У квітні пройшла Женевська міжнародна виставка винаходів (GIEI) — щорічне змагання, на якому юні дослідники презентують свої проєкти світовій спільноті науковців та фахівцям з інновацій і технологій. У 2023-му до виставки долучилися майже 800 учасників із 46 країн, серед них — учні нашої Малої академії наук. Сьогодні, у День науки, принагідно розповідаємо історії українських переможців і переможниць!
Як це — створити програмний комплекс, що захищає безпілотники: історія Микити Мудрого
Хлопець здобув бронзову медаль за обфускаторний підхід до захисту NET-застосунків.
Про що твій переможний проєкт?
Від початку повномасштабної війни я вирішив допомагати оборонному сектору України. Я знав, що за допомогою радіоелектронних засобів окупанти перехоплювали зв’язок між нашими дронами та їхніми базовими станціями управління, відтак отримували координати оператора та могли знищити його. Саме це і стало поштовхом до створення проєкту. Я дослідив шляхи захисту програмного забезпечення безпілотників від атак, розробив власні методики та на базі зібраних матеріалів створив програмний комплекс для захисту в трьох варіаціях: консольну, десктоп- та вебверсії. Якщо застосовувати ці програми, ворогу буде потрібно більше часу, щоб дешифрувати трафік та визначити координати наших операторів БПЛА.
Чому ти обрав цю тему для дослідження та як тривала робота над проєктом?
Років п’ять тому я захопився програмуванням і потрапив у комʼюніті етичних хакерів «DC8044». Завдяки цій спільноті вдосконалив знання та навички в IT-сфері, зокрема зрозумів, як можна атакувати або захистити програмне забезпечення. Врешті почав цікавитися кібербезпекою і через певний час вирішив свої знання та напрацювання реалізувати в науковому проєкті. Нагодою для цього став Конкурс-захист науково-дослідницьких проєктів МАН: я вирішив створити проєкт під назвою «Обфускаторний підхід до захисту .NET-застосунків» у категорії «Комп’ютерні науки». Працював над проєктом поступово: досліджував можливу поверхню атак на програмне забезпечення, шукав шляхи протидії, розробляв власні методики та на практиці тестував їх разом із друзями-програмістами. Чесно кажучи, я не розраховував на успіх проєкту, але дійшов аж до Всеукраїнського етапу Конкурсу-захисту, тобто до фіналу! Там отримав практичні поради від фахівців із кібербезпеки, це мене дуже мотивувало, тож я продовжив удосконалювати розробки та відвідувати міжнародні конкурси.
Які враження від виставки винаходів у Женеві?
Це був четвертий міжнародний конкурс, у якому я брав участь, проте саме на виставці в Женеві отримав особливо цінний фідбек, корисні контакти та навіть потенційних інвесторів. Водночас такі заходи виснажують, адже це дійсно важка й трохи нервова робота.
Які наукові плани маєш на майбутнє?
Планую далі розвивати проєкт, мрію співпрацювати з міжнародними компаніями, що виробляють безпілотники. Крім того, маю й іншу розробку, над якою активно працюю, — це застосунок для пошуку людей за допомогою комп’ютерного зору та нейронної мережі. До слова, я з Маріуполя, був в окупації, і щойно вдалося виїхати з міста, вирішив розшукати своїх товаришів, з якими втратив зв’язок. Я створив програмне забезпечення для пошуку зниклих людей, у якому база облич базується на датасеті (наборі даних) відео з окупованих територій. Врешті за допомогою цієї розробки вдалося знайти друзів. Я був у захваті, тому вважаю, що в цього проєкту великий потенціал.
Як це — поліпшити роботу кавоварок: історія Ірини Красовської
Дівчина здобула бронзову медаль за винахід механізму уникнення зволоження цукру в роботизованому дозаторі.
Розкажи про свій переможний проєкт!
Я представляла проєкт, що має назву «Спосіб захисту дозаторів від налипання сипучих інгредієнтів в зоні підвищеної вологості». Почну з проблеми, що й спонукала мене до роботи над цим проєктом. Річ у тому, що в більшості сучасних кавових апаратів з дозатором немає цукру, оскільки солодкий продукт не поглинає вологи, а накопичує її на поверхні й через це злипається. Разом із науковим керівником я вигадала механізм, який допомагає зробити можливим використання цукру в кавових апаратах. А працює це в такий спосіб: усередині дозатора за допомогою малопотужного вентилятора ми створили потік холодного повітря і скерували його проти пари, що підіймається з чашки. Тож водяна пара не потрапляє в апарат — і цукор не склеюється. Цю розробку можна використовувати в домашніх та промислових кавових машинах.
Як виникла ідея дослідження?
Якось я звернула увагу, що майже вся територія навколо вуличних кав’ярень засмічена порожніми пакетиками від цукру. Мене це збентежило, і я вирішила знайти вихід. Спершу запитала в кількох барист, чи не простіше пакетики з цукром замінити на звичайну цукорницю, щоб відходів було менше. Усі опитані відповіли, що нині пандемія, тому цей варіант зразу відпадає. Опісля в мене виникла ідея збільшити смітники біля кав’ярень, щоб відвідувачі точно кидали сміття туди. Я навіть зробила експериментальну ємність із концентричних циліндрів, щоб визначити, на скільки саме треба збільшити розміри. Проте аеродинаміка польоту використаного пакетика настільки непередбачувана, що смітник має бути більше метра в діаметрі. Очевидно, це також не розв’язало б проблеми. І ось нарешті я вирішила зробити малогабаритний дозатор цукру. Коли виготовила перший, зрозуміла, чому в кавових апаратах немає таких дозаторів. Як виявилося, навіть мікроскопічних випарів з чашки гарячої води було цілком достатньо, аби дозатор перестав працювати від склеєного цукру. Відтоді почала аналізувати фізичні явища та шукати способи перемістити дозатор у кавовий апарат. На мій подив, усе виявилося достатньо просто: варто було обдувати механізми дозатора повітрям таким чином, аби тепла пара від гарячої води не могла контактувати з холоднішими за неї механізмами. І зрештою я створила дозатор цукру, який не залипає навіть за тривалої експлуатації.
Які враження від GIEI?
Це мій перший міжнародний конкурс, тож емоції переповнюють. Я потоваришувала з учасниками з інших країн, здобула чудовий досвід, адже представляла власний проєкт англійською мовою, і захопилася роботами інших.
За матеріалами МАН України