Газета «Світ» не так давно відкрила спільний Інформаційний блокпост з програмою «Про науку. Компетентно», що виходить на ютуб-каналі НАН України. І тепер наші читачі періодично бачать анонси та цікаві витяги з діалогів учасників із посиланням на сам діалог.
Тепер до співдружності, а отже й до чергування на Інформаційному посту долучається і науково-популярний журнал «Світогляд», який випускають НАН України й Головна астрономічна обсерваторія НАН України. Роздумами «Від головного редактора» журналу на початку нового року ділиться академік НАН України Ярослав ЯЦКІВ. І запрошує до обміну думками й до дискусії.
Державу не твориться в будучині,
Державу будується нині.
Це люди — на сталь перекуті в огні,
Це люди — як брили камінні.
Олег ОЛЬЖИЧ,Цикл поезій «Незнаному воякові»
Ось і настав новий рік. А я розпочинаю підготовку чергового випуску журналу «Світогляд». Події так швидко змінюються, що часопис не встигає їх відстежувати. Газета оперативніша, тому я вирішив поділитися з читачами «Світу» цими думками. Віримо, що 2023-й стане переможним для України. Ця віра спирається на реалії сьогодення — невпинне формування громадянського суспільства європейського типу, безмірну мужність Збройних Сил та подвижницьку жертовність громадян України.
Можна навести багато прикладів позитивних змін у нашій державі. З цього приводу слушною є думка авторитетного американського вченого Джареда Даймонда:
«Реакція суспільства на нагальні проблеми залежить від його політичних, економічних і соціальних інституцій, а також від його культурних цінностей. Ці інституції й цінності визначають спроможність суспільства розв’язувати проблеми, що постають перед ним…» («Колапс». К.: Вид. група КМ-БУКС, 2019 р.)
Нагадаю одну знакову подію кінця минулого року — це розважливо-ствердне ставлення вірян різних конфесій до святкування Різдва Христового 25 грудня. Я мав нагоду особисто пересвідчитися в цьому, відвідавши церковні храми столиці напередодні традиційного святкування православними вірянами Різдва Христового 7 січня 2023 року. Традиції потрібно поважати, але коли змінюються часи та обставини, треба поступово від них відмовлятися. Бажаю, щоб ця Різдвяна Зоря нам, українцям, разом з великою християнською громадою світу, запалила серця вогнями віри, надії та впевненості у здійсненні найзаповітніших бажань і насамперед додала віри в нашу перемогу та мир на українській землі.
А ще не менш визначальною подією в історії українського народу стало Різдвяне богослужіння, яке предстоятель ПЦУ митрополит Єпіфаній 7 січня вперше відправляв в Успенському соборі — головному храмі Києво-Печерської лаври. Ця Різдвяна літургія означає духовну перемогу над росією, перемогу Добра над злом. Успенський собор повернули у власність держави після довгих років панування тут московського патріархату. Відтепер у стінах собору лунатиме українська молитва. Сповнені душевної радості люди тішаться, що в Лаврі нарешті зазвучить українське слово. Глава ПЦУ митрополит Єпіфаній зазначив: «З Божою допомогою, завдяки суспільній підтримці та розумінню з боку держави нарешті відбулася ця історична подія».
А війна триває вже 11-й місяць. Дедалі частіше лунають запитання та дискусії на тему «Чому ж так сталося, що на цій благодатній землі йде жорстока, кровопролитна війна?». Знову скористаюся мудрою думкою Д. Даймонда:
«Відносини з сусідніми народами бувають або періодично, або перманентно ворожими. Суспільство здатне протистояти своїм ворогам доти, доки воно сильне з тієї чи іншої причини…» (Там же).
Є над чим подумати й щодо цього питання. Якщо якийсь народ прагне знищити інший та прогнати його з його ж власної землі, то така поведінка вважається аморальною. Ось таким аморальним і є рашистський режим путіна, підтриманий зомбованою більшістю і, що найприкріше, — частиною еліти російської федерації. Що їх очікує в майбутньому, важко передбачити. Але чому ми, українці, маючи вже більш як 30 років незалежності, не передбачили цього лиха та своєчасно не забезпечили захист своєї землі? Ця тема обговорювалася й буде обговорюватися на різних рівнях — професійному та аматорському — не з метою голослівного осуду, а для того, щоб зрозуміти причини нещастя та запобігти в майбутньому повторенню таких трагічних подій.
Не полишає мене й традиційно болюча тема нинішнього становища та перспектив розвитку науки в Україні. Сьогодні, в умовах воєнного стану, ми, українські науковці, усвідомлюємо нагальні потреби віддавати всі сили на боротьбу з підступним ворогом. І все ж таки вважаємо, що вже сьогодні невідкладно треба визначитися, перед якими труднощами ми постанемо, приступаючи до відродження української науки після війни. Йдеться передусім про критичне скорочення кількості наукових працівників і в останні роки, і під час війни. Та проблему їхнього відновлення. Прогнози показують, що на подібне відновлення потрібні десятиліття. Також десятиліття потрібні для формування вітчизняних наукових шкіл та оснащення наукових установ сучасним обладнанням. Залишаючись оптимістом, я все-таки постійно наголошую: «Дорогу здолає той, хто йде». Нам потрібно готувати стратегію кардинальних змін у науково-освітній сфері України.
Дорогі колеги та друзі! Пропоную висловитись з цього непростого питання і в газеті «Світ», і на сторінках «Світогляду». Будемо раді почути ваші думки щодо оновлення наукової сфери України.
Щиро ваш, Ярослав ЯЦКІВ