Не дивлюсь нічого про війну. І про Майдан. Тим паче — документалку. Ну хіба що «Наші котики» подивився і навіть тричі, але ж зі стилем і подачею вгадали на 100%. Ще «Кіборгів», бо усі питали думку й обговорювали… А загалом — ні, не можу, тригерить жахливо. Ну й навіщо йти в кіно, якщо заходиш у соцмережі — і ось тобі, їж повною ложкою.
А тут друзі затягнули у Будинок кіно подивитися «Сильні, як земля». Знав, що плакатиму. Ну і плакав, десь на першій третині.
А потім — ні, потім насолоджувався фільмом, тихо радів, місцями навіть сміявся. І надихався, хоч як пафосно це звучить.
Дуже теплий, дуже милий, дуже мотивувальний (але без надривів) фільм. Десяток історій про українців, які знайшли спосіб чинити спротив російській агресії в тилу — і в нашому тилу, і тимчасово перебуваючи в окупації. У більшості випадків до слова «спротив» треба додати «активний», хоча ні про диверсії, ні про розвідку тощо тут не йдеться.
З різних регіонів. Різні за віком, родом занять, темпераментом. Але однакові своєю цілеспрямованістю, життєлюбством, стійкістю, теплим (от знову це слово виринає) оптимізмом. Це про героїв фільму.
Про фермера і його помічників, які допомагали армії перед окупацією півночі Чернігівщини й допомагають тепер — і армії, і переселенцям, і звільненим з окупації. Паралельно відновлюючи сплюндроване рашистами господарство. Якоїсь миті розумієш, що фермер — не просто дядько, який за кадром (ну, в кадрі він такий спокійний і врівноважений, але так чогось мені здалося) тихо витирає сльози, бо північні тварюки постріляли половину його корівок, а крутий кризовий менеджер. Яким не видається на перший погляд у своїй простій куртці й зі своєю не аполлонівською фігурою.
Про директорку Будинку для літніх людей, яка рятувала своїх підопічних, коли в село зайшли нелюди.
Про волонтера, який вивозив людей з-під Чернігова між обстрілами. Серед них і літню жінку, яка інакше померла б від гангрени. На прем’єрі фільму ця жінка — Любов Прочухан — станцювала з рятівником вальс, хоча на протезі танцювати — це ще та задачка. «А шо, — каже баба Люба у кулуарах показу, — з горОдом якщо справляюсь, то і станцювать справлюсь».
А ще там є історії про… Ні, не скажу, про кого і чим цікаві, не буду спойлерити. Зауважу тільки, що це якраз про таких людей голлівудські режисери так люблять знімати художні фільми, але з обов’язковою припискою: «на основі реальних подій». От нашого крутого фермера міг би зіграти, на мою думку, Том Хенкс.
Багато хто впізнає у наших героях інших фермерів, волонтерів, відданих своїй справі трударів, талановитих митців та управлінців. Їх тисячі, десятки, сотні тисяч. І кожен вартий бути увічненим на екрані. Це ще одна особливість фільму: розповідаючи про особистості, він малює характерні для нашого сьогодення типажі. І водночас узагальненому «волонтер», «допомагає армії», «не здався під тиском труднощів» надає живих рис і особливостей, показує, що це не якісь міфічні істоти, а живі люди зі своїми слабкостями, емоціями, мріями й прагненнями.
Серед плюсів фільму — чудова операторська робота, динамізм. Фільм цікавий! Один тільки сюжет я б обрізав трохи, але не скажу, який. Ще виникає питання: от як вдалося авторам знайти усіх цих людей серед моря нинішніх героїв? Щоб і варті були потрапити у фільм, і щоб мали харизму, не лякалися камери й вільно говорили в об’єктив. Ну, за нагоди спитайте у творчої групи, можна зробити заявку про показ фільму у своїй громаді, своєму місті.
Авторка ідеї та продюсерка — Анна Слюсаренко
Режисерка — Людмила Мельник
Сценаристка — Злата Угрин
Оператор — Віктор Петренко
Режисерка монтажу — Лариса Шабрацька
Авторка і виконавиця пісні — Марина Круть KRUTЬ
«Сильні, як земля» є документальним проєктом Мережі захисту національних інтересів «А Н Т С», який створено за сприяння Міжнародного фонду “Відродження”. До речі, цей фонд вперше фінансує кінопроєкт. Про історію з пошуку фінансування і як взагалі все починалося й робилося, можна зняти ще один фільм (не думайте, що це просто «клац» — і пішло-поїхало).
Також фільм можна подивитися в ютубі: https://youtu.be/fCNQisPOzew
Олег Листопад
На фото:
Любов Прочухан зі своїм рятівником В’ячеславом Запорожцем та продюсеркою фільму Анною Слюсаренко на прем’єрі в Будинку кіно; Кадри з фільму; Глядацький зал
Читайте також:
- Реформа Національних академій: що зроблено?
- Потрібні нові ідеї! Нові рішення. Відкритий лист до наукової спільноти України
- Де садити білу акацію та червоний дуб?
- Кому керувати національним парком
- Відкритий лист науковців України та діаспори
- PhD-Порядок: досвід застосування та перспективи вдосконалення