Одним із фейків, який активно розкручувала російська пропаганда, починаючи з перших днів повномасштабного вторгнення, було те, що Україна стоїть на порозі створення атомної бомби — і тому її потрібно якнайрішучіше «демілітаризувати».
доктор фізико-математичних наук, професор,
заступник міністра освіти і науки України у 2008–10 і у 2014–19 роках.
Називалися інститути НАН, начебто причетні до «української ядерної програми», говорилося про залучення до такої програми іноземних партнерів (звісно, насамперед зі США), стверджувалося, що на базі ЗАЕС створювалася ще й турецька ядерна бомба — і водночас не наводилося жодних доказів того, що така програма будь-коли існувала (хоч та ж ЗАЕС була під контролем окупантів ще від кінця лютого, і, якби на ній насправді велися раніше якісь секретні роботи, рашисти не втратили б нагоди оголосити про це всьому світові).
Натомість кваліфіковані коментарі українських експертів доводили: жодних технічних можливостей створення повноцінної ядерної бомби (ні уранової, ні плутонієвої) в Україні за доби незалежності просто не було (докладніше про це див.: М.Стріха. Російські фейки: куди Київ сховав свою ядерну бомбу? // Світ. — 2022. — №35–36, вересень. — С.3). 19 вересня у своєму інтерв’ю японській загальнонаціональній газеті «Йоміурі Сімбун» перший віцепрезидент НАН Володимир Горбулін (фахівець із великим досвідом участі ще в ракетних програмах колишнього СРСР) наголосив: хоча українські фахівці справді мали й мають великий досвід створення різних ракет-носіїв, однак ядерні заряди для них в Україні ніколи не проєктували, не виготовляли й не денуклеаризовували. А без цієї компоненти говорити про успішне створення ядерної зброї не випадає. Отже, Україна справді зробила унікальний крок, добровільно позбувшись у 1990-х своїх 1944-х ядерних боєприпасів.
Тому вже наприкінці літа на російські фейки про «українську ядерну бомбу» (які далі регулярно вкидалися в інформаційний простір ерефії) у світі просто перестали звертати увагу. І росіяни змушені були перемикнутися на іншу, правдоподібнішу на їхню думку вигадку: про «українську брудну бомбу» (тобто бомбу, де звичайний неядерний вибух призводить до розпорошення радіоактивної речовини).
Ця тема в російському інформаційному просторі почала вибухоподібно ширитися з кінця вересня, а вже 23 жовтня російський міністр оборони шойгу переконував телефоном колег з Франції, Туреччини та Великої Британії, що Київ начебто готовий підірвати свою «брудну бомбу» над українською територією, щоб звинуватити в тому росію. Як встановлений факт, шойгу стверджував, що, за вказівкою Президента Зеленського, до роботи залучено фахівців Східного ГЗК у Жовтих Водах та київського Інституту ядерних досліджень НАН, а окремі компоненти має бути одержано з Великої Британії. Тему «брудної бомби» шойгу розвивав у розмовах з міністрами оборони США, Індії та Китаю і в наступні дні.
Миттєво цю ж тему підхопили й інші російські високопосадовці: міністр закордонних справ лавров, спікер держдуми володін, голова СЗР наришкін. Щоправда, у їхніх заявах звучала вже певна неузгодженість: хтось стверджував, начебто Київ «брудну бомбу» вже має і готовий влаштувати провокацію з нею буквально найближчими днями, хтось лише закликав не допустити створення такої бомби в майбутньому. Те, що твердження росіян були суто маніпулятивними й ні на що реальне не спертими, ясно видно бодай із заяви міністра лаврова: «У нас є конкретна інформація щодо тих установ в Україні, тих наукових інститутів, які мають технології, що дають змогу створити ось цю брудну бомбу. У нас є інформація, яку ми перевіряли за відповідними каналами про те, що це не порожня підозра, що тут є серйозні підстави вважати, що подібні речі можуть плануватися» . Впадає в око те, що російський міністр, заявляючи про наявність у нього надважливої інформації, чомусь ані крихтою цієї інформації ні з ким не поділився!
Суто пропагандистський характер заяв про українську «брудну бомбу» фактично визнав навіть заступник посла росії в ООН полянський, що заявив дослівно таке: «Ми цілком задоволені (засіданням Радбезу ООН — М.С.), тому що ми підвищили рівень обізнаності. Я не проти того, що люди говоритимуть, що росія кричить “Вовк!”, якщо цього не станеться, тому що це жахлива, жахлива катастрофа, яка загрожує потенційно всій Землі» . Однак, хоча російські заяви нікого на світі не переконали й в них побачили насамперед прикриття можливої власної російської провокації, сама тема української «брудної бомби» нікуди з російського медіапростору не поділася, а 26 жовтня про роботи над такою бомбою як про доконаний факт говорив на зустрічі з керівниками спецслужб країн СНД сам владімір путін.
Водночас у російському інформпросторі розгортається справжня вакханалія. Повідомлення ресурсу Украина.ру від 25.10.2022 дещо скориговує навіть заяви шойгу: наказ розробляти «брудну бомбу» начебто отримав і ННЦ ХФТІ НАН (тяжко пошкоджений російськими обстрілами впродовж весни-літа!). Політичний експерт артамонов заявив, що українську «брудну бомбу» збиратимуть… у Чернівцях. А теж політичний (ядерники чомусь у цій вакханалії воліли не світитися) експерт діскін договорився до можливості створення збройного плутонію на Рівненській АЕС .
Істерія в російському інформпросторі кінця жовтня — початку листопада просто зашкалювала. Про це можна судити з самих назв повідомлень: «Точка неповернення: де Київ збирається висадити «брудну бомбу»?»; «Брудна бомба для укрорейху» ; «Брудна бомба в Києва вже є» . В цьому останньому повідомленні з посиланням на «політв’язня» дудкіна, який втік з України до Фінляндії, з усією серйозністю стверджувалося: Київ уже готовий був здійснити свої зловісні плани, і тільки радник з держбезпеки США Салліван утримав «українських нацистів» від такої авантюри…
Водночас росіяни подекуди самі визнавали: прямих доказів створення «брудної бомби» в Україні в них немає, попри те, що під російським контролем була ЧАЕС і досі — ЗАЕС із відповідними сховищами ядерних відходів. Але головним «доказом» для росіян залишалася начебто заявлена Президентом Володимиром Зеленським напередодні російського повномасштабного вторгнення готовність відмовитися від статусу без’ядерної держави. А сама гіпотетична можливість перетворення України на ядерну державу досі є для путінського режиму одним з головних виправдань початку «спецоперації» (що не заважає цьому режимові зміцнювати військові зв’язки з Іраном, небезпека нуклеаризації якого — безсумнівна).
За таких умов базована на логіці українська аргументація мало що важить для російських «експертів». Але вона має вирішальне значення для решти «нормального» світу. Скажімо, колишній керівник Держінспекції ядерного регулювання Григорій Плачков цілком слушно нагадав: на ЗАЕС не можна було створити «брудної бомби» з тієї простої причини, що на станції відсутнє обладнання, за допомогою якого можна було б розібрати «збірку», яку використовують у центральній зоні реактора. А директори трьох академічних інститутів — ІЯД, ІПБ АЕС та ННЦ ХФТІ — ще раз наголосили : «Установи НАН України, що займаються ядерною тематикою, знаходяться під гарантіями нерозповсюдження ядерного матеріалу і ядерних технологій з боку МАГАТЕ. Тільки за останні два роки, включаючи період воєнного стану, у зазначених установах МАГАТЕ провело низку технічних інспекцій, у тому числі неоголошених і з додатковим доступом, з перевірки інвентарних кількостей ядерного матеріалу і діяльності з його використання, а також з виконання інших положень і вимог Угоди про гарантії між Україною і МАГАТЕ та Додаткового протоколу до цієї Угоди. За результатами цих інспекцій жодних ознак проведення незадекларованої ядерної діяльності не було виявлено, так само, як і розробок, які могли б давати підстави для припущень щодо проведення робіт зі створення «брудної бомби». Для українських вчених, як і для всіх українців, людське життя є найбільшою цінністю, і тому, незалежно від обставин, варварські дії, якими є використання «брудної бомби», несумісні з їх ментальністю та світоглядом».
Справді, для того, щоб «брудна бомба» мала ефект, радіоактивної речовини потрібно багато (в іншому разі її вибуху просто ніхто не помітить). А такої кількості «необлікованої» радіоактивної речовини в Україні знайти неможливо: вона вся — під пильним контролем МАГАТЕ.
За таких умов запрошення міністром Дмитром Кулебою позачергової місії МАГАТЕ для інспекції українських ядерних об’єктів слід вважати найкращою на той час відповіддю на інформаційну кампанію кремля. МАГАТЕ невдовзі оголосило свій авторитетний вердикт: «Агентство не виявило жодних ознак незаявленої ядерної діяльності або матеріалів, пов’язаних із розробленням радіологічних розсіювальних пристроїв («брудних бомб») у трьох місцях в Україні… Тому звинувачення, висунуті російською федерацією, є необґрунтованими». За цей документ на засіданні Ради керівників МАГАТЕ проголосували 24 країни, дві держави — Китай і росія — проголосували проти, сім — Кенія, Намібія, Індія, Пакистан, Саудівська Аравія, Південна Африка і В’єтнам — утрималися, ще дві країни були відсутні під час голосування .
Безсумнівним успіхом України слід вважати й те, що 50 країн-учасниць Генеральної конференції МАГАТЕ виступили наприкінці вересня зі спільною заявою, закликавши росію припинити ядерний шантаж. Підписанти заяви підкреслили, що саме захоплення Запорізької АЕС військами рф є корінною причиною наявних в Україні загроз для ядерної безпеки та фізичного захисту. Що ж до самої станції, то вона має працювати й далі, і неодмінно — в енергомережі України. Учасники Конференції наголосили на тому, що «будь-які сфальсифіковані референдуми, проведені рф у межах міжнародно визнаних кордонів України, не матимуть юридичного чи політичного впливу на статус ЗАЕС або територій навколо неї» (https://t.me/energoatom_ua/9898).
Як заявив наприкінці листопада голова агентства Рафаель Гроссі, МАГАТЕ сподівається досягти домовленості з росією про створення захисної зони на Запорізькій АЕС до кінця року . Однак сьогодні ми вже знаємо: інтенсивні переговори не дали результату — через категоричне небажання росії виводити своїх військових з території ЗАЕС. Тому, на жаль, ця атомна електростанція (а також і решта три АЕС на контрольованій українським урядом території) чаять реальну небезпеку перетворення на велетенські «брудні бомби» у випадку цілеспрямованих російських обстрілів. Про реальність такої загрози вкотре нагадав уночі 19 грудня проліт дрона-камікадзе Shahed над майданчиком Південноукраїнської АЕС у безпосередній близькості до ядерної установки (https://t.me/energoatom_ua/11172).
На цьому тлі серед українських експертів точиться дискусія: чи достатньо робить світ для протидії російській ядерній загрозі? Радіологині, експертки з радіаційної безпеки Катерина Шаванова та Олена Паренюк нагадують: МАГАТЕ — це технічна організація, яка поводиться, наче вихователь у дитячому садочку: «У вас дитина кусається. Зробіть з цим щось, адже у нас немає важелів впливу» . В МАГАТЕ розуміють: для того, щоб ЗАЕС нормально працювала, росіяни повинні звідти піти. Але вони мають зберігати контакт і з Україною, і з росією, — оскільки росія має велику кількість реакторів. До того ж, ерефія виробляє ядерну зброю та ядерне паливо.
Тому, на думку українських експерток, те, що Рафаель Гроссі, гендиректор МАГАТЕ, фактично самостійно мав сміливість заявити: «Зробімо безпечну зону навколо ЗАЕС» — вже є величезною зміною парадигми. Отже, ми не можемо сказати, що МАГАТЕ нічого не робить. Адже на території Криму, в Севастополі, є навчальний ядерний реактор, на ньому тренували наших операторів АЕС. Ми втратили цей реактор у 2014-му, але росія досі не може його запустити саме через неузгодження з МАГАТЕ, бо МАГАТЕ, як і ООН, вважають, що Крим — це частина України. І навіть якщо росіяни запустять цей реактор на власний ризик, то всі, хто буде там тренуватися, не матимуть жодних міжнародно визнаних прав для того, щоб оперувати атомними станціями надалі.
Інспекція МАГАТЕ з її результатами не переконала, звісно, російських «яструбів». МЗС ерефії далі наголошує: можливості створення «брудної бомби» в Україні є, і не лише на перевірених МАГАТЕ об’єктах . Депутат держдуми бородай (який у 2014-му певний час виконував роль «прем’єра ДНР»), далі істерить, що Україна може піти в ядерній сфері на що завгодно, зокрема, й використати «брудну бомбу» в Ростовській області .
Член-кореспондент РАН калінчук повторює загальновідомі речі про те, що «брудна бомба» не потребує складних технологій, її можна склепати буквально «на колінці»: «взяти з відвалів відпрацьоване паливо з АЕС, покласти в ящик зі звичайною потужною вибухівкою, — ось вам «брудна бомба» й готова» . (Цікаво, що цей калінчук є фахівцем з теоретичної й прикладної механіки, а це може означати, що справжні російські спеціалісти-ядерники завбачливо відмовилися коментувати журналістам слизьку тему).
Натомість російська армійська газета «Звєзда» раптом почала розкручувати інформацію про те, що начебто ще у 2015 році США могли передати Україні з Японії 730 фунтів збройного плутонію (жодні докази при цьому, звісно, не наводяться). Нарешті, напередодні Різдвяних свят постпред росії при міжнародних організаціях у Відні ульянов заявив, що, попри всі інспекції МАГАТЕ, загроза створення Україною «брудної бомби» залишається.
Отже, тональність російського інформпростору далі зостається шизофренічною. Але тема «української брудної бомби» тут тимчасово відійшла на другий план (порівняно з ситуацією межі жовтня-листопада). Деякі російські чиновники (як-от заступник директора інституту країн СНД жарихін) почали навіть наголошувати, що наразі план Києва влаштувати провокацію з «брудною бомбою» відкладено вбік саме через «активну інформаційну атаку, яка знецінила потенційну вигоду України й Заходу від такої події» . Де й коли ерефія проведе свою чергову «інформаційну атаку» — можемо тільки здогадуватися. Не виключено, невдовзі активніше почнуть говорити про «брудну бомбу» (ця тема, як бачимо, ніколи цілком не затихала). Можливо, знову буде актуалізовано тему про «повноцінну атомну бомбу» (адже комусь знадобився нещодавній «вкид» «Звєзди» про 730 фунтів збройного плутонію, начебто переданих США Україні у 2015-му).
Безсумнівно, далі розкручуватиметься «вічна» (і ще шизофренічніша) тема про «українські біолабораторії».У кожному разі, українцям далі потрібно буде ретельно й своєчасно моніторити брудне болото російських фейків — щоб бути готовими дати аргументовану й своєчасну відповідь на можливі найнеймовірніші вигадки. Звісно, для країн-союзників України такі відповіді не матимуть значення: тут звикли до апріорної брехливості будь-яких сенсаційних російських тверджень. Але нам треба боротися за позицію тих держав, які сьогодні голосують в ООН проти антиросійських резолюцій (або в ліпшому разі утримуються — невипадково шойгу серед перших намагався переконати в існуванні «української брудної бомби» колег з Китаю та Індії).
Тому чітка і недвозначна позиція такого спеціалізованого органу ООН, як МАГАТЕ, має в цьому випадку велику вагу. А сформулювати цю позицію в потрібному для України ключі можна лише із залученням наших провідних експертів та науковців. Можемо пишатися тим, що поки це нам добре вдавалося. Але повинні бути готовими до того, що майбутнє ще поставить перед нами не один складний виклик.
Максим СТРІХА, доктор фізико-математичних наук, професор, заступник міністра освіти і науки України у 2008–10 і у 2014–19 роках.