Чи існують точні дані про пошкоджені наукові установи та університети? Чи є точні відомості про наукові команди та їхні потреби? Чи знають міжнародні партнери про «найгарячіші» потреби науковців, установ та закладів вищої освіти сьогодні? Чи є бачення, як і що необхідно відбудувати (відновити) завтра і скільки коштів для цього потрібно?
Кожен науковець, який працює в Україні чи вимушено переїхав з небезпечного регіону, відповість на ці запитання: «Ні!». Статистика все ще дуже неповна, міжнародні партнери, які хочуть допомогти, зазвичай дізнаються про потреби ЗВО та наукових установ за допомогою особистих контактів. До речі, під час останнього засідання Національної ради України з питань розвитку науки і технологій голова Наукового комітету Нацради Олексій Колежук запропонував провести аудит сфер науки, інновацій та вищої освіти для визначення реального стану кадрового/людського потенціалу і дослідницької інфраструктури. А після аудиту — підготувати пропозиції щодо пріоритетів відновлення і розвитку людського капіталу в науковій та освітній сфері й пріоритетів розвитку дослідницької інфраструктури. Сергій Шкарлет (на той момент міністр МОН) та його колеги по міністерству цю пропозицію відкинули.
Зібрати дані та ідеї щодо збереження і відновлення української науки прагнуть засновники платформи «Наука в небезпеці» (https://scienceatrisk.org/). Уже пів року вчені працюють у робочих групах, аналізують ситуацію в країні та шукають шляхи розв’язання нагальних і довгострокових проблем. Результати цієї роботи й, головне, плани на найближче майбутнє засновники платформи днями презентували у Києві.
Проєкт здійснюється за підтримки Відділу преси, освіти та культури Посольства США в Україні, Alfred P. Sloan Foundation та за сприяння Міністерства освіти і науки України й Національного фонду досліджень.
Програми для повернення вчених
На сьогодні в Україні зруйновано 15 відсотків дослідницької інфраструктури, заміновано значні площі дослідних земельних ділянок. Близько 15 відсотків українських вчених виїхали за кордон чи в інші регіони. Про це розповів генеральний директор Директорату науки та інновацій освіти і науки МОН України Ігор Таранов.
Пан Ігор переконаний, що проєкт Science at Risk має величезне значення: він допомагає зібрати інформацію про знищену інфраструктуру, зрозуміти, які території треба посилювати у майбутньому, які програми потрібні для повернення вчених з-за кордону.
Короткий шлях до кожного експерта
Координатор проєкту, співзасновник видання «Куншт» Кирило Безкоровайний, розповів, що ідея створити платформу виникла у перші місяці повномасштабного вторгнення російських військ в Україну. Міжнародні організації прагнули зрозуміти, як допомогти українським науковцям, шукали контакти й розпитували про потреби.
Саме тоді чимало вчених почали збиратися онлайн і обговорювати, як допомогти українській науці під час війни.
Виникало дуже багато запитань: як зберегти наукові колекції, чи можна їх оцифрувати, як залучити міжнародних партнерів, як продовжити зупинені проєкти тощо. «Ми побачили, що питання можна структурувати в три групи: збереження науки, відновлення і комунікація», — зазначив Кирило Безкоровайний.
Під час обговорень стало зрозуміло: досвід, якого набувають українські науковці під час війни, важливий і для інших країн. (Бо ніхто не застрахований від воєн, природних та техногенних катастроф).
Місія проєкту — створити якісні дослідження та рекомендації щодо науки у небезпеці, а також допомогти закордонним партнерам та журналістам контактувати з українськими вченими. «Хочемо максимально спростити шлях до кожного експерта», — наголосив пан Кирило.
У базі поки що зібрано інформацію про 70 науковців. Знайти необхідну людину можна за ключовими словами, компетенціями чи тегами. База даних відкрита, кожен, хто хоче і може бути корисним, може заповнити гугл-форму http://surl.li/gfdsw. Після цього буде створено профіль науковця на платформі.
Науковці вже створили чотири «білих книги», роботу над якими буде продовжено у 2023 році.
Говорити просто й цікаво!
Детальніше про «білі книги» та завдання проєкту розповів доцент Чернівецького університету, науковий редактор проєкту Юрій Халавка.
Пан Юрій переконаний: потрібно одночасно і діяти (зберігати людей, дані чи будівлі), і аналізувати та документувати те, що відбувається. А ще — дбати про фізичну та психоемоційну стійкість науковців, зберігати спроможність наукових колективів, планувати реінтеграцію людей, які перебувають за кордоном чи в інших регіонах. Цим питанням присвячена перша книга, в якій ідеться про збереження науки.
Книга про відновлення науки містить візії та міркування, що потрібно зробити якнайшвидше, а що — на наступних етапах. Ключовий меседж книги: повне перевантаження науки стане можливим лише після закінчення гарячої фази війни, але готуватись до цього потрібно сьогодні.
«Без аналізу того, що відбувається, без розуміння, як і що потрібно рятувати, дуже важко планувати майбутнє», — зазначив пан Юрій.
Під час роботи над книгами напрацьовано низку рекомендацій щодо посилення грантової підтримки, міжнародної співпраці, взаємодії НАН України та ЗВО щодо відбудови науки, дерегуляції галузі тощо.
— Ми (всі стейкхолдери) повинні формувати й підтримувати ставлення до науки як до важливого ресурсу. Пояснювати, що наука впливає на матеріальний стан суспільства, на якість життя, є ключовим фактором для відбудови економіки, — наголосив доповідач. — Маємо говорити про це на кожному кроці!
Наступна «біла книга» присвячена аналізу, як говорити про наукові потреби з міжнародною спільнотою, зокрема й науковою. У книзі зібрано лайфхаки, важливі під час комунікації з закордонними медіа, поради для спілкування зі стейкхолдерами в Україні тощо. Зокрема, у багатьох науковців запитали про їхній досвід співпраці з медіа, на сайті є додаток, де цей досвід зібрано, там є й закордонні, й українські видання, які писали про вчених під час війни.
Автори книги дійшли висновку, що підтримку науки потрібно реалізовувати на трьох рівнях. Перший — стратегічний, забезпечити його мають державні і приватні програми, цільові (серед них і медійні) проєкти. Другий — це команди й експерти, готові до публічних комунікацій. Тут стане в пригоді база людей, які готові говорити про свою галузь, про питання, які потребують реформи чи змін. Третій рівень — створення стратегій (зокрема й комунікаційних) на рівні академій, навчальних закладів та — на персональному рівні.
— Науковці повинні мати власні мікрокомунікаційні стратегії, розуміти, як краще спілкуватися з медіа, які рекомендації надати суспільству, — переконаний Юрій Халавка. — І так само потрібно дбати про комунікацію зі світом, про створення українського контенту. Треба підіймати на міжнародний рівень здобутки українських учених, шукати можливості інтеграції українських експертів у світові товариства. Також ми всі маємо навчитися говорити просто і цікаво про складні теми.
Ще одна книга містить дані (опис та аналітичні матеріали) 340 пошкоджених установ. На жаль, встановити точну картину руйнувань поки що не вдалося — немає сталих методик підрахунку збитків наукової інфраструктури. Зокрема, неможливо оцінити те, що не відбулося (нереалізовані проєкти, незакінчені дослідження), бо установа чи виш зруйновані. У багатьох випадках відновити інфраструктуру неможливо чи нераціонально, це треба робити на зовсім іншому рівні.
«Потрібна також стратегія для повернення людей, які зможуть працювати у відбудованих установах, навчаться працювати на новому обладнанні. Можливо, потрібно створити Національну раду, яка розробить цю стратегію», — зазначив доповідач.
Ресурси — українцям, а не «бідним росіянам»
Кандидатка фізико-математичних наук, співзасновниця проєкту Science at Risk Юлія Безвершенко переконана, що якісні дослідницькі матеріали, які розробляють учені, допоможуть ухвалювати обґрунтовані рішення (та створювати ефективні інструменти з підтримки й збереження науки) на міжнародному, національному чи локальному рівні.
— Коли почалася повномасштабна війна, раптом з’ясувалося, що розгублені не тільки ми, що у світі немає готових інструментів підтримки, — каже пані Юлія. — Були лише поодинокі програми підтримки науковців, евакуйованих із зони кризи. Програм підтримки десятків тисяч учених усередині країни, яка проходить через повномасштабну війну, не було.
Так виникла ідея створити цифровий центр передової науки. Це команда (чи інституція), яка забезпечує лідерство, аналізує кращі практики, створює політики. Юлія Безвершенко переконана, що після війни цей центр «отримає стіни» і стане місцем, куди приїжджатимуть учені з усього світу.
Сьогодні команда проєкту формує спільноту науковців, які можуть відповісти на запитання «Як рятувати науку під час кризи?», «Як зберігати наукові колективи?», «Як навчати молодих науковців і наукову зміну?», «Як зберігати колекції, музеї та іншу інфраструктуру?» тощо. За словами пані Юлії, коли хтось «із зовнішнього світу» напише листа на e-mail і запитає, як допомогти Україні, ці науковці зможуть «за руку» провести журналіста чи донора через українську наукову спільноту і показати, де потрібна допомога.
У команді проєкту є люди, які допомогли зберегти музейні та архівні колекції, які популяризували науку до війни й роблять це сьогодні, які роблять усе можливе, щоб наука залишалася «на радарах» суспільства. Цих людей навчатимуть публічної політики, пошуку найкращих рішень тощо. «Ми хочемо, щоб ця спільнота розвивалася, щоб ці люди стали агентами змін у науковій спільноті», — наголосила доповідачка.
Також Юлія Безвершенко переконана, що у світових медіа недостатньо публікацій про те, з чим стикаються українська наука і науковці під час війни. А російських наративів (текстів про те, як потерпають «бідні російські вчені») — дуже багато. Та й у програмах багатьох важливих наукових зібрань часто-густо немає спікерів з України. Тому нерідко ресурси, які мають надходити українцям, що постраждали від війни, ідуть на підтримку росіян. Звісно, цю ситуацію давно пора змінити.
Підготувала Світлана ГАЛАТА
На фото Альони Малашиної: під час презентації проєкту