіти неможливо розв’язувати основні проблеми суспільства. Проте, якою є оптимальна формула такої взаємодії і як живе провідний університет України під час війни, ми сьогодні будемо говорити з ректором Київського політехнічного інституту імені Ігоря Сікорського, академіком НАН України Михайлом Згуровським. Перше питання, як кажуть, на злобу дня: якою була вступна кампанія в цьому році? Чи зменшилась кількість абітурієнтів, адже багато випускників виїхало з батьками за кордон і там продовжують навчання? На які спеціальності був найбільший попит? Чи змінились вподобання молодих людей порівняно з попередніми роками?
wdc.org.ua
—Цьогорічна вступна кампанія була досить складною для всіх учасників. Як для абітурієнтів, так і для університетів. Ми були змушені перейти від моделі стратегічного планування вступної кампанії до моделі оперативного ухвалення рішень в умовах швидких змін правил вступу та безпекової ситуації. Частина вступників опинилась на окупованій території та у зоні активних бойових дій, частина з батьками виїхала за кордон, і ми мали зробити все, аби допомогти їм скористатися правом на освіту.
Звичайно, загальна кількість вступників цього року зменшилась з огляду на об’єктивні обставини. З відкритих джерел відомо, що кількість зареєстрованих кабінетів вступників на бакалаврат у межах України зменшилась приблизно на 20% порівняно з минулим роком. Але КПІ був і залишається жаданим для вступників. Усі умови для їхнього вступу були створені.
У нашому університеті традиційно найбільший попит мали спеціальності IT-галузі, серед яких найпопулярнішими стали «Інженерія програмного забезпечення», «Системний аналіз», «Кібербезпека», «Комп’ютерні науки». Але значний інтерес в абітурієнтів зберігся і до спеціальностей машинобудівного, матеріалознавчого, енергетичного напрямів. Отже, тенденції попередніх років збереглись і загалом кон’юнктура пріоритетності вибору спеціальності цього року не змінилась. Найголовніше, що у складних умовах нам вдалося здійснити набір на усі наші спеціальності й освітні програми та зберегти усі форми й рівні підготовки, колективи та наукові школи.
В середньому за усіма рівнями підготовки, за 302-ма освітніми програмами (бакалаврат — 115, магістратура — 138, аспірантура — 49), університет поповнився більш ніж 8-ма тисячами здобувачів вищої освіти усіх рівнів, тобто, на загал були досягнуті показники минулого року. Кількісно, на бакалаврат зараховано 5128 абітурієнтів (3774 на бюджет і 1354 на контракт), це на 8% менше, ніж минулого року. На магістратуру — 2686 студентів (1767 на бюджет і 919 на контракт), це на 22% більше, ніж торік. Кількість зарахованих до магістратури на контракт збільшилась удвічі. До аспірантури зараховано 282 аспіранти, що на 4% більше, ніж того року. Загалом КПІ став найбільшим виконавцем державного замовлення серед усіх закладів вищої освіти України за кожним її рівнем.
- Як взагалі змінилося життя провідного технічного університету країни з початком війни?
— З початком війни університет сконцентрував свої зусилля на двох напрямах роботи. Це всебічна допомога збройним силам України й продовження підготовки кадрів та виконання наукових досліджень у нових умовах.
Так, з перших днів війни до лав ЗСУ та формувань територіальної оборони влилося понад 200 добровольців — студентів, викладачів і співробітників університету. На жаль, 16 з них загинули. Ще 14 київських політехніків віддали своє життя під час Революції Гідності та у військових діях на Донбасі з 2014 по 2022 роки, 4 з них — Герої України.
У стінах університету викладачі, науковці, співробітники, студенти беруть участь у чисельних програмах з розроблення новітніх зразків оборонної техніки, засобів захисту воїнів на полі бою. Надають фінансову допомогу через «Благодійний фонд підтримки Збройних Сил України «Київський політехнік», тобто, роблять усе можливе для наближення перемоги.
- Не секрет, що в наших університетах досить складно займатись наукою. Але я знаю про значні успіхи ваших кафедр у матеріалознавчому, інженерно-технічному, комп’ютерному напрямах. Як вам це вдається?
—Вже понад 15 років, як університет обрав модель дослідницького науково-освітнього центру, тому в цій моделі наука є складовою підготовки кадрів, а підготовка кадрів здійснюється шляхом занурення в дослідницький процес.
Сьогодні в університеті діють 74 визнані у світі наукові школи за різними напрямами науки й техніки. Ефективність їхньої діяльності у сфері високих технологій визначається сукупністю чинників:
- ґрунтовним розумінням фундаментальної суті проблеми;
- орієнтацією на вирішення реальних потреб економіки України та інших країн — цей чинник реалізується через виконання госпдоговірної тематики та міжнародних проєктів і грантів;
- створенням і просуванням на ринки інноваційних розробок у формі стартап-проєктів, які вирощуються і супроводжуються в середовищі Інноваційної екосистеми «Sikorsky Challenge»;
- широким залученням молоді через систему студентських наукових та інженерних гуртків, їх у КПІ понад 110;
- можливістю виконувати великі комплексні роботи, об’єднуючи в такі проєкти декілька наукових шкіл.
Наприклад, над створенням серії наносупутників працюють 8 наукових шкіл у галузях матеріалознавства, космічної енергетики, вимірювань у космічному просторі, телекомунікації та космічного зв’язку, систем управління апаратами та інших. Ще більший рівень міждисциплінарності та комплексності вимагає створення оборонної техніки різного призначення.
- Для ефективного виконання складних наукових розробок необхідно мати потужну суто дослідницьку частину. Держава вам достатньо допомагає в цьому?
—Звичайно, університет бере участь у різноманітних конкурсах МОН України, Національного фонду досліджень, НАН України й, отримуючи бюджетне фінансування, виконує усі доручення держави з наукової роботи. Але, розуміючи складний фінансовий стан країни, більший акцент ми робимо на співпраці з суб’єктами підприємництва на госпдоговірній основі, на виконанні міжнародних грантів і на інших формах поповнення спецфонду наукових досліджень. Упродовж останніх семи років ця частка перевищує 60% у загальному фонді фінансування науки КПІ. Вона забезпечує стабільність наукового середовища університету і відіграє ключову роль у збереженні його наукових шкіл і наукових кадрів.
- Як, на вашу думку, було б оптимально побудувати відносини між університетською та академічною наукою, враховуючи національну специфіку?
—Наразі університетська й академічна наука розмежовані відомчими бар’єрами. У кожній з цих ланок свої конкурси, свої наукові напрями, свої джерела фінансування. Через цю розмежованість можна спостерігати дублювання досліджень і нераціональне використання людського потенціалу в науці, а прикладів великих спільних проєктів дуже мало.
На мою думку, для зменшення зазначеного розриву доцільно створювати такі спільні освітньо-наукові середовища, в яких наука передавала б освіті останні досягнення, формуючи її передовий зміст, а освітній компонент наповнював би наукову сферу талановитою молоддю, з якої виростали б майбутні вчені, що володіють сучасною методологією науки. У таких середовищах практично зникла б межа між дослідженням та дипломною чи курсовою роботою, між викладачем та вченим.
- Навіть у сучасне законодавство закладається відмінність між двома системами науки в Україні. Науково-педагогічний працівник університету і науковий працівник науково-дослідного інституту працюють у межах дії різних законів, які між собою не збігаються і ставлять у різні умови людей однієї професії.
—Абсолютно правильно. Це системна проблема для нашої країни, яку маємо вирішувати в майбутньому. На прикладі Інституту прикладного системного аналізу МОН України та НАН України ми намагаємося в межах наших можливостей розв’язувати цю проблему. До складу Інституту входять два відділи НАН України: «Системної математики» та «Прикладного нелінійного аналізу» і три університетські кафедри: «Математичних методів системного аналізу», «Системного проєктування» та «Штучного інтелекту». Шляхом відповідного формування штатних розписів підрозділів, визначення функціональних обов’язків працівників, використання можливостей сумісництва створені такі умови, за яких усі співробітники Інституту, незалежно від їхньої відомчої підпорядкованості, працюють в єдиному освітньо-науковому середовищі, в якому наука визначає зміст навчання, а власне навчання є складовою наукових досліджень Інституту. В цьому середовищі немає жодної відмінності між викладачем і вченим. Усі вони працюють з активними й талановитими студентами, кількість яких на усіх курсах досягає 1000 осіб.
- Я знаю, що ви є послідовним прихильником ідеї, що університети мають бути своєрідними інноваційними майданчиками, які поєднують наукові дослідження, високотехнологічний бізнес та підготовку відповідних фахівців. На базі Київської політехніки такими майданчиками стали «Sikorsky Challenge», «ТехноХАБ КПІ». Поділіться вашими досягненнями.
—Найперше, ми повинні проаналізувати, якою є економіка нашої країни зараз і якою вона була впродовж 30 років незалежності держави. Можемо констатувати, що вона була переважно сировинною і низькотехнологічною. Так, високотехнологічний експорт країни у різні роки коливався від 3% до 5%. Надходження від низькотехнологічного експорту, а це низькосортні метали, переважно чавуни, залізна руда, зерно, олія, хімічні добрива та інші види продукції з низькою часткою доданої вартості не покривали потреби держави, від чого її консолідований борг (зовнішній і внутрішній) постійно зростав.
Війна поставила крапку на цій моделі економіки, яка надалі, без зовнішньої допомоги, не зможе забезпечити ні поступальний розвиток, ні захист країни.
Маючи майже 2000 кілометрів кордону з недружніми країнами, ми повинні швидко і радикально переорієнтувати суспільство й економіку на високотехнологічний, наукомісткий шлях розвитку, ґрунтуючись на власному талановитому людському капіталі. Ми переконані, що без переорієнтації України на високотехнологічний інноваційний розвиток вона не буде самодостатньою і не зможе захистити себе.
Розуміючи це, ми з 2006 року почали вибудовувати власну інноваційну екосистему, провівши через парламент України закон про науковий парк «Київська політехніка». З часом парк став системоутворювальною ланкою інноваційної екосистеми «Sikorsky Challenge», у складі якої були створені стартап-школа, технохаб, інноваційний холдинг, інші ланки для відбору і вирощування стартапів.
У нашому інноваційному середовищі щороку проводиться Фестиваль інноваційних проєктів «Sikorsky Challenge», на якому команди представляють свої інноваційні розробки у сферах: «Оборона і безпека»; «Промисловий хайтек і космос»; «Біомедична інженерія та здоров’я людини»; «Інформаційні технології, цифрова країна, кібербезпека»; «Аграрна інженерія»; «Зелена енергетика та екологія».
Зазвичай на розгляд міжнародного журі Фестивалю подаються до 300 проєктів, з яких 50–60 стають фіналістами. У 2019 та 2021 роках на базі Фестивалю вперше в Україні за моделлю американської агенції в галузі оборонних дослідницьких проєктів (DARPA) відбулись оборонні панелі, де на одному майданчику зустрілись основні виробники, вчені, замовники оборонної продукції. Частина презентованих на цих панелях проєктів була доведена до серійного виробництва і поставлена на озброєння ЗСУ.
Інноваційне середовище університету «Sikorsky Challenge» стало досить продуктивним. За останні десять років були виведені на ринки України та інших країн світу понад 150 нових продуктів і технологій, які є зараз досить потрібними й успішними. Це і наносупутники, які в космосі, це і безпілотники, які воюють, це і спеціальні системи кібербезпеки, які допомагають державі, і багато інших. Всі вони розпочинали свій шлях зі стартапів, які презентувалися на Фестивалі інноваційних проєктів «Sikorsky Challenge», їх відбирали інвестори, і далі ці стартапи проходили шлях інкубування, створення і випробування прототипів, серійного виробництва.
Ми хотіли б, щоб пілотний проєкт нашої університетської інноваційної екосистеми став моделлю майбутньої високотехнологічної економіки держави. Для цього, починаючи з 2016 року, ми стали поширювати нашу модель у масштабах країни, створюючи Всеукраїнську інноваційну екосистему «Sikorsky Challenge Ukraine». Діяльність у цій екосистемі втілюється через мережу стартап-шкіл, відкритих у 26 університетах України. Навколо цих стартап-шкіл формувалися регіональні кластери, до складу яких входять місцевий бізнес, місцеві наукові й освітні установи, банки, громадські організації, місцева влада. До війни діяло 20 таких кластерів. Тепер 6 із них опинилися на тимчасово окупованих територіях. На наш погляд, ця мережа кластерів після відродження інноваційної діяльності в країні може стати моделлю майбутньої високотехнологічної економіки України.
- Нещодавно ви презентували платформу післявоєнної інноваційної трансформації України, основою якої виступає мережа «Sikorsky Challenge Ukraine». Скажіть, будь ласка, чи достатньо цієї мережі для переводу економіки України на високотехнологічний напрям розвитку, чи потрібні додаткові кроки й дії влади?
— Звичайно, недостатньо. Те, що ми робимо — це так званий рух знизу. Він ґрунтується на поєднанні інтересів винахідників, інвесторів, бізнесу, місцевої влади, яка зацікавлена у залученні більших інвестицій до своїх регіонів. У цій моделі головну роль має відіграти держава, започаткувавши дієву політику, спрямовану на пріоритетний високотехнологічний розвиток країни. Досі така політика лише декларувалася. Очевидно, що вона має бути серед основних програмних засад найбільших політичних партій України, стати пріоритетною у реальних діях керівників держави та всіх рівнів державного управління.
Держава має ресурсно, політично і законодавчо підтримувати острівці інноваційного, високотехнологічного прориву, зокрема, провідні університети й наукові установи, які мають стати системоутворювальними ланками інноваційного процесу, та бізнес, який є головним замовником і провідником високих технологій на ринки.
Має бути створена керована інноваційна модель розвитку країни за напрямами, що відповідають вимогам національної безпеки та природним і людським ресурсам країни, геополітичному стану та географічному положенню України. На підставі цих пріоритетів необхідно створити стратегічні програми розвитку чи національні програми, які об’єднають власні наукові розробки, власний кадровий супровід, виробничий сектор і бізнес.
І, звичайно, у цій моделі держава має надати високу свободу бізнесу, забезпечити інноваційну та податкову привабливість країни, створити дієву судову систему для надійного захисту інвестицій і прав громадян країни.
За таких умов поєднання інноваційних ініціатив знизу з загальнодержавною політикою може дати бажаний результат. Ми можемо подивитися на Ізраїль, який ще 70 років тому мав аграрну, низькотехнологічну економіку. Засновники цієї держави (серед них — киянка Го́лда Ме́їр) зрозуміли, що за такої моделі економіки країна не зможе вижити в недружньому оточенні. На вищому політичному рівні була сформована високотехнологічна, наукомістка модель розвитку економіки й безпеки цієї країни. А вже наукові центри, як-от університети Техніон, Бен-Гуріона та інші, започаткували активну інноваційну діяльність знизу. Поєднання вищої політики держави та ініціатив науковців, бізнесменів, інших учасників інноваційного процесу дуже швидко дало колосальні результати. Менш ніж за десятиріччя країна стала економічно самодостатньою і захищеною в безпековому відношенні.
Україна, з кордоном протяжністю майже 2000 кілометрів з недружніми країнами, не має іншого виходу. Як тільки припиниться зовнішня допомога, за нинішньої моделі економіки, країна не зможе себе ані забезпечити економічно, ані захистити. Тому альтернативи високотехнологічному, наукомісткому розвитку, який ґрунтувався б на власному людському капіталі, Україна не має.
- Скажіть, будь ласка, в такий напружений час, чи варто чекати до закінчення війни й лише потім переходити до зміни законодавства та інноваційної перебудови країни, чи потрібно починати ці зміни вже зараз?
—На мій погляд,здійснювати такі кроки потрібно якомога швидше — насамперед для того, щоб люди розуміли, що ж таке повоєнна інноваційна трансформація України, і вже тепер, одночасно з захистом країни, почали робити все можливе в цьому напрямі. Чекати закінчення війни, жити за кошт зовнішньої допомоги й лише потім починати осмислювати, яку ж країну треба побудувати — це мені видається дуже ризиковою лінією поведінки для українців. Можемо не вижити в такому агресивному оточенні.
- Зараз ми ведемо розмову про необхідність побудови інноваційної економіки в Україні. Але є ще більш важливе питання. Це спільне бачення майбутнього країни. Таке бачення народжується поступово. Сьогодні, можливо, ми ще не готові його сформулювати. Ймовірно, тому гальмується і втілення нової інноваційної політики.
—Я погоджуюся, що формування консолідованого, спільного бачення народом України свого майбутнього є вирішальною складовою побудови оновленої країни. Якщо ми хочемо розуміти, яку країну треба побудувати, то, безумовно, в українському суспільстві потрібно провести глибинні дискусії, обговорення, вислухати усі аргументи «за» і «проти» тієї чи іншої моделі й дійти до спільного бачення більшістю суспільства. Це дуже непросто у воєнний час. Але якщо ми хочемо, щоб майбутні перетворення лягли на запити й очікування людей, іншого шляху немає.
Стартовою позицією для початку такого суспільного обговорення має бути пошук відповіді на запитання, якою бути Україні і як їй діяти за умови, коли припиниться зовнішня допомога, коли країна й далі житиме в недружньому оточенні з Півночі, у глобальному світі, який з часом ставатиме ще більш конфліктним. Деякі країни світу пройшли шлях пошуку і побудови своєї моделі та свого шляху в таких умовах, одну з них я назвав вище.
Я думаю, що суспільне обговорення моделі майбутньої країни є найголовнішим і невідкладним завданням НАН України, вищої школи, політичних і громадянських інститутів держави.
- Ще один важливий напрям вашої діяльності — Інститут прикладного системного аналізу. Я пам’ятаю, що у 2015 році ви презентували досить амбітний проєкт — «Форсайт економіки України на середньостроковому (до 2020 року) та довгостроковому (до 2030 року) часових горизонтах», розроблений ІПСА із застосуванням сучасних методів системного аналізу і сценарного планування. Які дослідження на порядку денному сьогодні? Чи змінюються наукові пріоритети через війну? До речі, який з 8 запропонованих у форсайті сценаріїв реалізувався в Україні?
— Дійсно, одним з напрямів Інституту прикладного системного аналізу є виконання широкого спектра фундаментальних досліджень з системної математики, штучного інтелекту, інтелектуального аналізу великих даних, прикладного нелінійного аналізу, інших дотичних напрямів. Він тісно співпрацює зі Світовим центром даних з геоінформатики і сталого розвитку та Інформаційно-аналітичним ситуаційним центром КПІ.
У прикладному напрямі команда Інституту виконує зокрема і серію так званих форсайтних досліджень з метою глибокого вивчення поведінки складних соціально-економічних систем та побудови трендів і сценаріїв можливого подальшого їхнього розвитку. Ці дослідження ґрунтуються на використанні сучасних математичних методів аналізу великих даних, виявлення в цих даних прихованих закономірностей, побудови трендів і сценаріїв поведінки досліджуваних явищ із застосуванням нейронних мереж та інших сучасних інструментів. Дослідження спрямовані на те, щоб люди, які ухвалюють рішення на різних рівнях управління державою, сектором економіки, корпорацією тощо, робили це більш точно й ефективно.
Повертаючись до виконаного дослідження у 2015–2016 роках «Форсайт соціально-економічного розвитку України на середньостроковому (до 2020 року) та довгостроковому (до 2030 року) часових горизонтах», зазначу, що відбувся сценарій «консервування кризи», розрахункова ймовірність якого на час досліджень складала 60%. Бажаний для України «оптимістичний сценарій» з розрахунковою ймовірністю втілення 15% не відбувся. Для реалізації бажаного сценарію дослідниками були запропоновані 50 дій влади у вигляді законів України, постанов Уряду, інших державних рішень. Була також побудована послідовність цих дій у вигляді діаграми Ганта. На думку наших вчених, у разі, якби був втілений «оптимістичний сценарій», за останні п’ять років Україна стала б більш інтегрованою в цивілізований світ, більш захищеною, і малоймовірно, що на неї будь-хто насмілився б здійснити агресію.
- Які інші актуальні дослідження в галузі Форсайту і сценарного планування ваш колектив проводив останнім часом?
—Звичайно, драматичні події останніх років і місяців змусили нас виконати серію інших досліджень. Передусім, під час пандемії COVID-19, спільно з ученими Інституту епідеміології та інфекційних хвороб ім. Л. В. Громашевського НАМН України, наші науковці виконали понад 20 досліджень поширення цієї хвороби, впливу на неї різних вакцин, побудови сценаріїв її затухання.
| FORESIGHT |
За вісім місяців до початку війни науковці Інституту прикладного системного аналізу на базі інформаційно-аналітичного ситуаційного центру КПІ виконали форсайтне дослідження можливої воєнної агресії проти України, побудували систему асиметричних засобів протидії цій агресії та сценарії її розвитку. Не знаючи точну дату початку повномасштабного вторгнення, дослідники досить точно передбачили характер цієї війни. Робота була опублікована в липні 2021 року і з нею можна ознайомитися на порталі ситуаційного центру.
Зараз виконуються дослідження на запити часу. Про них зможемо поговорити після закінчення війни.
- І традиційне запитання: як ви зустріли початок війни, 24 лютого, як складалася наступна робота вашого колективу?
—Початок війни я зустрів із жалем і болем, з відчуттям, що закінчилася ера дотримання міжнародного права, що Україна і світ падають у прірву нових, непередбачуваних трагічних подій, великих жертв, людського горя. Через сім місяців ці перші відчуття, на жаль, не проходять.
У той перший день війни, розуміючи розгубленість колективу студентів і співробітників університету, вже з ранку, ректорат створив антикризовий штаб, напрацював перші накази, доручення і рекомендації, і з використанням усіх доступних інформаційних засобів поширив їх у колективі. Щоденно штабом ухвалювалися необхідні оперативні рішення, пов’язані з життєдіяльністю і безпекою університету і членів його колективу.
У перші дні й тижні війни відбувся значний відтік з вишу викладачів і студентів. У кампусі залишилося 2–3 тисячі людей. Їм та мешканцям прилеглих до університету житлових будинків потрібно було надати допомогу з укриттями, харчуванням, медикаментами.
Після звільнення Київської та Чернігівської областей від окупації до КПІ повернулося 70% викладачів, зараз їх на робочих місцях понад 90%, що дає змогу повноцінно виконувати нашу роботу.
З плином часу з’являються і посилюються нові, оптимістичні відчуття, суть яких полягає в тому, що пройшовши через ці неймовірні випробування, наша країна відродиться як суверенна, успішна, заможна і захищена у навколишньому конфліктному світі. Щасти нам.
- Дякую за цікаву і змістовну розмову.
Проєкт «Про науку. Компетентно» та газета «Світ» об’єднують зусилля
Україна дивує світ мужністю, патріотизмом, вмотивованістю та креативністю у боротьбі за власну свободу і суверенітет. Час потребує відповідних зусиль і в забезпеченні швидкого економічного і соціального розвитку України. І успіхи на військовому фронті, і успіхи у відновленні і відбудові країни неможливі без досягнень у науці і освіті.
Але як розповісти про них так, щоб не тільки влада і суспільство розуміли, наскільки це важливо, а колеги-науковці отримали імпульс для власних досліджень, але й щоб звичайні громадяни відчули інтерес до науки і передової освіти?
Проєкт «Про науку. Компетентно» на ютуб-каналі НАН України впевнено тримає цей інформаційно-науковий фронті. В випусках проекту фахово, глибоко й різнобічно ведеться діалог про актуальні проблеми української науки.
Таку ж місію виконує і єдина в Україні науково-освітянська газета «Світ», яка виходить у друкованому та електронному форматі (на сайті та у фейсбуці.)
Тому виникла ідея об’єднати зусилля (тим більше, що медійна конвергентність нині – не просто тренд, а потреба часу) і створити Інформаційно-науковий «Блокпост «Наука. Компетентно» – «Світ»!
Переконані, що таким партнерством підсилимо власні можливості, розширюючи свої аудиторії, долучаючи їх до професійної розмови про науку і передову освіту та їхню роль в майбутньому оновленні держави. Компетентно і з твердим переконанням, що наука й освіта зроблять Україну інноваційною і самодостатньою.
Під час засідання редколегії було оголошено про нову ініціативу: газета «Світ» та програма Національної академії наук України «Про науку. Компетентно» об’єднують свої зусилля. Зокрема, газета публікуватиме текстові версії інтерв’ю з кращими науковцями країни. У цих розмовах дослідники ділитимуться своїми думками щодо розвитку науки, освіти та інновацій в Україні. У свою чергу програма НАНУ «Про науку. Компетентно» повідомлятиме про можливість прочитати текстову версію своїх діалогів у газеті «Світ», а також підтримуватиме публікації газети.
Партнери переконані, що така взаємодія підсилить їхні можливості, розширить читацькі та глядацькі аудиторії, долучаючи їх до професійної розмови про науку й освіту та піднімаючи їхню роль в оновленні держави.
Члени редколегії підтримали ініціативу газети «Світ» та програми «Про науку. Компетентно», позитивно відгукнулися про створення будь-яких творчих союзів, що сприятимуть підвищенню рівня компетентності у висвітленні проблем науки і популяризації самої науки. А також і члени редколенгії, і самі ініціатори схвально сприйняли бажання науково-популярного журналу «Світогляд», висловлене його головним редактором академіком Я.С. Яцківим також долучитися до спільної інеіціативи.