У листопаді в Єгипті відбулася 27-а конференція Організації Об’єднаних Націй (ООН) зі зміни клімату, або кліматичний саміт COP27. Це щорічна подія високого представницького рівня, на якій країни-члени ООН домовляються, як реагувати на кліматичні зміни. Про те, як на цьогорічному саміті була представлена Україна, які питання обговорювалися і про що домовилися країни-учасники, в інтерв’ю авторській програмі Володимира Семиноженка «Про науку. Компетентно», що виходить на ютуб-каналі Національної академії наук України, розповіла вчена-кліматологиня, провідна наукова співробітниця Інституту геофізики імені С.І. Субботіна НАН України доктор географічних наук Світлана Бойченко.
Одним з головних питань на саміті було виконання Паризької угоди, прийнятої наприкінці 2015 року (це угода в межах Рамкової конвенції ООН про зміну клімату щодо регулювання заходів зі зменшення викидів діоксиду вуглецю. Її мета — «утримання зростання середньої світової температури на рівні значно нижче +2 °C від доіндустріальних рівнів та спрямовування зусиль на обмеження зростання температури до +1,5 °C від доіндустріальних рівнів, оскільки це значно зменшить ризики зміни клімату та впливи на них». Україна, як і інші країни-учасниці, взяла на себе певні зобов’язання до 2030 року, зокрема зменшити викиди до 35% у порівнянні з 1990 роком.
«На саміті було декілька цікавих доповідей представників ООН і ВМО (Всесвітньої метрологічної організації) — про те, що відбувається з кліматом, — розповідає Світлана Бойченко. — Ми зараз виходимо на рівень 1,3 градуса глобального потепління (а хочемо прийти до півтора до 2030 року). Чітку позицію було висловлено стосовно війни, стосовно фінансування країн, які розвиваються. І якщо на попередньому саміті (COP26, який проходив торік у Глазго) звертали увагу на зелену економіку, то на COP27 створили новий фонд, у який розвинені країни будуть перераховувати кошти на подолання наслідків від змін клімату — посух, повеней, низки стихійних явищ. У такий спосіб компенсуватимуть вразливим країнам збитки, спричинені кліматичними змінами. І також зверталась увага на продовольчу програму».
На запитання, чи є зв’язок між збільшенням і повторюваністю несприятливих погодних явищ і змінами клімату (його часто ставлять кліматологам), науковиця відповідає:
— Земна кліматична система сьогодні перебуває у збуреному стані через дуже різке потепління, якого в історії планети за такий короткий час ще не було. І тому вона починає видавати такі прояви нестабільності. Загалом вони тією чи іншою мірою характерні для кожного періоду. Ми аналізували, наскільки збільшилися ці явища — не можна стверджувати, що дуже набагато. З кожним явищем є свої особливості. Але вони стали потужнішими й більш поширеними територіально. Тобто якщо посуха — то вона починає займати більшу територію. Якщо зливи — то вони такі масштабні, що за одну-дві години випадає до двох-трьох місячних норм. Але суха земля не засвоює цю вологу — вода стікає, відбуваються підтоплення і повені. І це проблема для багатьох країн. Що ще характерно — це значна мінливість погодних умов, різкі перепади температури, коли вона «скаче» між плюсом і мінусом. Ми всі відчуваємо ці температурні гойдалки — вони дуже шкідливі й для людей, і для функціонування міст.
За прогнозами кліматологів, потепління триватиме і сягне свого максимуму приблизно у 2050 році. Зараз ми підвищуємо температуру на 0,2 градуса кожні 10 років. Проте навіть якщо людство істотно скоротить викиди, кліматична система ще певний час буде йти у заданому напрямку. До того ж глобальне потепління — це не лише результат діяльності людини. Це і природні явища — сонячна активність, зміни геомагнітного поля Землі, виверження вулканів тощо. Тобто те, на що ми за всього бажання вплинути не можемо (як, за великим рахунком, і кардинально скоротити викиди власної діяльності, бо ніхто ж не хоче повертатися у печери). Єдиний шлях — пом’якшити наслідки глобального потепління — формуючи міжнародні фонди й допомагаючи людям (зокрема і прогнозами, коли й чого чекати).
— Ці всі питання обговорюються на міжнародних форумах, — каже Світлана Бойченко. — Учасники шукають підходи й механізми. Це і підтримка населення різних країн, збереження лісів, перехід на нові технології. Основна задача останніх самітів — це саме адаптація до кліматичних змін. В Україні такі програми теж ведуться. Після того, як відбулася децентралізація, кожна ОТГ розглядає плани дій в умовах змін клімату і пристосування до них. Найбільш вразливими є мегаполіси. Якраз у них треба найбільше використовувати різні засоби для адаптації населення. Передусім — збільшувати зелені зони. А не зменшувати їх.