Єжи Душинський: «Наша місія — підтримувати Україну, яка бореться проти агресії росії!»

У перші дні повномасштабного вторгнення сотні українських учених виїжджали на захід у переповнених евакуаційних потягах. На Центральному вокзалі у Варшаві їх зустрічали друзі ¬— науковці Польської академії наук. Поляки допомагали з житлом, роботою, медичним обслуговуванням.

Про труднощі перших, найскладніших днів війни, про подальші плани щодо підтримки українських науковців, а також польський досвід, яким може скористатися Україна, ми запитали в президента Польської академії наук Єжи Душинського (інтерв’ю записано в останні дні 2022 року).
(Єжи Душинський очолював ПАН з 2015 по 2022 рік і нині продовжує координувати роботу щодо підтримки та відбудови науки в Україні).
— Пане Єжи, Польська академія наук з перших днів війни підтримує українських науковців. А як все починалося? Як академія ухвалювала перші рішення про підтримку?
— Центральний залізничний вокзал Варшави знаходиться всього за 100 метрів від штаб—квартири Польської академії наук. Ми можемо бачити його з наших вікон. Тож, коли почалася війна, ми прийшли на вокзал і побачили сотні й сотні українців, які не знали, куди йти і що робити, багато з них були з маленькими дітьми. Вони були дезорієнтовані та надзвичайно втомлені. Ще були громадські організації, які роздавали їм їжу та одяг. Це надихнуло академію швидко працювати з нашими інститутами, щоб прийняти та підтримати українських науковців, вимушено переміщених через війну. Ми працювали через наші адміністративні канали, щоб організувати усе до 1 березня.
— Як вам вдалося знайти на це кошти?
— Спочатку ми переорієнтували деякі наші програми на підтримку українських науковців. Ми оперативно звернулися до міжнародних організацій, членом яких є ПАН, а також до академій-партнерів, з якими ми тісно співпрацюємо протягом багатьох років. Багато наших партнерів надали дуже щедру підтримку. З Національною академією наук США ми оголосили низку конкурсів. Додаткове фінансування було надано також Міністерством науки і вищої освіти Польщі.
— Скільки українців Польська академія наук підтримувала у перші дні і скільки — сьогодні?
— З наших ресурсів у березні 2022 року ми підтримали 57 учених з України. Завдяки додатковій підтримці ми змогли запропонувати фінансування загалом для 250 науковців, практично до кінця 2022 року.
— У яких галузях польської науки найчастіше сьогодні працюють українські учені? Які інститути відкрили для них свої двері?
— Це два різних питання. По—перше, українські учені сьогодні працюють майже в усіх галузях науки у Польщі. Найбільша їх кількість задіяна переважно у природничих та технічних науках, але також популярною галуззю при цьому є суспільні науки.
Щодо наших Інститутів — з лютого 2022 року, коли ми запустили нашу короткострокову програму для вчених, які втікають від війни, 50 з 69 Інститутів ПАН відкрили двері для науковців з України. Багато інститутів найняли науковців для своїх проєктів. Багато з них організували спеціальну допомогу біженцям.
— Нещодавно під час «Семінару з питань відновлення досліджень, освіти та інновацій в Україні» ви розповіли, що Польська академія наук планує підтримувати дослідницькі групи з України та в Україні. Розкажіть, будь ласка, трохи детальніше, про цю ініціативу. Що це будуть за групи, яка мета саме цієї форми підтримки? Які кошти планується виділити?
— Нова програма стартувала 7 грудня 2022 року. Вона дозволить командам з України проводити дослідження під керівництвом досвідченого наукового керівника, який буде громадянином України. Команда буде розміщена на період до 3 років в Інституті ПАН. Під час проєкту всі члени команди матимуть подвійну афіліацію. Програма відкрита для всіх наукових дисциплін. Однак перевага надаватиметься командам, які здійснюють діяльність у таких галузях як математика, комп’ютерні науки та інженерія, телекомунікації, енергетика та екологічна інженерія, матеріалознавство, сільське господарство, фізика, хімія, науки про життя та біомедичні науки.

Максимальний ліміт фінансування проєкту за цією програмою становить до 900 000 злотих (близько 200 000 доларів США) на рік протягом трьох років, загалом до 2 700 000 злотих (близько 600 000 доларів США). Початкові контракти будуть дійсні протягом 12 місяців з можливістю продовження, за умови задовільного розгляду звітів про хід виконання та за умови наявності фінансування.
— Під час візиту в Україну ви говорили, що мрієте заснувати віртуальний український інститут з глобальною мережею. Що це за інститут і чи вдалося зробити перші кроки до здійснення цієї мрії?
— Я був би радий, якби в Польщі можна було створити мережу наукових груп на чолі з головними дослідниками (ГД), які походять з України і мають контакти з окремими науковими установами в Україні. Такий керівник групи міг би відзначати свої наукові досягнення (публікації чи виступи на конгресах) двома афіліаціями — Інституту ПАН, в якому функціонує його група, і з України. Його чи її команда, а мова йде про 5 осіб, також матиме подвійну афіліацію. Більше того, частина з них зможе працювати з України, що дасть можливість долучитися до проєкту тим, хто не хоче або не може покинути країну. Щойно ми оголосили спільно з Академією наук США конкурс (Long Term Program, LTP), в рамках якого будемо щедро фінансувати функціонування таких груп до 3 років.
Наприкінці грудня 2022 року, після двох чотирирічних термінів, я завершую своє президентство в ПАН. Однак мені довірено новообраним президентом ПАН продовжити тему підтримки та відбудови науки в Україні. У зв’язку з цим я хотів би, щоб групи, створені в рамках LTP у 2023 році, контактували між собою та отримували централізовану підтримку у вигляді певної форми наставництва. Наприклад, можна було б створити віртуальний Український інститут. Якщо інші країни, де працює багато українських науковців, підуть цим шляхом, ми могли б подумати про глобальний Віртуальний український інститут. Наразі вони можуть підтримувати науковців з України у подальшій інтернаціоналізації. У майбутньому ці люди могли б стати основою нової української науки та дослідницького сектору. Я мрію про те, щоб цей тип віртуальної наукової установи був підтриманий і досягнув критичної маси, необхідної для майбутньої реконструкції науки в Україні.
— Польща докорінно перебудувала структуру вищої освіти і науки після вступу до ЄС. Який досвід цієї перебудови, на вашу думку, був би корисний і для України? І навпаки, яких помилок (які було зроблено в Польщі), варто уникнути в Україні сьогодні, під час війни, та під час повоєнної відбудови?
— Моя головна порада — зосередитися на людському капіталі. Тривала війна може призвести до деградації людського капіталу української науки та вищої освіти. Її буде важче повернути назад. Без відповідних контрзаходів в українських наукових установах виникне значний розрив між поколіннями у поєднанні з величезним відтоком мізків. Крім того, практична наука, особливо експериментальна, в Україні протягом багатьох років недофінансовувалася і зараз перебуває у вкрай скрутному становищі, що прирікає цілу низку науковців в Україні на певну вегетацію. Не дивно, що багато талановитих особистостей або намагаються знайти собі місце в закордонних наукових установах, або взагалі залишають науку. Як можна вирішити цю проблему?
Мені спадають на думку певні дії. По-перше, це вливання коштів в окремі наукові підрозділи в Україні, особливо ті, які працюють далеко від лінії фронту. Треба мати на увазі, що російські ракети мають велику дальність польоту. Людський капітал важче вразити ракетами і він менш вразливий до перебоїв з енергопостачанням, ніж велика дослідницька інфраструктура. Дайте кільком обраним науковим установам в Україні кошти для прискорення їхнього розвитку. Зовнішні кошти будуть надходити до цих установ, які візьмуть на себе міжнародний нагляд за їх витрачанням. Міжнародні наглядові ради, що складаються з видатних представників науки та інновацій, сьогодні є стандартною практикою у провідних наукових установах. Це оптимальний шлях для забезпечення належного розвитку та довіри. Це також шанс покінчити з кумівством, корупцією та низьким представництвом жінок у керівних органах, які в Україні, на жаль, і в науці та вищій освіті, досягли системного рівня.
Не слід забувати і про закордонні наукові установи, які приймають українських науковців. Можливо, це менш очевидний шлях підтримки, але допомога закордонним установам науки та вищої освіти в організації підтримки українських учених, які через війну опинилися за межами України, є важливою. Власне, ці місця є безпечними точками для збереження постійного доступу до наукової діяльності для багатьох українських науковців. Тим не менш, ці установи не повинні сприяти відтоку мізків, а навпаки, зміцнювати людський капітал науки в Україні Для цього дослідники з України повинні підтримувати тісний зв’язок з обраною науковою установою або університетом в Україні. Крім афілійованості з установами, які їх приймають за межами України, вони також повинні підтримувати афілійованість з обраною установою в Україні. Як це буде у випадку з дослідницькими групами, створеними в рамках програми LTP. Це також завдання для українських установ — зберегти свою афілійованість. Ми чули, що контракти науковців, які виїхали, були розірвані. Міжнародна мобільність у науці є типовим способом набуття досвіду, навіть коли учений планує виїхати на семестр або навчальний рік. Я б закликав університети бути більш гнучкими в цьому випадку.
— Під час «Семінару з питань відновлення досліджень, освіти та інновацій в Україні» академік Яцків та інші учені говорили про те, що досвід Польщі є прикладом того, як має бути реформована НАН України. Як ви переходили від, по суті, пострадянської системи, що було найскладніше? І в чому відмінність нинішньої Академії? Що б ви порадили нашим науковцям?
— Наукові кадри не створюються з нуля за один день. Це процес на роки, десятиліття і навіть покоління. Проте правила функціонування науковців можна змінити досить швидко. Наприклад, відомо, що є неприпустимим. Непрозорість, корупція, плагіат, кумівство. У нас все це теж було. Нашою проблемою було також сумісництво, працевлаштування в багатьох наукових установах, фіктивне працевлаштування тощо. У Польщі це було заборонено за одну ніч законом у 2010 році.
Візьмемо прозорість. Їй зараз сприяє значна діджиталізація науки. Ми маємо можливість перевірити здобутки науковця у великих бібліометричних базах даних, таких як SCOPUS. Звичайно, є галузі, в яких публікації могли б бути рідною мовою. Але їх відносно небагато. Дослідники більшості галузей, без сумніву, повинні публікуватися в міжнародних журналах з якомога вищою репутацією. Тільки результати досліджень, представлені в таких журналах, повинні бути основою для подальшого кар’єрного зростання.
— За останні сім місяців світ змінився і продовжує стрімко змінюватись. Переосмислюється система світової безпеки, змінюються пріоритети наукових досліджень. А які зміни помітні в Польській академії наук та польській науці?
— Війна в Україні як ніколи довела, наскільки ми залежимо від міжнародного співробітництва в науці. Саме завдяки нашим міжнародним партнерам ми можемо продовжувати підтримувати українських вчених.
На щастя, ми не військова установа, і пріоритети для багатьох інститутів ПАН залишаються незмінними — займатися наукою, найкращою наукою.

— Яке співвідношення базового та грантового (конкурсного) фінансування?
— Це залежить від можливостей установи та її співробітників у поданні заявок на гранти та залученні додаткового (донорського) фінансування. Наприклад, в цілому по ПАН ми маємо два джерела фінансування — бюджетне, тобто державне фінансування, та позабюджетне, це гранти, пожертви тощо. Очевидно, що це співвідношення варіюється в залежності від інституту. Наші найкращі інститути отримують більшу частину фінансової підтримки за рахунок грантів.
— Одна з найпроблемніших ланок української науки — це впровадження у виробництво наукових винаходів та розробок. А як розв’язують цю проблему у Польщі? Як впроваджують та комерціоналізують винаходи? Як би ви оцінили зв’язок науки і бізнесу в Польщі? Для України це проблема. І що треба робити, щоб він був справді успішним?
— Це і наша проблема. Потрібна і хороша наука, і інноваційна промисловість, щоб наукові досягнення впроваджувалися у виробництво. Для танго потрібні двоє. Тим часом, у Польщі наука зазвичай танцює сольно.
У світі існують величезні інституції, як державні, так і комерційні, орієнтовані на розробку і впровадження інновацій. Суб’єкту з обмеженими людськими та фінансовими ресурсами важко з ними конкурувати. З точки зору держави, яка усвідомлює свою обмеженість, вихід, здавалося б, полягає в тому, щоб зосередитися на певних пріоритетах досліджень.
Але приєднання до таких пріоритетів наштовхується на небажання фахівців, які працюють у дисциплінах, що не охоплюються цими пріоритетами. А це переважна більшість наукових кадрів. У Польщі, коли почали думати про пріоритети в Платформі розумних спеціалізацій Єврокомісії, вони настільки вихолостили програму, що в результаті не виділили жодних конкретних пріоритетів. Це складне питання. Але я думаю, що Україна повинна спробувати визначити свої пріоритети. Мені спадають на думку сільське господарство, енергетика як одні з них.
— Як складаються контакти в ПАН з урядом? Хто на кого впливає? Чи важливо мати «своїх людей» в уряді, у парламенті? Як лобіювати наукові інтереси?
— Наведу приклад. Коли почалася пандемія COVID-19, експертний голос нашої Академії був дуже сильним. Ми видали десятки позицій і досліджень, які публікувалися і обговорювалися в найбільших національних виданнях, масово коментувалися в соціальних мережах. Вони дійшли до громадськості. Але ніхто з владних кіл не звернувся до нас з проханням деталізувати ту чи іншу проблему або прокоментувати прийняті офіційні рішення. Це сумно, але це показує стан справ. Тому в цьому плані мені важко щось радити, оскільки ми самі не змогли налагодити такі контакти.
— Пане професоре, ви неодноразово говорили, що підтримка української науки — це пріоритет Польської академії наук. Чому це для вас важливо?
— Я вірю, що героїчна боротьба українців за власну державу рано чи пізно увінчається успіхом. Україна стане членом сім’ї демократичних держав і за допомогою цих держав відбудує себе. Ми переконані, що для процвітання країни важливе значення має раціональність рішень, які приймаються владними структурами, та їх сприйняття суспільством. А місцями кузні еліти, яка керуватиме відбудовою України, є наукові установи та університети.
Тому саме зараз їх потрібно максимально підтримувати. Поки йде жорстока і руйнівна війна, я всім серцем відданий програмам підтримки науковців в Україні. Я вважаю, що це польський сенс існування — підтримувати Україну, яка бореться проти агресії російської федерації.
Я також усвідомлюю, що на плечах українських науковців лежить велика відповідальність, коли йдеться про розбудову власної незалежної та демократичної держави. У російській федерації зростає тенденція до поширення націоналістичної ідеології. Вона посилюється агресивною та брехливою державною пропагандою. Українське суспільство має встояти перед спокусою слідувати цій тенденції. Відповіддю на дезінформацію та російську брехню має стати не чергова форма лицемірства і брехні, а раціональність і чесність.

А також відкрите звернення до своїх недоліків. Заклади науки та вищої освіти мають відігравати важливу роль у розбудові демократичної держави. Не менш важливим завданням є поєднання цього з участю у світовому науково-технічному прогресі та побудовою сучасної економіки, що базується на передових технологіях.
Чому це важливо? Я багато років контактую з представниками науки в Україні. Маю багато хороших колег у Києві, Львові чи Івано-Франківську. Я відчуваю себе компетентним у цій темі. Знаю сильні і слабкі сторони системи науки в Україні, тому що ми їх або мали, або ще маємо в Польщі.
— Ви завжди були справжнім другом і прихильником НФДУ. Що б ви порадили Фонду стосовно побудови стратегії його розвитку в короткостроковій і довгостроковій перспективі?
— Ми кілька разів зустрічалися в Києві у вашому офісі. Востаннє — у липні 2022 року. Кожного разу я виходив з розмов з вами з позитивними відчуттями. Ви робите фантастичну роботу! Зосередьтеся на успіхах, які у вас, безумовно, є. Бувають і неправильні рішення щодо фінансування тих чи інших проєктів, але ми вчимося на помилках. Навчіться уникати цього в майбутньому, але не витрачайте занадто багато зусиль на виправлення цих помилкових рішень. Ідіть вперед, підтримуйте і виявляйте тих дослідників, за якими майбутнє науки в Україні. Це те, на чому ви повинні зосередитися, і в цих зусиллях я бажаю вам всього найкращого.

Світлана ГАЛАТА — для Національного фонду досліджень України

Читайте також: