Як науковці Інституту геофізики ім. С.І. Субботіна врятували від російських загарбників обладнання, яке коштує мільйони гривень.
Палеомагнітна лабораторія Інституту геофізики ім. С.І. Субботіна НАН України розташована у селі Демидів, у тридцяти кілометрах на північ від Києва. У лютому 2022 року вчені, які тут працюють, здійснили справжній науковий подвиг: врятували обладнання лабораторії.
Лабораторія (про яку самі дослідники кажуть «станція») розміщується на околиці села, на узвишші. Будівля ніби захована в молодому ліску.
Перенесли її сюди ще в сімдесяті роки минулого століття — щоб електромагнітні імпульси мегаполіса та «струси» під час руху транспорту в столиці не заважали надчутливим магнітометричним приладам.
І лабораторія, і дослідження, які тут виконують, унікальні. Завідувач відділу петромагнетизму і морської геофізики інституту, член-кореспондент НАН України Володимир Бахмутов розповів, що науковці установи вивчають глибинну будову земної кори та верхньої мантії Землі. Результати досліджень допомагають робити прогнози з пошуку родовищ корисних копалин.
«Україна має величезні запаси корисних копалин. За допомогою геофізичних методів можна визначити, як формувалися ці копалини й де саме у глибинах земної кори вони залягають. Ці знання важливі для пошуку копалин і післявоєнної відбудови країни», — пояснив Володимир Георгійович.
Дослідження магнітних властивостей гірських порід, які сьогодні виконують учені в лабораторії, допомагають дізнатися про зміни, що відбувалися в магнітному полі нашої планети протягом мільйонів років. Зокрема, це дослідження лесово-ґрунтових товщ, які поряд із добре відомими «природними архівами» кернів (зразків) льоду та глибоководних морських відкладів містять у собі «літопис» природних подій і процесів минулого. Виявлення закономірностей змін магнітних параметрів у залежності від кліматичних і фізико-географічних умов є відносно новим методом для реконструкції палеокліматів.
«Розуміння історії змін клімату в Україні дає змогу прогнозувати зміни в майбутньому. Тема клімату, попри війну, надзвичайно важлива для України та світу. Ця тема — про майбутнє людства, про врожаї, сталий розвиток і гідне життя», — зазначив науковець.
Звісно, для таких досліджень потрібне найсучасніше обладнання. І саме такими приладами вдалося обладнати лабораторію інституту. Тут розміщено Центр колективного користування (ЦКК) магнітометричними приладами НАН України, оснащений апаратурою для дослідження магнетизму гірських порід петромагнітними, палеомагнітним і археомагнітним методами. Також у лабораторії є апаратура, придбана за кошти Національного фонду досліджень України (команда вчених виконувала проєкт «Магнітні індикатори палеокліматичних змін у відкладах лесово-ґрунтової формації України» і до війни отримувала грантове фінансування). До лабораторії приїжджають вчені з багатьох регіонів країни. Для комфортного розміщення гостей у будівлі обладнано декілька кімнат. До війни тут було все необхідне — постіль, теплі ковдри, побутові прилади.
ВТОРГНЕННЯ
У Демидові в кінці лютого залишалися науковець Віктор Шпира, інженер Тетяна Скарбовійчук та технічні працівники (технік, сторож та кочегар) — Людмила Дячук, Володимир Костюченко та Анатолій Воровченко.
— У мене в селі є стара батьківська хата, тому можу працювати на станції довший період. Двоє технічних працівників також мешкають у селі, а один приїжджає з сусідньої Вороньківки, — розповідає Тетяна Володимирівна.
24 лютого науковиця прокинулася дуже рано, увімкнула новини й не повірила почутому: війна! Майже одразу почула вибухи в сусідньому Гостомелі — до нього, навпростець, кілометрів п’ятнадцять.
Наступного дня всі співробітники зібралися в лабораторії. Думали, що робити, де взяти машину, щоб вивезти обладнання. Колеги в інституті в Києві також шукали транспорт для евакуації.Машину у столиці швидко знайшли, але дістатися до села уже було неможливо — з півночі сунули колони важкої техніки.
— Я стояла на ґанку і рахувала техніку в колоні, — згадує пані Тетяна. — Нарахувала шістдесят машин, а колона все йшла… Бахкали вибухи, гуділи гвинтокрили, лунали автоматні черги…Перші колони пройшли селом, не зупиняючись — ворог поспішав прорватися до Києва.
СХОВАНКА У ПІДВАЛІ
Скориставшись паузою (а також тим, що станція розташована в лісі й з дороги її не дуже видно), співробітники зібралися в будівлі, щоб урятувати прилади.
— Наш кочегар Анатолій Воровченко в минулому служив спецпризначенцем, тому очолив нашу спецоперацію з порятунку техніки, — продовжує розповідь пані Тетяна. — Ми прийшли в лабораторію вранці й почали розбирати важкі й об’ємні прилади, замотувати в поліетиленову плівку та переносити в підвал. (У поліетилен намагалися «закутати» дуже ретельно, знали, що вже підірвано дамбу на річці Ірпінь. І хоча станція стоїть на узвишші, загроза підтоплення була реальною…)
«Наукову криївку» вирішили влаштувати у підвальній комірчині, де взимку зберігали вугілля для опалення. Крутими сходами знесли вниз капометри (прилади, що вимірюють магнітну сприятливість), високоточну піч для термомагнітного аналізу, установку змінного магнітного поля, магнітометри тощо. Купа обладнання швидко сягнула людського зросту.
— Комірка розташована поруч з котлом опалення. Ми вирішили, що найкраще замаскувати прилади під сміття для спалювання, — пояснила науковиця. — Насипали зверху мотлоху, накидали порожніх пляшок і брудного ганчір’я.Працювали пів дня, максимально швидко й зібрано. Потім вийшли, замкнули вхідні двері й під звуки вибухів розійшлися по домівках…
Під час розмови з Тетяною Володимирівною у мене складається враження, що над облаштуванням сховку працювала молода й сильна команда. Перепитую: який вік співробітників? «Віктору Шпирі сорок п’ять років, Людмилі Дячук і Анатолію Воровченку за п’ятдесят, Володимиру Костюченку — за шістдесят. Мені — сімдесят», — відповіла вона.
ПІД ЧАС ОКУПАЦІЇ
Через кілька днів на території станції розмістився російський військовий підрозділ. Доступ до будівлі було закрито.
— Ми місяць залишалися ніби на острові, без опалення, газу і зв’язку зі світом. Невідомо було, що відбувається в Києві, — веде далі Тетяна Скарбовійчук. — Але ми часто зустрічалися, ділилися новинами, підтримували один одного.
Команда лабораторії дуже хвилювалася за обладнання, адже вода піднімалася, у нижній частині села було затоплено цілі вулиці. «Ми нервувалися й водночас раділи. Розуміли, що підрив дамби врятував Київ. Росіяни спробували проїхати, втопили кілька танків і зупинилися», — додає співрозмовниця.
Тетяну Скарбовійчук виручила стара батьківська хата, у якій збереглася піч. Погрітися й щось приготувати до неї приходили сусіди, у яких зникли газ і електрика. Чимало мешканців села готували їжу на вогнищах… «Щовечора обстріли посилювалися. Один з вибухів пошкодив вікна і в моєму будинку», — згадує пані Тетяна.
ЗВІЛЬНЕННЯ КИЇВЩИНИ
Першого квітня рано-вранці прилетіла новина: рашисти відходять! І справді, окупанти швидко зібралися і похапцем відступили.
Науковці одразу пішли (кажуть: «побігли!», — авт.) до лабораторії, побачили зірвані ворота та розчинені двері. Всередину не заходили — будівля могла бути замінована. Відновили зв’язок з Києвом. Зателефонували дітям, родичам і колегам, розповіли, що живі й чекають на саперів.
— Ми були щасливі почути їхні голоси, дізнатися, що з ними все гаразд, — згадує Володимир Бахмутов.
Потрапити в лабораторію співробітники інституту змогли через тиждень. Усередині побачили жахливий «свинарник»: розкиданні речі, недоїдки. Чимало цінного росіяни вкрали. З завмиранням серця працівники станції спустилися в підвал.
— Зайшли в нашу «криївку» й побачили, що «купу сміття» ніхто не чіпав, — з усмішкою каже Тетяна Скарбовійчук. — Воєнна хитрість спрацювала.
Чудовій новині радів увесь інститут! Порятунок обладнання означав, що можна буде відновити роботу, продовжити важливі проєкти. Інакше кажучи — мати змогу виконувати дослідження світового рівня.
Прибирати й провітрювати станцію довелося довгенько. Працівники приводили до ладу й сушили обладнання (основні модулі трохи відсиріли), й на початку літа палеомагнітна лабораторія у селі Демидів відновила роботу.
«ПРО ЦЮ КОМАНДУ МОЖНА ЗНІМАТИ ФІЛЬМИ»
…Насамкінець варто сказати, що порятунок обладнання — не єдина славна сторінка в житті Інституту геофізики НАН у воєнний час. Науковці працюють, волонтерять, допомагають ЗСУ та шпиталям. (Наприклад, чимало військових знають ім’я старшого наукового співробітника, волонтера Євгена Поляченка).
Восени 2022 року через масовані ракетні обстріли у Демидові (як і в усій країні) почалися перебої з електроенергією. Важливі дослідження опинилися під загрозою зриву, але науковці знову знайшли вихід — встановили генератор і відновили роботу приладів. А коли в приміщенні холоднішає, співробітники вносять дрова і розпалюють пічку. Результати дослідів, які склали б честь найкращому науковому центру світу, записуються під заспокійливе гуркотіння генератора…
Втім, про свою роботу вчені говорять коротко, більше віджартовуються. Кажуть: «І де ви героїв побачили? Працюємо, нема чого багато балакати».
— Слова «лабораторія продовжує роботу» звучать дуже буденно, — підсумовує Володимир Бахмутов. — Але за цією буденністю стоїть сміливість і самовідданість кожного члена колективу. Ці люди не чекають вказівок, не вважають, що «їхня хата скраю». Вони діють! У кризовій ситуації кочегар стає спецпризначенцем, а науковці — стратегами з воєнних хитрощів. Про цю команду можна писати книги й знімати фільми. І вся наша країна така. Перемогти таких людей неможливо.
Світлана ГАЛАТА